4. Управління організаціями
Кожна організація має штучну, створену людьми, природу. Крім того, вона завжди прагне до ускладнення своєї структури і технології. Ці дві обставини роблять неможливим завдання ефективного контролю і координації дій членів організації на неформальному рівні або на рівні самоуправління. Члени організації, або учасники – важлива складова організації. Це сукупність індивідів, кожен з яких повинен володіти певним набором якостей і навиків, які б дозволяли йому займати певну позицію в соціальній структурі організації і грати відповідну роль. Всі разом члени організації являють собою персонал, який взаємодіє один з одним в відповідності з нормативною і поведінковою структурою. Володіючи різними здібностями і потенціалом (знаннями, кваліфікацією, мотивацією, зв’язками), учасники організації повинні заповнити всі без виключення комірки соціальної структури, тобто соціальні позиції в організації. Виникає проблема розміщення кадрів, поєднання здібностей і потенціалу учасників з соціальною структурою, в результаті чого можливе об’єднання зусиль і досягнення організаційного ефекту
Для управління членами організації кожна більш чи менш розвинута організація повинна мати в своєму розпорядженні орган, основним видом діяльності якого служить виконання деякої сукупності функцій, направлених на забезпечення учасників організації цілями, координацію їхніх зусиль. Управління – це функція специфічного органу організації, яка забезпечує спрямування діяльності всіх без винятку елементів організації, утримує в допустимих межах відхилення окремих частин і організації в цілому від поставлених цілей. Наприклад відділ в державному закладі має норми і правила, якими регулюється розподіл робочого часу робітників, кількість і якість їхньої роботи, відносини з іншими відділами і т.д. Керівництво відділу, виконуючи функцію управління, контролює виконання цих норм і правил, застосовуючи методи винагороди або покарання. Проте застосуванням санкцій процес управління не завершується, його зміст значно складніший. Управління являє собою зворотній зв’язок, який починається з вимірювання ресурсів, наявних на виході. Після вимірювання інформація про параметри входу потрапляє на блок управління, де вона порівнюється з певним еталоном (програмою або планом), після чого виробляється управлінське рішення, яке змінює вхідні параметри системи, режим діяльності процесори і в кінцевому результаті – параметри виходу. Після того вихідні параметри вимірюються знову – і процес повторюється. Ця схема прийнятна для всіх систем – і технічних, і соціальних – тому справедливо розглядати соціальну організацію з точки зору прояву специфічних характеристик системи управління. Так, наприклад одна з сучасних систем управлінських функцій може бути представлена наступним чином:
- діяльність керівника організації;
- інтеграція членів організації;
- формування і підтримка контактів;
- фільтрування і поширення інформації;
- розподіл ресурсів;
- попередження порушень;
- ведення перемовин;
- введення інновацій;
- планування;
- контроль і спрямування дій підлеглих.
Очевидно, що це далеко не повний перелік можливих дій спеціаліста по управлінню. Досвід показує, що йому доводиться займатися рекламою, вибиванням додаткових ресурсів, в багатьма іншими видами діяльності. Зрозуміло, що справжній управлінець повинен бути високопрофесійним робітником.
В організації ті, хто займається виконанням функцій управління, входять в особливу групу, яку називають бюрократичною адміністрацією, діяльність якої необхідно централізувати. Під бюрократією звичайно розуміють організацію, яка складається з числа офіційних осіб, посади яких утворюють ієрархію і які відрізняються формальними правами і обов’язками, які й визначають їхні дії і відповідальність. Термін «бюрократія» французького походження, від слова «бюро» – контора, канцелярія. Форми правління бюрократії взяти з класичних грецьких полісів: влада не багатьох – олігархія, влада одного – автократія, влада всього народу – демократія.
На думку М.Вебера [2], бюрократія є найкращою адміністративною формою для раціонального досягнення організаційних завдань. Переваги бюрократії найпомітніші, якщо їй під час виконання службових обов’язків вдається виключити особисті, ірраціональні та емоційні елементи. Бюрократії притаманні: раціональність, надійність, економічність та ефективність, невиразність, нейтральність, ієрархічність, законність дій, централізація влади адміністрування, довгострокова служба, просування на основі старшинства чи заслуг, фіксована платня, лояльність кожного працівника до організації, прагнення дотримуватися встановлених правил. Головний її недолік полягає у відсутності гнучкості, шаблонності:
«Повсякденне владарювання – це перш за все управління. Самим чистим типом легальної влади є влада за допомогою бюрократичного штабу управління. Штат штабу управління в самому чистому вигляді складається з окремих чиновників (монократії), які:
- підкоряються тільки об’єктивним службовим обов’язкам;
- призначені на службу (а не обрані) в незмінній чиновницькій ієрархії;
- мають постійні службові компетенції;
- працюють по контракту, тобто на основі вільного відбору по професійній кваліфікації, в найбільш раціональному випадку – визначені за допомогою екзамену, підтвердженого дипломом;
- оплачуються постійним грошовим утриманням;
- вважають свою службу єдиною або головною професією;
- бачать для себе кар’єру: просування за строком служби або за успіхами в роботі;
- працюють в повному відчуженні від засобів управління і без присвоєння робочого місця;
- підлягають чіткій одноманітній службовій дисципліні і контролю.
Виходячи з всього досвіду, можна сказати, що чисто бюрократичне, тобто бюрократичне-монократичне управління справами в чисто технічному відношення наближається до найбільш досконалої праці в смислі точності, постійності, дисципліни, підтягнутості і надійності, інтенсивності і екстенсивності праці, в його формально універсальній застосовності до любих завдань. В усіх цих смислах воно являється самою раціональною формою влади.»[2, с72]
Бюрократія являє собою кар’єрну структуру, в якій просування відбувається або згідно до заслуг, або по старшинству, незалежно від суджень начальника. Посада, яка займається індивідом в організації, розглядається ним як єдине, або принаймі головне заняття. Діяльність представників бюрократії базується на строгій службовій дисципліні і підлягає контролю. Визначивши специфічні властивості бюрократії, М.Вебер розробив таким чином ідеальний тип управління організації. Бюрократія в такому ідеальному вигляді являє собою найбільш ефективну машину управління, засновану на строгій раціоналізації. Її характеризує відповідальність за кожну ділянку роботи, координація в вирішенні завдань, оптимальна дія безособових правил, чітка ієрархічна залежність. Проте таке ідеальне положення не існує в дійсності, більше того – бюрократія призначена для досягнення цілей організації, на ділі часто відходить від них і починає не тільки працювати вхолосту, але й гальмує всі прогресивні процеси. Вона доводить формалізацію діяльності до абсурду, відгороджуючись формальними правилами і нормами від реальності. Постійна опора на правила керівництва до дії призводить до того, що вони стають всезагальними і остаточними, а їх дотримання – основною задачею і результатом, замість того, щоби заставити ці правила і норми працювати на результат. Все це зумовлює відмову представників бюрократії від творчого, самостійного мислення і навіть від компетентності. Р.Мертон назвав таке явище «навчанням некомпетентності». Наслідком такого навчання стає стереотипний бюрократ, що не має уяви і здатності до творчості, негнучкий в застосуванні офіційних норм і правил в ситуаціях простих, зрозумілих для всіх, крім нього. Вищий наслідок бюрократизації – кастовість, замкнутість бюрократів, зверхність їх над іншими людьми, спроба показати, що вони знають таємні пружини управлінського механізму. На ці ж небезпеки бюрократичного правління вказував і Бурдьє [1] « Вебер, а після нього і Еліас не враховували процеси формування державного капіталу і монополізація цього капіталу державною знаттю, яка приймала участь в його виробництві, або, точніше, яка формувалася, як така, виробляючи цей капітал», зауважуючи проте, що:
«Соціологічний погляд не може не помічати розходження між офіційною нормою як вона формулюється в адміністративному праві і дійсністю адміністративної практики з усіма її порушеннями зобов’язання некорисливості: «використання службового положення в особистих цілях» (зловживання матеріальними благами або суспільним положенням, корупція або хабарництво) або, в більш спотвореній формі, незаконні пільги, адміністративне невтручання, відступ від закону, торгівля службовим положенням – усім тим, що служить отриманню вигоди від незастосування або порушення закону. Але разом з тим соціолог не може не бачити результатів діяльності цієї норми, яка вимагає агентів принести свої особисті інтереси в жертву обов’язків, які входять в їхні функції («службовець повинен віддавати себе роботі цілком»); точніше – якщо бути реалістом – він не може не бачити ефектів особистої зацікавленості в безкорисності і всіх тих різновидах «лицемірного благочестя», появі яких може сприяти парадоксальна логіка бюрократичного поля.» Тому незважаючи на таку закладену в бюрократії небезпеку втрати компетенції і «обюрокрачування» діяльності в сфері управління, така форма управління в теперішній час являється єдинопрацездатною і прийнятною, і тому одним з основних завдань сучасного управління служить зміна ролі бюрократії в діяльності організації в відповідності з принципами, розробленими М. Вебером. Шлях до досягнення цієї цілі багато дослідників бачить в зміні установок представників бюрократії, у встановлення зв’язку їх благополуччя і кар’єри з кінцевим результатом діяльності організації.
Література:
1. Бурдье П. Дух государства: генезис и структура бюрократического поля. http://ihtik.lib.ru/sociology_21sept2007/sociology_21sept2007_130.rar http://ihtik.lib.ru/sociology_21sept2007/sociology_21sept2007_130.rar
2. Вебер Макс.Типы господства. Журнал «Социологические исследования», 1988, №5.
3. Дюркгейм Э. Социология и теория познания; Хрестоматия по истории психологии. М., 1980
4. Пригожин А.И. Социология организаций. М., 1980.
5. Соціологія з/ред. В.Г.Городяненка, Київ, Видавничий центр «Академія, 2008
6. Спенсер Герберт. Принципы социологии. http://ihtik.lib.ru/sociology_21sept2007/sociology_21sept2007_200.rar