б) ОБГОВОРЕННЯ ПРОБЛЕМ УЧАСНИЦЬ. Цей тип проведення зборів не передбачає докладної розповіді всіх присутніх. Тему для обговорення пропонує секретар або будь-яка з учасниць. Ця тема може й не бути пов'язана безпосередньо з насильством. Наприклад, тема може торкатися стосунків в родині, виховання дітей, сексуальних проблем або керування своїми емоційними переживаннями. І все ж таки учасниці зборів усвідомлено чи мимоволі торкаються проблеми насильства, оскільки в їх житті не знайдеться проблем, які б не були непрямо з ним зв'язані.
Коло обговорюваних учасницями проблем не обмежується, однак слід уникати суперечок, інтелектуальних змагань, вправ у красномовності і дотепності. Для цього говорити кожній варто про себе, ділитися особистим досвідом і висловлювати свої власні думки щодо обговорюваної проблеми, користуючись фактами свого життя, єдине, що реально можна змінити, так це своє власне відношення до тієї або іншої проблеми. Обговорення проблем учасниць може призводити до суперечок, враховуючи їх емоційність, а також присутність новачків. Звичайно секретар ввічливо перепиняє активні суперечки і просить говорити за чергою та обов'язково про себе, про власну точку зору, щоб бути людьми, здатними нести відповідальність, аналізувати свою власну поведінку і тільки її.
в) ВИВЧЕННЯ І ОБГОВОРЕННЯ КРОКІВ. Цей тип проведення зборів присвячується етапам реабілітаційної програми. Висхідним матеріалом служать "Дванадцять Кроків" і "Дванадцять Традицій". Учасниці зборів за чергою читають якийсь уривок. Звичайно читання продовжується не більше ніж ЗО хвилин, а потім присутні почергово діляться своїми думками та досвідом. Кожні з таких зборів присвячені одному Кроку. Довше за інші триває обговорення Першого Кроку, до нього часто повертаються, його обговорення не раз виникає при дискусіях щодо інших Кроків. Тут також основу складає особистий досвід учасниць, як кожна з них сама розуміє власне безсилля, і якими способами зберігає насильство в своєму власному оточенні.
Нерідко при вивченні і обговоренні Кроків виникають сумніви, наскільки близьким є закордонний досвід до вітчизняних проблем. Практика показує, що незважаючи на різницю культури суспільних підходів, насильство завжди залишається насильством, а переживання його жертв є завжди подібними.
Вивчення і обговорення Кроків вимагає душевних зусиль, які дозволяють рухатися до духовного відродження.
Завершальна частина зборів є короткою. Учасниці домовляються про деталі наступної зустрічі, пускають по колу кухоль для грошових внесків, які потім витрачаються на спільні цілі групи. Але перед цим проводиться заключна традиційна процедура. Ставши в коло і взявшись за руки вимовляється наступний текст:
"Ми беремося за руки і разом можемо робити те, що поодинці нам не під силу.
Минулося почуття відчаю.
Тепер ніхто з нас не залежить від своєї слабкої волі. Тепер ми разом стоїмо, простягаючи руки до сили, яка перевищує нашу власну.
Тримаючись за руки, ми знаходимо любов і розуміння, яких не було навіть в найпрекрасніших наших мріях".
Після зборів можна попити чаю, побалакати на різні теми. Успішність проведення зборів залежить від досвіду і терпимості учасниць, останнє ж приходить з досвідом. Жертві насильства властива переконаність: "Мої страждання (проблеми) найнестерпніші і я знаю про це твердо". Тому часто, слухаючи іншу, буває тяжко себе стримати і не відповісти дошкульним зауваженням, іронією або гострою реплікою. В цьому випадку тренується терпимість та уміння володіти собою. Стримавши себе, можна зазнати відчуття задоволення: "Раніше у мене була одна точка зору, а тепер - дві". Збільшення кількості варіантів вибору веде до зміни відношення до інших і до себе, до розширення свободи, зони впевненості, до появи вміння ставити перед собою реальні завдання та їх ефективно розв'язувати. Одна з серйозних проблем жертв насильства полягає у тому, що до відвідання групи вони ставлять перед собою завдання, які явно не розв'язуються (наприклад, "Я хочу витравити зі своєї пам'яті навіть найменший натяк на пережите насильство"), а потім готові стерти себе на порох за те, що не виконали їх.
Під час зборів учасниці дізнаються, що багато проблем відомі не тільки їм одним, відкривають в інших різноманітність і суперечливість їхніх намірів та вчинків, і завдяки цьому починають бачити свою власну недосконалість. Вибачаючи інших за це, вчаться вибачати і самих себе. Нерідко близькі й знайомі впевнені, що жертви насильства – це люди, позбавлені моральних принципів, самі цілком і повністю винні в тому, що сталося чи відбувається у їхній родині або в їхньому оточенні. Такий образ багато в чому сформований традиційним негативним ставленням до жертв насильства з боку суспільства, яке вважає за краще бачити їх моральні хиби, аніж приймати страждання. Внаслідок цього більшість жінок, що потребують допомоги, відмовляються визнавати себе жертвами насильства. І коли під час зборів кожна бачить навколо себе не одну й не дві "жертви" й при цьому розуміє, що у словах "жертва насильства" немає нічого жахливого, то вона змінює відношення до колись страшної події в своєму житті та перемагає один з головних наслідків насильства – заперечення його впливу на подальше життя.
Американські психологи вважають, що більшість жертв насильства відчувають потребу в спілкуванні з іншими людьми. Людині не досить бути тільки віч-на-віч з самою собою, їй необхідно постійно підтримувати неформальні емоційні контакти з іншими. Жертва насильства під впливом соціальної стигми або ізолюється (більшою чи меншою мірою) від оточуючих людей, або переживає сильні емоції, все глибше втягуючись у цикл насильства. Як це не парадоксально, але без потурання насильству, зустрічі з іншими людьми здаються прісними й позбавленими душевності, поступово втрачається здатність до спілкування на емоційному рівні, не удаючись до насильства. З часом учасниці групи починають розуміти, що спілкування без насильства не тільки можливе, навпаки, воно незрівнянно більш продуктивне. Важливо пам'ятати, що потреба в інших людях (належності) іноді не усвідомлюється. Зробити ці мотиви свідомими – значить зробити крок до уміння їх контролювати.
Таким чином, участь у зборах є основною формою роботи в АЖН. Тут досягається розуміння свого стану, народжується уявлення про реальність нового життєвого досвіду, віднаходиться мир та душевний спокій.
ПРОГРАМА "НА КОЖНИЙ ДЕНЬ". Жертва услід за пережитим насильством відчуває сильний емоційний струс, який різко порушує її контроль за своєю поведінкою та призводить до хаотичності й непослідовності у поведінці. За своїми проявами це дуже нагадує стан гострого горя, в якому людину важливо знову "навчити жити", причому це нерідко відноситься й до найпростіших повсякденних проявів життєдіяльності.
В межах групи самодопомоги АЖН цим цілям служить програма "На кожний день".
Вона виходить з досить простої істини: у людини немає минулого і майбутнього, а є тільки теперішнє: "учора" – повний відчай – минуло назавжди; а "завтра", яке так і хочеться населити ілюзіями та мріями, ще не настало. Жити, тобто відчувати і бажати, можливо тільки сьогодні й тому ним важливо розпорядитися якнайкраще.
У групах АЖН, опорою яких є не "завтра" а "сьогодні", відбувається поворот від мрії до реальності. Жертві насильства буває легко обходитися з "завтра", розпоряджатися тим, чого немає, не нести жодної відповідальності. Інше діло – сьогодні. Саме сьогодні жінка може досягнути мети, про яку мріяла, прожити день без насильства: потрібно лише протриматися 24 години, а це під силу кожній. Важливо дати собі обіцянку, яку вона спроможна виконати.
Виконання цієї на вигляд скромної програми замість провини й душевного дискомфорту викликає зовсім інші почуття – впевненість у собі і самоповагу. З ними можна ефективно продовжувати жити. При заниженій самооцінці дуже легко зіпсувати стосунки з оточуючими, а неможлива без цього жертовність полегшує здійснення цього "завдання". Важливо пам'ятати, що неможливо почати поважати себе, не зробивши того, що гідне поваги. Якщо жінка 24 години прожила без насильства, значить в її руках з'явилося щось реальне, а саме – вона виявилася здатною контролювати свій стан хоч би протягом одного дня. Такий актив можна день за днем збільшувати.
Якщо ж виникає сильне бажання втягнутись до циклу насильства, то можна сказати собі: "Добре, я зроблю це завтра, а сьогодні потерплю". Якщо завтра здається надто далеким, можна зменшити проміжок часу до одного "вечора", або іще менше. Головне – свідомо протриматися, зробити зусилля. У жертви насильства не тільки знижений контроль за своєю поведінкою, але й існує ціла система неузгоджених між собою бажань і можливостей, невміння співвідносити домагання з реальністю. Звідси і виникає хаотичність поведінки, непослідовність проявів емоційного життя.
Ця програма дає жертві насильства можливість ПОЧАТИ ЖИТТЯ і зберегти необхідне їй почуття реальності. Досвід показує, що часто-густо наші побоювання цілком зайві, і ми даремно мучимо себе тривогами з приводу того, що ще тільки має відбутися.
До програми "На кожний день" в АЖН відносяться ще декілька заходів, які не є обов'язковими, але допомагають багатьом зберігати душевну рівновагу.
1. СЬОГОДНІ я постараюся жити тільки турботами сьогоднішнього дня, не намагаючись розв'язати усі свої проблеми одразу.
2. СЬОГОДНІ я дозволю собі бути щасливою.
3. СЬОГОДНІ я примирюся з моїм теперішнім станом, не намагаючись обов'язково переробити все на свій лад, і прийму у цьому світі себе і все, що надішле мені доля, зі смиренністю.
4. СЬОГОДНІ я постараюсь зміцнити свій розум. Я буду вчитися. Я навчуся чомусь корисному. Я не буду лінуватися. Я прочитаю що-небудь, що вимагає роздумів та зосередженості.