Іншим важливим принципом є визнання права кожної людини на самовизначення, тобто жити у відповідності зі своїми бажанням і волею, виходячи з особистих потреб і переваг. Практичне втілення цього принципу в практику соціальної роботи означає відмову від нав'язування клієнту способів вирішення проблем, максимальне врахування його побажань.
Соціальний працівник повинен уникати зла і прагнути до добра. Суттєвий зміст добра в кінцевому підсумку полягає в тому, що через підтримку прогресивного і гуманістичного в сьогоденні, перед суспільством, групою, особистістю ставиться завдання на майбутнє, і ця перспектива дає можливість жити, переносячи труднощі і терплячи позбавлення. Якщо у людей в перспективі відсутня гідна мета, тоді не реалізується їх творчий потенціал, слабшає тонус життєдіяльності.
Моральне утримання соціальної роботи визначає виникнення певних моральних колізій, які постійно доводиться вирішувати кожному фахівцю у своїй роботі. У соціальній практиці, в кожній конкретній ситуації не можна догматично і однобічно трактувати добро і зло, оскільки вони можуть переходити один в одного, міняти свої полюси при різних точках зору і на різних етапах розвитку соціальної ситуації. Ласкаво несе в собі зародок своєї протилежності, а зло містить потенцію добра. Тому соціальний працівник зобов'язаний робити ретельний аналіз соціальної проблеми і особливостей особистості клієнта. При цьому він зобов'язаний уникати нав'язування людині, що надає допомогу, своїх суб'єктивних уявлень про моральні норми, як єдино вірних.
Соціальна робота як професія виникла на основі благодійної діяльності, яка була оголошена християнським богоугодною справою, так як вона випливала із сутності Бога, що є не що інше, як любов до всіх людей. Безумовно, прояв співчуття, милосердя, доброзичливості є необхідною умовою надання допомоги нужденним.
Соціальна робота є специфічним видом діяльності, соціальним за своїм історичним генезисом, сутності, умов протікання і наслідками, особливим видом людських взаємин. Сутність соціальної роботи полягає у відновленні соціальної справедливості і рівності. Діяльність соціального працівника спрямована на розкриття потенційних можливостей клієнта, розвиток його психологічних, моральних і соціальних якостей, які дозволили б йому самостійно вирішувати свої проблеми. У цьому полягає особливість і відмінність соціальної роботи від благодійності.
Соціальна робота в суспільстві являє собою особливий вид соціальної діяльності, спрямованої на формування і реалізацію гуманістичних цінностей та ідеалів в результаті якої відбувається перетворення соціальної дійсності і створення можливостей досягнення гуманістичного ідеалу і благополуччя особистості і суспільства.
Безпосередніми практичними завданнями соціальної роботи є поліпшення соціального самопочуття людини, вдосконалення умов його життя, забезпечення гідного соціального існування, а її основна мета полягає в гармонізації всієї системи відносин - у сім'ї, колективі, нації, суспільство в цілому.
Соціальна робота є показником рівня моральності та гуманності суспільства по відношенню до людей, які мають труднощі у здійсненні життєдіяльності. Вона висловлює соціальне самосвідомість нації, рівень культури і цивілізованості держави.
3. Основоположна роль моралі в соціальній роботі
Велике значення в соціальній роботі має високий рівень моральності соціального працівника, який є необхідною умовою успішної професійної діяльності, так як тільки високоморальна людина здатна найбільш адекватно, відповідно до ситуації зрозуміти іншу людину і тактовно надати йому необхідну допомогу. Таким чином, рівень моральності є визначальною характеристикою особистості соціального працівника. Моральність працівника соціальної сфери, визначаючись моральною свідомістю, реалізується в його моральному поводженні. Тому так важливо вивчення моральної свідомості і поведінки соціального працівника.
Розглянемо структуру моральної свідомості. Моральна свідомість соціального працівника складається з трьох компонентів: моральні знання, моральні переконання і моральна потреба.
Почнемо з розгляду ролі моральних знань у поведінці і діяльності соціальних працівників.
У середніх спеціальних і вищих навчальних закладах, а також на курсах і факультетах підвищення кваліфікації соціальні працівники опановують основами знань з області моралі. У процесі навчання майбутні фахівці знайомляться з історією етичних навчань, пізнають суть і структуру моралі. Отримані знання допомагають їм краще зрозуміти моральні проблеми в сучасному суспільстві, зіставити особисті моральні нормативи з професійними, сформулювати свої моральні принципи і моральну позицію, виробити навички моральної поведінки у професійній діяльності.
Соціальні працівники, які не отримали необхідну етичну підготовку в навчальних закладах, на курсах і факультетах підвищення кваліфікації та займаються тільки практичною діяльністю, надходять відповідно до свого розуміння добра і зла, соціальної справедливості, заснованому на суспільних цінностях і особистому життєвому досвіді. У цьому випадку зростає можливість розбіжності особистих і професійних моральних установок.
Разом з тим моральні знання мають самостійність в тому сенсі, що можуть застосовуватися в конкретних моральних вчинках частково, повністю або не використовуватися. Бувають випадки, коли соціальний працівник, теоретично добре знаючи норми загальної та професійної моралі, ігнорує їх на практиці. Таким чином, хоча моральні знання і є необхідною умовою моральної поведінки, але не гарантують його обов'язковою і автоматичної реалізації на практиці. На закінчення слід зазначити, що тільки соціальний працівник, що має високий рівень духовно-моральної культури і постійно самовдосконалюється протягом усього життя, однозначно здатний органічно втілювати свої моральні знання і установки в практичній діяльності.
Моральні переконання - стійка сукупність поглядів соціального працівника на норми загальної та професійної моралі. Вони формуються в результаті життєвої та професійної діяльності та приймаються особистістю соціального працівника як єдино вірних. Моральні переконання характеризують моральний і професійний вигляд соціального працівника і є основою для його свідомої професійної діяльності. Вони сприяють розвитку вольових якостей і вироблення стабільних форм морального ставлення до явищ соціального життя. Як і моральні знання, моральні переконання мають відносну самостійність, тому що не завжди, в силу різних причин соціальний працівник поступає відповідно до власних переконань.
Моральна потреба є найвищим рівнем моральної свідомості соціального працівника. Для неї характерна наявність моральної потреби в дотриманні вимог професійної етики. У цьому випадку проходження нормам і вимогам професійної моралі перетворюється у внутрішню потребу фахівця, який організовує свою поведінку і діяльність відповідно до вимог моральності. Постійне дотримання норм та вимог професійної моралі стає якістю особистості, що надає велике мобілізуючий вплив на особистість соціального працівника. Поведінка і діяльність соціального працівника, обумовлені його моральної потребою, як правило, не залежить від ситуативних випадковостей і відрізняються моральної спрямованістю, прагненням до добра і соціальної справедливості.
Моральність соціального працівника формується під впливом норм моральної поведінки, прийнятих в даному трудовий колектив і впливом моральних відносин, які панують у соціумі. При цьому слід зазначити, що у визначенні моральної позиції соціального працівника особливо важливу роль грає професійна мораль, що служить орієнтиром при оцінці та реалізації тих чи інших дій в суспільстві. Зв'язок моральних знань, переконань і потреб з практичною діяльністю проявляється в різному ступені і моральні потреби в найбільшій мірі забезпечують її стійкість.
Моральну поведінку в професійній діяльності, у тому числі й у сфері соціальної роботи, аж ніяк не забезпечується умовами і змістом праці, хоча визначається і передбачається в деякій мірі професійними обов'язками. Професійна діяльність не може обмежитися тільки пунктуальним виконанням функціональних обов'язків. Обов'язки, що стали моральним обов'язком, виконуються фахівцем з внутрішнім переконанням свідомо і творчо, без зовнішнього впливу і стимулювання. Ефективна організація соціальної роботи немислима без високої творчої активності фахівців, у процесі якої роль мотивування професійної діяльності міркуваннями морального боргу зростає. Моральну поведінку соціального працівника пов'язане з творчим сумлінним виконанням професійних обов'язків, що супроводжується усвідомленням особистої відповідальності за результати своєї діяльності.
Розглянемо поняття обов'язку і відповідальності в соціальній роботі. Борг є найважливішою категорією як загальної, так і професійної етики, Остання висловлює громадські та професійні зв'язки фахівця і являє собою сукупність його обов'язків перед державою, суспільством, колегами, професією, клієнтами, перед собою і відповідальність перед ними. Поведінка фахівця, дотримання певних норм моралі в повсякденній практичній діяльності багато в чому залежить від ставлення його до своєї справи. На відміну від професійних обов'язків, які сприймаються фахівцем як зовні задані, професійний обов'язок висловлює внутрішню моральну потребу і моральну необхідність належної поведінки. Таким чином, борг соціального працівника можна розуміти як моральну необхідність, фіксовану як суб'єктивного принципу поведінки стосовно конкретної ситуації. Сукупність правових і моральних вимог, що пред'являються до професії соціального працівника, складають зміст його професійного боргу. Професійний борг обумовлений об'єктивними (обов'язки) і суб'єктивними факторами (почуття, переконання, мотиви професійної діяльності тощо), що впливають на поведінку фахівця.