Міністерство науки і освіти України
Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут»
ФАКУЛЬТЕТ СОЛІОЛОГІЇ І ПРАВА
З курсу «Соціологія молоді»
На тему:
«Політичні орієнтації сучасної української молоді»
Виконав: студент 3-го курсу
групи АМ-74
Перевірила: к. ф. н. доц.. Романовська Е. В.
Київ 2010
План
Вступ
1. Особливості формування політичної культури сучасної молоді
2. Політична соціалізація молоді
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Нинішній етап розвитку українського суспільства, який характеризується продовженням трансформаційних процесів у сфері суспільних цінностей та ідеалів, породжує серйозні модифікації глибинних взаємовідносин людини з державою, владою, політикою і призводить до значних змін у формах становлення політичної культури особистості. В молодіжному середовищі триває переоцінка суспільних та культурних цінностей попередніх поколінь. Відтак переривається наступність і послідовність передачі соціокультурного і політичного досвіду, що призводить до ціннісно-нормативної кризи та ідеологічного вакууму. Ці обставини спонукають до підвищення уваги суспільства до молодої людини як суб’єкта соціально-політичного буття.
Проблеми розвитку політичної культури українських громадян під кутом зору узагальнюючих політико-психологічних характеристик індивіда, ступеня його політичної розвиненості, уміння реалізувати політичні знання у межах нинішньої політичної системи досліджують такі вчені, як В. Бебик, М. Головатий, Є. Головаха, Л. Карамушка, М. Корнєв, В. Лісовий, Н. Паніна, Ю. Пахомов, В. Ребкало. Акцент на національній культурі, національному характері та менталітеті ставиться у працях Л. Нагорної, М. Пірен, О. Рудакевича. Власне психологічні чинники процесу формування політичної культури особистості через аналіз процесу її політичної соціалізації, політичної ідентифікації досліджуються у розвідках Н. Гедикової, Н. Дембицької, М. Катаєвої, С. Макеєва, В. Москаленко, А. Надточія, В. Циби, Н. Юрій .
На підставі теоретичного аналізу наукового доробку західних та вітчизняних дослідників, систематизації їхніх підходів у цілісну структуру процес формування політичної культури особистості можна визначити як усвідомлення та засвоєння соціально-політичних норм, принципів, відносин (суспільної свідомості загалом), інтеріоризації їх у власні, особистісні психологічні структури політичної свідомості з урахуванням соціально- та індивідуально-психологічних властивостей особистості, а також відтворення цього нового рівня самосвідомості у різних формах політичної поведінки та самоактуалізації з метою реалізації себе як дієвого суб’єкта суспільно-політичної діяльності.
Саме тому рівень сформованості політичної культури визначається ступенем розвитку політичної свідомості особистості (наявністю впорядкованої структури її ідейно-політичних настанов, значною вагою політичного рівня в структурі ціннісних орієнтацій) та характером її дієво-практичної реалізації, що свідчить про сформованість особистісного стилю політичної самоактуалізації.
1. Особливості формування політичної культури сучасної молоді
Основними складовими дослідження політичної поведінки особистості є аналіз ідеографічних (переважно соціальних і соціально-психологічних) факторів становлення політичної поведінки, визначення її мотивів і конкретних форм актуалізації на емоційному, когнітивному і дієвому рівнях репрезентації. Тому методика дозволяє проаналізувати характер політичної активності або іммобільності особистості, починаючи з дитячих років і досьогодні, вплив домінуючих факторів на становлення політичних переконань, форми прояву політичної активності на когнітивному (у вигляді інтересу до політичних подій) та дієвому (безпосередній участі в політичному житті суспільства) рівні.
З метою аналізу ступеня актуалізації політичного ціннісного рівня у структурі свідомості сучасної молоді було використано методику дослідження структури ціннісних орієнтацій особистості (СЦОО) В. Дмитрієва, створену на основі традиційних вербальних методів діагностики ціннісних уподобань: методики вибору цінностей С. Рубінштейна, методики Рокича – Ядова, методики Д. Леонтьєва. Проте, на відміну від названих методик, методика СЦОО має проективно-малюнкову основу і власну концептуально обґрунтовану структуру. Увага акцентується на системно-динамічних аспектах актуалізації індивідуальних цінностей (від рівня емоційних оцінок через їх когнітивне визначення до конкретно-дійової верифікації).
Розглянемо особливості політичної поведінки сучасної молоді, яка є певним інтегруючим та результуючим утворенням формування ідейно-політичних настанов і політичного ціннісного рівня особистості, способом їхньої реалізації та виникає на певному віковому етапі. Відповідно до теоретичних засад дослідження (було проаналізовано стадіальний характер процесу формування політичної культури та виокремлено основні вікові групи молоді залежно від характеру осягнення політичної дійсності), уявляється доцільним створення двох груп респондентів за віковими параметрами: 1) респонденти віком 16 – 18 років (104 чол.); 2) респонденти віком 19 – 25 років (206 чол.). Причому для першої групи характерне емоційно-когнітивне сприйняття політичної реальності, тоді як у представників другої групи до нього долучається ще й дієво-практична реалізація власних політичних уподобань.
Розглянемо результати первинного статистичного опрацювання даних групи респондентів віком 16 – 18 років, для яких властиве переважання емоційно-когнітивних компонентів ставлення до політичної сфери життєдіяльності. Аналіз засвідчив, що ці респонденти практично не залучені до реального політичного життя (незважаючи на запропоновану 7-бальну шкалу оцінювання, абсолютна більшість відповідей концентрується у межах найнижчих показників).
Подальший аналіз власне форм політичної залученості засвідчив превалювання таких її видів, як участь у молодіжних громадсько-політичних організаціях (однак слід зауважити, що лише 9,6 % респондентів оцінили ступінь прояву цього виду залученості як середній або трохи вищій за середній), участь у підготовці та проведенні передвиборчих кампаній (лише 2,9 % відзначили середній та трохи вищий ступінь прояву). Інші форми політичної залученості мають показники нижчі за середні або зовсім не проявились у структурі політичної активності респондентів. Відтак логічною є дуже низька оцінка респондентами важливості політичної сфери для власної життєдіяльності, як і оцінка власних можливостей досягти бажаних результатів у політиці. Серед відповідей зовсім немає таких, що демонстрували б високі або хоча б вищі за середні показники. Навіть середнє значення в оцінюванні важливості політичного аспекту життя обрали 2,9 % респондентів, а в оцінюванні власних можливостей – 1,0 %.
Такі результати доволі очікувані, якщо виходити з теоретичного положення про мінімальне або практично нульове дієве політичне залучення респондентів віком 16 – 18 років. Проте неочікуваним виявився дуже низький інтерес до суспільно-політичного аспекту буття, адже когнітивний компонент сприйняття політичної реальності має бути в цьому віці домінуючим стосовно емоційного компонента. Так, лише 21,2 % респондентів проявляють власну зацікавленість у політичних подіях шляхом частого обговорення політичних реалій із знайомими людьми, 19,2 % – шляхом читання статей у пресі на політичні теми, 21,2 % – перегляду та обговоренню політичних програм телебачення і радіо. 25 – 27 % респондентів зовсім не виявляють інтересу до політичного життя.
Проаналізуємо результати первинного статистичного опрацювання даних групи респондентів, що складається з осіб віком 19 – 25 років, які теоретично мають демонструвати не лише емоційно-когнітивне ставлення до політичної дійсності, але й виявляти дієво-практичне втілення власної позиції. Аналіз дозволяє констатувати низький рівень реальної, дієвої залученості цієї групи молоді до суспільно-політичної діяльності, хоча у порівнянні з попередньою групою він, безумовно, вищий. Так, лише 15,1 % респондентів від загальної кількості опитаних оцінюють власну участь у політичному житті країни як вищу за середню (з них лише 2,4 % як високу), 80,1 % – як досить низьку, із них 43,2 % зовсім не беруть участі в політичному житті.
Розглянемо окремі показники політичної активності, які, по суті, доступні для всієї групи респондентів і можуть бути реалізовані без особливих зусиль. А саме – електоральну участь та інформаційну залученість до політичного процесу.
Так, 57,3 % респондентів, які мають юридичне право брати участь у виборчому процесі, проявляють політичну активність вищу за середню, і лише 19,4 % зовсім не беруть участі в електоральній діяльності. Всі інші оцінили власну електоральну активність як середню або трохи нижчу за середню, проте не як мінімальну, що свідчить про певний інтерес до виборчого процесу, який, вірогідно, залишається на рівні зацікавленості перебігом передвиборчої кампанії, не переходячи у її дієве втілення – безпосереднє голосування.
Проаналізуємо ступінь зацікавлення цієї групи у політичному житті країни, ступінь її інтересу до суспільно-політичних проблем та подій. Такий вияв активності не можна назвати реальною політичною участю або справжньою активністю, бо він не здійснює перетворюючого впливу на політичну дійсність, проте засвідчує особисту політичну зацікавленість і приналежність, яка має пасивно-споглядальний характер. Так, 65,5 % респондентів беруть досить активну участь в обговоренні політичних реалій життя із знайомими, 51,9 % читають газетні та журнальні статті на політичні теми, 53,9 % переглядають і обговорюють політичні програми телебачення і радіо. Відсоток тих, хто цим зовсім не цікавиться, становить всього 9 – 16 %. Решта тільки час від часу виявляє інтерес до політичних подій.