Міністерствоосвіти та науки України
Приватнийвищийнавчальний заклад
Рівненськийекономіко-гуманітарний та інженернийколедж
ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНЕВІДДІЛЕННЯ
КУРСОВА РОБОТА
Виконала:
студентка IV курсу
групи 48-СП
Шитюк Аліна Анатоліївна
Перевірила:
Лісковська Марія Василівна
Рівне-2009
ПЛАН
Вступ
Розділ 1. Поняття ринку праці. Особливості формування ринку праці в Україні
1.1 Державна служба зайнятості України в умовах ринкової економіки
1.2 Мета, принципи створення та статус державної служби зайнятості
1.3 Завдання та функції державної служби зайнятості
Розділ 2. Технології соціального захисту та підтримки безробітних
2.1 Методологічні та методичні основи єдиної технології обслуговування незайнятих громадян в центрах зайнятості України
2.2 Надання соціальних послуг клієнтам центрів зайнятості, спрямованих на активізацію їх зусиль, щодо вирішення проблем власної трудової зайнятості. Психологічна допомога безробітному
Висновок
Використаналітература
Додатки
ВСТУП
Актуальність теми. Аналіз соціально-економічних процесів, що відбуваються в усіх розвинутих країнах, переконливо свідчить про необхідність проведення спеціальних законодавчих та організаційних заходів по соціальному захисту і підтримці населення.
Проблеми безробіття вимагають від державної служби зайнятості підвищення ефективності її діяльності, чіткої організації роботи. Сьогодні більшість стикається з матеріальними нестатками, несвоєчасною виплатою заробітної плати, низьким рівнем пенсійного забезпечення, безробіттям. Вирішення цих проблем не може чекати.
Саме тому, що проблема безробіття сьогодні в Україні досить актуальна, нами була обрана тема курсової роботи „Соціальна робота в центрах зайнятості”.
На жаль, сучасний вітчизняний ринок праці, не може запропонувати достатню кількість вакантних робочих місць, поки що, в Україні існує дисбаланс між попитом і пропозицією робочої сили: на одне робоче місце претендує сім незайнятих громадян. Однак, крім кількісного дисбалансу, існує ще й якісний, професійний. Тому, навіть за великої кількості вільних робочих місць, проблема працевлаштування існуватиме, бо кожна людина шукатиме роботу відповідну своїй освіті, професійним звичкам. Проблема безробіття. як негативного переходу до ринкової економіки є у багатьох країнах світу, розрізняють лише форми і масштаби безробіття.
При написанні цієї курсової роботи я користувалася роботами соціологів, психологів, педагогів, статистів, як вітчизняних, так і зарубіжних авторів. Серед вітчизняних слід відмітити роботи В. Краснобаєвої, І.Звєрєвої, А.Капської, які досліджували причини виникнення та поширення безробіття в Україні. Також при досліджені даної теми я користувалася Указами Президента України, Постановами Кабінету Міністрів, Конституцією і законами України.
Об’єктом дослідження курсової роботи є безробітні громадяни України і випускники шкіл, професійно-технічних училищ і вищих навчальних закладів.
Предметом дослідження є причини виникнення безробіття, проблеми з якими стикаються безробітні, а також психологічний стан безробітних.
Метою нашого дослідження є вивчення іаналіз єдиної технології обслуговування незайнятого населення в Україні, а також дослідження діяльності центрів зайнятості.
Виходячи з предмету і мети дослідження, нами були поставлені наступні завдання:
- дослідити формування державної службизайнятостіУкраїни в умовахринковоїекономіки;
- розглянутимету, принципи створення та статус державної служби зайнятості;
- дослідити методологічні та методичніосновиєдиноїтехнологіїобслуговуваннянезайнятихгромадян в центрах зайнятостіУкраїни;
- вивчитизавдання та навичкисоціальнихпрацівників у громаді;
- розглянутинадання соціальних послуг клієнтам центрів зайнятості, спрямованих на активізацію їх зусиль, щодо вирішення проблем власної трудової зайнятості.
- дослідити видиіметодипсихологічної допомоги незайнятому населенню.
Гіпотеза дослідження. Якщо правильно організувати роботу центрів зайнятості, то питання безробіття в країні стане менш вразливим.
Наукова новизнаполягає в тому, що в нійрозробленаспробарозкритиосновнізавдання служб зайнятості в системі соціальної роботи.
Теоретична значущість дослідження полягає в обґрунтуванні можливості застосування підібраних нами видів і способів роботи з незайнятим населенням.
Практична значущістьполягає в застосуванніможливостіпідібраних нами видівіспособівроботиз незайнятим населенням.
Дослідження проводилось в три етапи.
Перший етап включав вивчення теоретичних основ проблеми,вивчення мети, об'єкту, предмету дослідження, вивчення законодавства, формування гіпотези.
На другому етапі проводилася дослідницько експериментальна робота, спрямована на перевірку та ефективність вибраних нами методик соціальної роботи з безробітними.
На третьому етапі здійснювався аналіз результатів експерименту, формували висновки і розробляли рекомендації.
Дослідницька робота проводилася на базі Рівненського обласного центру зайнятості.
Апробація результатів дослідження здійснювалась у формі доповідей на науково-практичних конференціях Рівненського економіко-гуманітарного та інженерного коледжу.
державна служба зайнятість безробітний
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ РИНКУ ПРАЦІ. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ
1.1 Державна служба зайнятості України в умовах ринкової економіки
Державна служба зайнятості України виникла не на порожньому місці. Ще у двадцяті роки в колишньому Радянському Союзі, в тому числі і на Україні, для роботи з безробітними були створені біржі праці. На відміну від нинішньої державної служби зайнятості України, яка має широкий спектр діяльності, біржі праці мали обмежене коло функцій. Вони лише сприяли тимчасово незайнятим громадянам у працевлаштуванні та виплачували грошову допомогу безробітним.
З тих часів органи праці України мали неодноразову реорганізацію, при цьому змінювались (розширювались і звужувались) їх функції, але постійно в складі цих органів були структури, які займались працевлаштуванням незайнятих громадян. З 1956 по 1976 рік в Україні існував Комітет по трудових ресурсах при Раді Міністрів УРСР. У 1976 році на основі цього Комітету було створено Державний комітет Ради Міністрів УРСР по праці, а невдовзі – Державний комітет України по праці (Держкомпраці України), до складу якого на правах середньої ланки увійшло Центральне бюро працевлаштування, яке згодом було перейменовано у Республіканський центр зайнятості і профорієнтації населення. У самій назві Республіканського центру були закладенні значно ширші обов'язки, ніж у його попередників. Тільки основних напрямів його діяльності було близько двадцяти, в тому числі і такий, як планове направлення робочої сили у недостатньо розвинуті райони Далекого Сходу і Сибіру колишнього СРСР. Це, між іншим, і визначило розташування багатьох місцевих установ служби поблизу залізничних вокзалів у будь-яких пристосованих приміщеннях, які, на жаль, подекуди існують і сьогодні.
Однак перехід до ринкових економічних відносин і зміна галузевої структури народного господарства вимагали широкомасштабного міжгалузевого і між територіального перерозподілу працівників на зовсім інших засадах, значного поліпшення якості робочої сили, максимального оперативного суміщення наявної якості робочих місць з наявною якістю робочої сили. Для цього необхідно було перебудувати діючу службу працевлаштування шляхом створення централізованої структури державних органів, які б забезпечили комплексне вирішення питань, пов'язаних з регулюванням зайнятості населення і формуванням ринку праці. У грудні 1990 року на основі існуючої служби працевлаштування постановою Ради Міністрів УРСР була створена республіканська, а з початку 1994 року - державна служба зайнятості.
Первинна база, на якій утворилась державна служба зайнятості, ані кількісно, ані якісно не відповідала завданням, які постали у зв'язку з переходом до ринкових відносин. Чисельно вона налічувала лише 2200 працівників (спеціалістів і технічного обслуговуючого персоналу). Це означало, що на одного працівника служби припадало майже 24 тис. жителів, що в 20 разів більше, ніж навантаження на одного працівника аналогічної служби у Швеції та Німеччині. Функціонувала служба тільки у 52% міст та районів республіки. Багато людей, які займали посади спеціалістів, насправді такими не були і спеціального навчання не проходили. Через мізерну заробітну плату і невисокий авторитет служби у той час сюди йшли працювати чимало військових пенсіонерів і просто людей випадкових. Витрати на утримання цих служб також були мізерні (близько 10 млн. крб. на рік у той час) і припадали, в основному, на заробітну плату.
Але головне полягало в тому, що ті структури працевлаштування, які обслуговували планову централізовану систему управління народним господарством, працювали не на конкретну людину, а на підприємства та організації, забезпечуючи виконання плану щодо їх комплектування. Це склалося тому, що суб'єкти господарювання, у своїй переважній більшості, через низьку продуктивність праці та важкі або несприятливі її умови мали недокомплект кадрів. Особливо це стосувалося будівництва, сільського господарства, галузей легкої, харчової, вугільної, металургійної промисловості. За кожного працевлаштованого громадянина підприємства і організації оплачували службі 5 карбованців. За рахунок цих коштів, у разі перевиконання планів працевлаштування та оргнабору, - отримувались премії, путівки, будувалось житло для працівників служби. Ось чому замовникові, тобто підприємству, слід було догодити перед усім.