Отже, спостерігається досить суперечлива ситуація. З одного боку, високий інтерес до політичних подій та явищ у суспільстві, висока електоральна активність. З іншого – дуже низькі показники реальної політичної участі та представленості політичного ціннісного рівня в структурі свідомості сучасної молоді. По-перше, таке становище можна пояснити недосконалістю процесу політичної соціалізації в сучасних умовах, коли спостерігається відірваність молодого покоління від політичного життя країни, бракує механізмів їх реальної взаємодії. Молодь зневірена у власних силах, не відчуває достатніх можливостей для впливу на перебіг політичних подій. По-друге, можливою причиною є недовіра до сучасних органів державного управління, політичних партій, поширення стереотипу „політика – брудна справа”, а тому відбувається пошук інших сфер самоактуалізації і самореалізації.
Вплив цих причин, вірогідно, залишається актуальним і при оцінці даною групою респондентів значущості політичної сфери життєдіяльності для власного існування, і при оцінюванні власних можливостей у досягненні бажаних результатів та статусу в політиці. Так, лише 9,7 % респондентів надали політичному аспекту особистого життя дуже високого значення, а 4,8 % заявили, що мають значні сили та здібності для досягнення бажаного.
Таким чином, процес формування політичної культури молоді в сучасних умовах виявляє феномен затримки політичного розвитку, адекватного віковим вимогам у засвоєнні та відтворенні політичної дійсності, що пов’язано з кволістю системи соціалізуючих політичних інститутів і цілеспрямованого впливу політичної освіти.
На підставі аналізу політичної культури сучасної молоді можна констатувати низький рівень її сформованості, який проявляється у: неузгодженості структури ідейно-політичних настанов, домінуванні емоційного рівня сприйняття основних ідеологічних течій і політичних цінностей, що засвідчує переважання неусвідомленого сприйняття конкретних ідейно-політичних напрямків; низькій актуалізації політичного ціннісного рівня в структурі свідомості молоді, домінуванні емоційного рівня політичних ціннісних орієнтацій, зменшенні інтенсивності їх прояву на когнітивному та звуження практичного втілення на дієвому рівнях; низькому ступені когнітивної залученості в групі респондентів віком 16 – 18 років і низькому рівні дієвої залученості в групі респондентів віком 19 – 25 років при досить високому рівні їх когнітивної зацікавленості.
Така суперечлива ситуація, що характеризується відносно високою привабливістю політичних цінностей, значним інтересом до політичних подій і явищ, досить високою електоральною активністю, з одного боку, та низькими показниками реальної політичної участі, з іншого, є наслідком недосконалості процесу політичної соціалізації в сучасних умовах, коли спостерігається відірваність молодого покоління від політичного життя країни та не існує механізмів їх реальної взаємодії, зниження впливу сім’ї і школи як основних агентів первинної політичної соціалізації.
2. Політична соціалізація молоді
Аналіз сукупності проблем, що виникають у зв’язку з реалізацією завдань трансформації українського суспільства, потребує врахування позицій різних соціальних груп та категорій населення, їх налаштованості на підтримку змін, їх ставлення до реформаційних процесів. Важливим аспектом такого аналізу є з’ясування позицій та настроїв молодого покоління – дітей та молоді, що складають близько 36 % в загальній кількості населення. Проблеми молоді достатньо активно розробляються в політологічних дослідженнях України, зокрема в роботах таких авторів як Г. Гончарук, Л. Волинець, Н. Гедікова, Л. Лясота, В. Ярошенко та багатьох інших. Разом з тим, цілий ряд питань залишаються недостатньо вивченими. Зокрема це стосується впливу ціннісних орієнтацій на політичну поведінку молоді, факторів зміни пріоритетів між особистісним та суспільним тощо. Тож звернемо увагу на ці питання, використовуючи в якості базового фону результати регіонального моніторингу орієнтацій молоді, що навчається. Кожна вікова група молодіжного середовища має свої специфічні проблеми, що стимулюють, або навпаки стримують її соціальну активність. Але існують і найбільш узагальнені, які визначають значною мірою тенденції участі молоді в загальносуспільних справах. Загальновживане визначення категорії молодь ґрунтується на нормативному її визначенні, під яке підпадають юнаки та дівчата до 35 років. Саме таке вікове обмеження використовується в законодавстві України з 2004 року. Раніше воно було трохи нижчим, обмежуючись 28 роками. Нинішня вікова межа наближена до світових стандартів.
Поглянемо на найбільш складні і болючі проблеми, з якими стикається молодь на сучасному етапі розвитку нашої держави і суспільства. Ці проблеми носять як економічний так і моральнодуховний характер. Зокрема, навіть у докризовий період значною була частка молоді серед безробітних. В середньому вона складає до 40 %. Тим більше ускладнюється ситуація в умовах фінансовоекономічної кризи. Адже в більшості сфер зайнятості існує потреба в досвіді роботи, чого молоде покоління ще не має. Тому гарантії першого робочого місця – це надзвичайно складна проблема. Крім того непростим економічним показником виступає розмір заробітної плати. Знову ж таки, за відсутності належного кваліфікаційного рівня і трудового стажу заробітна плата молоді складає приблизно 60 % середнього рівня цього показника. До того ж вона нерідко менша офіційного прожиткового мінімуму, визначеного законодавчо для вікової групи 18 літніх. І це при тому, що у 36 % вибір професії диктується очікуванням високих прибутків. Це породжує незадоволення існуючою в країні ситуацією, і може мати подвійні прояви. Йдеться або про повне розчарування у можливостях чесною працею задовольняти свої потреби. А це стає підґрунтям асоціальної, неправомірної поведінки частини молоді. В результаті маємо 52 % серед засуджених – представників молоді. З іншого боку, ми спостерігаємо максимальну активність, спрямовану на підвищення статусу через набуття другої спеціальності, перекваліфікацію, підвищення кваліфікації тощо.
Сьогодні 80 % випускників шкіл орієнтовані на продовження навчання. Тобто, формуються на такому непростому економічному підґрунті зовсім різні соціально-психологічні і соціально-культурні типи. Включення їх в суспільні процеси призводить в одному випадку до прискорення реформаційних тенденцій на засадах набуття нових знань та навичок. А щодо інших, то їх наявність набуває руйнівного значення для всієї системи суспільства. Крім того, нинішня непроста ситуація призвела до зміни ціннісних пріоритетів. Для абсолютної більшості молоді сьогодні найважливішими є цінності мікрорівня – сім’я, здоров’я, друзі та матеріальні статки. І лише близько 5 % на перше місце в шкалі цінностей виводять інтереси суспільства. Правда останнє не є зовсім однозначним свідченням зниження інтересу молоді до суспільнозначущих справ. Адже 36 % пов’язують своє майбутнє саме з Україною, що означає певне місце, що відводиться державі в житті окремої молодої людини. І визначаючи таке місце держави молодь в такий спосіб демонструє свою зацікавленість в її розвитку. Сподівання на державу пов’язані і з попередньо набутим соціальним досвідом людини, зокрема у дитинстві та підлітковому віці. Той факт, що в Україні понад 100 тис. дітей-сиріт, наприклад, може слугувати підставою для тісного зв’язку між усвідомленням молодою людиною своєї прямої залежності від держави і надто гіпертрофованих сподівань на державу та очікувань від державного патронату. Це може знижувати власну ініціативу щодо набуття певного соціального статусу. З іншого боку, отримуючи державну підтримку ці люди можуть стати базою для активної участі у розбудові держави, повертаючи свого роду борг. Якщо ж, в свою чергу, держава не належним чином реалізує гарантії прав дітей-сиріт, це може спричинити до напружених стосунків з частиною цих дітей на шляху їх подальшої соціалізації та перетворення їх у невід’ємну складову соціуму. Замість толерантності ми можемо отримати конфронтацію щодо державних інституцій та процесів в рамках реалізації державних стратегій. На цьому ґрунті формуються контркультури, що виступають руйнівним фактором щодо суспільного життя. Чи фактор дитячої безпритульності, соціального сирітства, дітей з неблагополучних сімей. Адже близько 30 тис. дітей шкільного віку за офіційною статистикою сьогодні не відвідують школу. Ця категорія, переходячи з вікової групи дітей та підлітків на наступний рівень, не спроможна адаптуватись до правових та соціальних норм дорослого життя, продукуючи і в подальшому всі недоліки та негаразди попереднього етапу свого життя.
Наприклад, на початок 2009 року реєстр служби у справах дітей Одеської області налічував понад 4,5 тис. тих, хто в той чи інший спосіб виявив асоціальну поведінку. Яке найближче майбутнє очікує їх? Непростою проблемою стала нині для України і ситуація щодо дітей, чиї батьки працюють за кордоном. Економічно ці діти забезпечені, що розглядається батьками як гарантія їх майбутнього. Але морально-психологічні чинники нерідко спрацьовують проти такої світлої перспективи. Без батьківського догляду і поза межами державної опіки частина цих дітей теж опиняється на хибному шляху, адаптуючись до норм вуличних субкультур, а то й прямих контркультур. Чи стануть вони зацікавленими в перспективах державного розвитку? Невипадково до 40 % підлітків наголошують при опитуваннях, що хотіли б жити в іншій країні. А це зменшує соціальну базу реформ, стримує перспективний розвиток. Тому над такими питаннями щодо молоді слід серйозно замислюватись, розробляючи державну політику. Підставами для оптимістичних прогнозів може слугувати те, що іноді формальні прояви і фактичний зміст відносин не співпадають.