Аналіз гендерних відносин у країнах з перехідною економікою виправданий з позиції "рівних можливостей", тому акцент треба більше робити на змінах, аніж на показниках наявної гендерної нерівності. Остання є типовою для соціально-економічної сфери, зокрема на ринку праці, бідності, під час отримання доходів, уможливлення охорони здоров'я. Вочевидь також існує гендерний вимір соціальної уразливості, не пов'язаної з доходом, а зі статусно-рольовими та психологічними особливостями світосприйняття чоловіків і жінок.
Економічний спад у постсоціалістичних країнах першочергово позначився на становищі жінок, а відтак і на їхньому здоров'ї та самопочутті. З'явилися такі терміни, як "фемінізація бідності" й "фемінізація соціальноїгрни ринкових реформ ". Так, з урахуванням сімейних обов'язків, сукупне трудове навантаження жінок у країнах СНД становить майже 70 годин на тиждень, що на 15 годин більше, ніж у країнах Західної Європи. До того ж економічні утруднення спричинили скорочення зайнятості всього населення й зростання безробіття. У рівнях безробіття між економічно активними чоловіками і жінками в аналізованих країнах майже немає істотних відмінностей. Так, у двох країнах (Болгарії і Словенії) ці показники однакові, в Угорщині безробіття трохи вище серед чоловіків, ніж серед жінок. Тільки у Польщі та Словаччині безробіття серед жінок вище, ніж у чоловіків, на 3% і 2% відповідно. Щодо загальної кількості безробітних жінок, на початку 90-х років в усіх країнах різко зросла, азі 994 у більшості почала зменшуватися.
Загалом рівень зайнятості жінок у країнах перехідного періоду зберігся на рівні 47% від загальної кількості зайнятих. Так, у Болгарії, Словенії-на 45%, у Словаччині, Польщі, Чехії, Угорщині, Румунії- на 44%. Більше 90% зайнятих жінок працюють повний робочий день. Разом з тим жінки становлять близько половини безробітних. І хоча не можна стверджувати, що має місце повне витіснення жінок із сфери зайнятості, все ж прослідковується низка негативних тенденцій у цій сфері: 1) зростає відсоток хронічно безробітних жінок; 2) збільшується робоче навантаження на жінок у ситуації постійних фінансових труднощів сім'ї, причому на тлі скорочення мережі дитячих закладів, підвищення цін на побутові послуги тощо; 3) мають місце випадки дискримінації жінок на етапі прийняття на роботу за віком, етнічною належністю, наявністю дітей, станом здоров'я тощо[5.-С.70-71].
Офіційна статистика підтверджує факт, що у постсоціалістичних країнах й сьогодні існує усталена дискримінація в оплаті праці жінок. Навіть у більшості розвинених країн світу жінки отримують не більше 60% від заробітної плати чоловіків (скажімо, у США в 1998 році - 76%). Так, у Швеції, країні, де показники участі жінок в економічному і політичному житті одні з найвищих у світі, вони зайняті переважно в державному секторі, де нижча оплата праці. Отож в усіх країнах зберігається професійна сегрегація. З іншого боку, результати аналізу тендерної нерівності на ринку праці вказують, що у жодній країні не відзначене скорочення пропорційних показників економічної активності як чоловіків, так і жінок. У двох третинах країн ці показники навіть зросли, причому зайнятість жінок збільшується дещо швидшими темпами, ніж чоловіків. В Україні частка жінок серед вивільнених працівників у 1993-98 роках становила близько 64%, а серед безробітних у 1992-99 жінок було зареєстровано від 62% до 86%. У цілому рівень безробіття в Україні за період 1995-2002 років зріс з 0,5% до 3,8%, а навантаження незайнятого населення на одне робоче місце за цей же період виросло з 2 до 9 осіб. За статистикою рівень сегрегації українського ринку праці поступово наближається до показників країн Заходу. За критерієм співвідношення заробітної плати чоловіків і жінок, на жаль, важко зробити будь-які виважені висновки, тому що відсутні надійні дані щодо емпіричного підтвердження дискримінації за ознакою статі. Одна із головних тенденцій сьогодення в міжконтинентальному масштабі - вивільнення некваліфікованої робочої сили, що призвело до скорочення відмінностей в оплаті праці у країнах, які просунулися в ринкових перетвореннях і мають високий освітній рівень населення (Угорщина, Польща, Чехія). У цьому разі ринкові перетворення відкрили певні можливості для жінок, тим більше, що вони становлять половину тих, хто навчається в освітніх закладах різних форм власності.
Аналіз економічних можливостей чоловіків і жінок показує, що характерними рисами сьогодення є скорочення державної підтримки родин, слабка присутність жінок у процесах приватизації, певне недооцінювання їхньої праці. Лібералізація економіки та соціальної політики також істотно впливає на економічне благополуччя родин і договірні права жінок при розподілі сімейних доходів.
Розділ 3. Проблема жіночої зайнятості у перехідних суспільствах. Участь жінок у політичних та державних структурах
За півтора десятиліття ринкових перетворень для жінок розширилося поле діяльності в торгівлі, готельному бізнесі, туризмі, соціальному обслуговуванні, з'явилися можливості долучитися до самозайнятості й створення малих підприємств. Проте перед жінками, які мають на меті започаткування власної справи, постає проблема співвіднесення життєвого сценарію, накладеного на підприємницьку діяльність, з гендерною ідентичністю. Прийнятних моделей розв'язання такої проблеми у застосуванні до бізнесу досі ще не розроблено. Сфокусованість побутових стереотипів на постаті підприємця-чоловіка зайвий раз доводить глибинний еротизм масової свідомості, її сентиментальну відданість патріархату, котрий заохочує такі "псевдожіночі" комплекси, як "побоювання успіху", почуття "ґендерної провини" й несамодостат-ності, зрештою, посилює соціальну дискримінацію жінок, котра замішана на її надуманій сексуальній пасивності.
Ринкова економіка розділила ринок праці на два сектори - "чоловічий", високооплачуваний, і традиційний (переважно державний), "жіночий", з порівняно низькими заробітними платами. Нині жінки здебільшого зайняті в низькооплачуваних галузях і сферах суспільного виробництва — текстильній промисловості, освіті, охороні здоров'я, обслуговуванні. Парадоксально, але в дошлюбний період жінки, маючи рівні можливості і стартові позиції з чоловіками, досягають високих результатів. До того ж на стадії отримання середньої і вищої освіти кількість жінок перевищує кількість чоловіків. Але пізніше, уже серед аспірантів і докторантів, першість тримають останні. Виконавши свій репродуктивний обов'язок, жінки повертаються до активного професійного життя, проте явно відстають від своїх колег-чоловіків у кар'єрному зростанні й, відповідно, оплаті своєї не менш кваліфікованої праці. Отож жінки займають нижні позиції на шкалі можливостей ще й через проблеми народження дітей і турботи про нове покоління, ведення домашнього господарства, за яке вони несуть повну відповідальність. У той же час вітакультурний прогрес людства залежить від участі жінок у розв'язанні нагальних проблем суспільства нарівні з чоловіками, мовиться насамперед про правову і соціально-психологічну рівноправність.
Найбільше поглиблення гендерних розбіжностей у глобальному процесі соціально-економічних перетворень простежується у сфері охорони здоров'я. На це вказує динаміка такого показника, як очікувана тривалість життя. Так, у Росії і Казахстані відбулося зниження показників очікуваної тривалості життя для чоловіків на 6,3 і 5,5 років, для жінок - 3,2 і 3,3 роки. Серед причин смертності на першому місці перебувають серцево-судинні захворювання і хвороби кровообігу, а також нещасні випадки й насильство. Усі ці чинники однозначно асоціюються з труднощами перехідного періоду, а також пов'язані із закономірним зростанням за цих умов вживання алкоголю і наркотиків, емоційними стресами, насильством і суїцидом. Вони традиційно підсилюються поганим харчуванням і нездоровим способом життя, характерним для населення багатьох країн. Глибинні причини "кризи смертності" приховані в колишній комуністичній ідеології, котра зводила стан здоров'я до результативних показників системи охорони здоров'я. Ур підсумку народний загал, у тому числі інваліди та пристарілі, позбавлений розвиненого почуття відповідальності за своє здоров'я, не володіє інформацією та навичками здорового способу життя, спрямованого на підтримку і збереження кожним громадянином фізичної досконалості. За офіційними даними, економічна нестабільність^ зростання бідності і безробіття - це головні фактори настання передчасної смерті.
Сьогодні статистика фіксує в усіх постсоціалістичних країнах зниження показників материнської і дитячої смертності, і водночас вказує на істотне зменшення народжуваності. Драматизм ситуації у цьому проблематичному контексті додає ще один емпіричний факт: хоч кількість абортів також зменшилась, але все ще залишається вище міжнародного рівня. Крім того, жінки, котрі не здатні поповнювати сімейний бюджет, втрачають авторитет у родинному колі, підлягає сумніву їхній соціальний статус. Воднораз кількість розлучень зростає в усіх країнах, збільшується відсоток дітей, яких віддають у дитячі будинки. Ці явища суспільного життя є наслідком скрутної соціально-економічної ситуації, а також неадекватних рішень у сфері великої політики.
Хоча нині ситуація змінилася у кращий бік - жінки отримали рівні з чоловіками права, однак гендерні стереотипи залишилися, а разом з ними зосталася проблема сімейного насилля. Про це наочно свідчить невтішна буденність суспільного життя в Україні. На першому плані тут перебуває зміст і навіть система виховання дітей у сім'ях, де останні позбавлені нормальних умов проживання та сприятливого емоційного клімату, котрий приводить до шкільної неуспішності, соціальної дезадаптація та психічних зривів і хвороб. На жаль, держава неспроможна створити безпечні умови життя для жінок, навіть якщо говорити про економічну безпеку. В цьому форматі роль соціаіьного працівника стає винятково актуальною. Так, він, координуючи соціальні взаємини, покликаний пропагувати такі моделі поведінки чоловіків і жінок у сім'ї, які б відповідали кращим гуманним традиціям, а соціальна робота з жертвами сімейного насилля повинна враховувати взаємозалежність різних форм і способів крайньої дисгармонії взаємостосунків між представниками обох статей.