| Р Е Ф Е Р А Т на тему: «Соціальні організації» |
Вступ.
Соціальні інститути та соціальні організації
У кожному стабільному суспільстві формуються і функціонують відносно стійкі форми суспільного життя, які дають змогу створити міцну і стійку систему відносин між людьми у складному суспільному середовищі, сформувати соціальний порядок, необхідний для задоволення об’єктивних потреб щодо безпеки, збереження умов матеріального життя, соціальних благ, цінностей культури тощо. Таку роль виконують у суспільному житті соціальні інститути. Найзагальніше поняття «соціальний інститут» виражає ідею упорядкування суспільного життя. До вивчення цього феномену соціологія вдавалася з часу становлення її як науки. Так, Г. Спенсер вважав, що соціальні інститути (інституції є каркасом соціуму і виникають внаслідок процесу диференціації суспільства. Еволюцію регулятивної системи суспільства він поєднував з розумінням соціальних інститутів. Е. Дюркгейм пов’язував природу соціальних інститутів з визначенням суспільства як цілісності, тлумачив їх як «фабрики відтворення» соціальних відносин і зв’язків між людьми. Нині це поняття широко вживається у вітчизняній і зарубіжній літературах і вказує на такі суттєві ознаки соціальних інститутів:
- соціальні інститути є комплексом формальних і неформальних правил поведінки, принципів, культурних норм, які регулюють різні сфери діяльності індивідів у суспільстві (сферу економіки, політики, освіти) і обмежують вчинки людей відповідно до суспільних інтересів;
- соціальні інститути охоплюють певну сукупність людей та установ, які покликані розв’язувати важливі для розвитку суспільства завдання. Наприклад, інститут освіти реалізує свою діяльність щодо навчання, виховання, професійної підготовки через школи, університети та ін.
Соціальні інститути забезпечують відносну стійкість соціальних відносин, є подвійним соціальним утворенням: за формою – це організаційний механізм (сукупність організацій, спеціалістів, матеріальних та інформаційних засобів), за змістом – це функціональний механізм (сукупність соціальних норм у конкретній сфері соціальних відносин). Сучасне суспільство характеризується розростанням та ускладненням системи соціальних інститутів. З одного боку, одна і та сама потреба може породжувати існування численних інститутів, з іншого – кожен інститут реалізує комплекс базових потреб щодо соціалізації індивідів, трансляції соціальних норм і культурних цінностей, соціального досвіду.
Проте суспільство, як соціальна реальність, упорядковано не тільки інституціонально, а й організаційно. Соціальна організація є певним способом спільної діяльності людей, за якої вона набуває форми впорядкованої, врегульованої, скоординованої, спрямованої на досягнення конкретних цілей взаємодії. Організація як процес налагодження та узгодження поведінки індивідів притаманна всім суспільним утворенням: за об’єднанням людей, закладам, установам, тощо. Навіть поверхневий погляд на людське суспільство дозволяє сказати, що більша частина соціальних груп існує у вигляді організацій. Навіть ще в глибоку давнину люди усвідомлювали значну перевагу організованих груп. Чому ж організація служить найбільш ефективним засобом в діяльності соціальних груп? Сутність її ефекту полягає в тому, що люди, діючи спільними зусиллями, можуть зробити значно більше, ніж діючи поодинці. Результат спільної діяльності групи індивідів вищий, ніж сума результатів їх індивідуальних розрізнених зусиль. Таке явище збільшення зусиль в ході сумісної діяльності називається синергією і є невід’ємною властивістю організацій. Проте щоб ця властивість проявлялася в повній мірі, організація повинна створювати дійсно оптимальні умови, які забезпечують спільні дії. Якщо ж таких умов не створено, може статися, що кожен з учасників взагалі не зможе здійснити якусь корисну діяльність, для якої дана організація утворена. Таким чином соціальна організація – це соціальна група, орієнтована на досягнення взаємопов’язаних специфічних цілей і формування високо формалізованих структур. Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціального інституту, але вони мають відмінні від них ознаки:
1. Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) розв’язання завдань. Переслідувана організацією мета не обов’язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності для досягнення загальної мети.
2. Соціальна організація має чіткий загальнообов’язковий порядок, а система її статусів і ролей – ієрархічну структуру. Їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно, правила, регламенти, розпорядок, охоплюють усю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких чітко визначені, а відносини передбачають владу і підпорядкування (субординацію).
3. Для підтримування стабільності відносин, координації дій, кожна організація повинна мати координаційний орган або систему управління. Функції її різноманітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей організації, зовнішнього середовища.
1. Визначення організації та її внутрішня структура
В повсякденній практиці ми часто використовуємо поняття «організація», причому вкладаємо в нього найрізноманітніший зміст. А.І. Пригожин дає три найпоширеніших визначення терміну «організація»: [4, с.39-41]
1. Організація означає якусь діяльність по виробленню нових норм, налагодженню стійких зв’язків, та також по координації зусиль окремих членів соціальної групи. Ця діяльність краще всього характеризується словами «організовування». Інакше кажучи, ця діяльність направлена винятково на досягнення ефекту синергії шляхом забезпечення умов для узгоджених дій, кооперації і інтеграції індивідів в групі. Наприклад керівник підприємства організовує виробничий процес.
2. Організація часто розуміється як атрибут якогось об’єкту, його властивість мати впорядковану структуру. Це означає, що соціальний об’єкт має деяку внутрішню будову і складається з частин, певним чином пов’язаних. Говорять, наприклад, що якась група організована, якщо в ній існують стійкі соціальні ролі (тобто кожний виконує свою частину загальної справи), правила, що регулюють поведінку людей, а також впорядковані зв’язки з іншими групами
3. Під організацією розуміють штучно створену соціальну групу інституціонального характеру, яка виконує певну суспільну функцію. Банк наприклад в цьому відношенні являє собою організацію, члени якої приймають участь в виконанні функції накопичення, розподілу і впорядкування грошей
Всі три значення поняття «організація» тісно пов’язані поміж собою. Всяка організована група повинна формуватися в ході її «організовування», тобто діяльності по формуванню її внутрішньої структури, системи комунікації культурних особливостей, а також розподілу соціальних ролей. Очевидно, що коли така організована група оформиться, тоді вона буде володіти тими внутрішніми якостями які ми називаємо організованістю. Розгляд значення терміну «організація», який прийнятий в суспільстві, дає нам важливий ключ до розуміння суті організації і до формулювання її наукового визначення. Існує багато визначень організації, з яких в основному виділяється концепція організації як раціональної системи, спрямованої на досягнення цілі. Організації це перш за все соціальні групи, орієнтовані на досягнення взаємопов’язаних і специфічних цілей. Кожна організація цілеспрямована в тому сенсі, що дії її членів скоординовані певним чином для досягнення спільного результату в цілком певній області людської діяльності. Так підприємство існує для забезпечення випуску конкретної продукції, політична партія – для реалізації політичної програми, лікарня – для лікування хворих. Крім того організації – це такі групи, яким властивий високий ступінь формалізації. Їхня внутрішня структура високо формалізована в тому сенсі, що правила, регламенти, розпорядок охоплюють практично всю сферу поведінки її членів. Вони ясно і точно сформульовані і охоплюють всі ролі і ролеві зв’язки, визначають рольові дії незалежно від особистісних якостей індивідів, які займають ті або інші позиції в структурі організації. Директор, його помічники або рядові виконавці – всі вони підлягають правилам, які визначають їхні обов’язки, взаємовідносини на службі і субординацію незалежно від їхніх особистих якостей. На підставі перерахованих основних властивостей і рис можна дати визначення організації як соціальної групи, орієнтованої на досягнення взаємопов’язаних специфічних цілей, і на формування високо формалізованих структур.
2. Типи соціальних організацій.
Диференціації завдань і координація дій на етапі їх реалізації впливають на структуру і форму організації. Часто до визначення організації додають такі специфічні риси, як наявність координуючого і управляючого органу, як розподіл праці серед її членів. Проте ці риси проявляються в основному в великомасштабних організаціях і не являються строго обов’язковими для всіх організаційних груп. Центральним елементом любої організації є її соціальна структура. Вона відноситься до шаблонних або регульованих аспектів взаємовідносин учасників організації. Існує дві точки зору на соціальну структуру групи. Найбільш відомою є точка зору К.Девіса, який вважає, що завжди в людському суспільстві є те, що можна назвати подвійною реальністю: з одного боку, нормативна система, яка насправді нічого не втілює, а з іншого – фактичний порядок, який втілює усе. Кожен індивід оточений множиною правил, заборон і дозволів. Вони необхідні для впорядкування суспільного життя, але практичне життя постійно по правилах неможливе: наше життя – це постійне відхилення від правил, і в той же час – орієнтація на них. Нормативна структура включає в себе ціннісні норми і рольові очікування. Цінності – це критерії привабливості і розумного вибору цілей, а також оцінки оточуючих соціальних норм. Норми – це управляючі поведінкою узагальнені правила, які змінюються і вдосконалюються, приводячи індивідів до досягнення колективних цілей, цілей організації. Ролі визначають вклад в загальну діяльність в залежності від займаної позиції, а також взаємне очікування учасників, взаємний контроль за їх поведінкою. Цінності, норми і ролі організовані так, що складають відносно стійкі системи взаємної довіри і приписів, керуючих поведінкою членів організації.