Праця як вид соціальної діяльності (стр. 1 из 2)

РЕФЕРАТ

На тему:

Праця як вид соціальної діяльності

Соціальна діяльність — це завжди прояв людської активності з метою зміни чи перетворення елементів навколишнього світу, свідомості самої людини, їй завжди притаманні цілеспрямованість, свідомий характер, бо її суб'єктом може бути лише людина. Це процес, що включає мету, засоби, результати.

Виділяють такі види соціальної діяльності: трудову, творчу, споживацьку, дозвільну, освітню, рекреаційну тощо. Проте така класифікація має умовний характер, оскільки в реальному житті ці види діяльності не існують окремо.

Найважливішою формою соціальної діяльності визнається праця — доцільна діяльність людини, в процесі якої вона за допомогою певних засобів діє на природу і перетворює її елементи в предмети, що задовольняють її потреби. Саме завдяки тому, що праця є цілеспрямованою діяльністю, створює цінності і здатна задовольняти різноманітні потреби людей, вона отримує пріоритетний статус. Але будь-яка людська діяльність, якщо вона доцільна, містить у собі елементи праці, проте розуміння праці як основної діяльності ґрунтується на традиційному визнанні пріоритету її матеріальних результатів. Однак не меншу роль відіграють знання (як результат духовної діяльності), послуги (як результат специфічного виду діяльності у сфері нематеріального виробництва) тощо. Визнання пріоритету матеріальних результатів є історично зумовленим і зі зміною суспільних умов пріоритетність різних видів діяльності може змінюватися.

За визначенням А. Маршалла, праця — це всякі розумові та фізичні зусилля, що робляться частково чи цілком заради досягнення якого-небудь результату без урахування задоволення, яке отримується безпосередньо від виконання самої роботи. А. Маршалл відносить до праці лише обтяжливі зусилля і підкреслює, що більшість людей працює набагато більше ніж аби вони працювали заради безпосереднього задоволення, яке можна отримувати від праці. Ілюструє свою думку він таким прикладом: селянин працює в саду зазвичай для одержання матеріального зиску, а багач, виконуючи ту саму роботу, хоча і може пишатися, що добре її виконує, проте, мало зацікавлений в отримуваній від цієї роботи економії грошей.

Сучасні вчені здебільшого характеризують працю як вимушене заняття. Так, В. Туземцев зазначає, що праця — це діяльність, здійснювана під прямим чи опосередкованим діянням зовнішньої матеріальної необхідності.

Сприйняття праці як важкого, примусового заняття пов'язане перш за все з тим, що протягом тисячоліть матеріальні блага були результатом зусиль нижчих прошарків суспільства (рабів, кріпаків, пролетарів).

Аналізуючи поняття праці, В. Генкін вирізняє два її аспекти: зміст праці — розвиток людини і виробництво благ — і мотиви, що збуджують людину до праці. Він визначає працю як діяльність, спрямовану на розвиток людини і перетворення ресурсів природи в матеріальні, інтелектуальні та духовні блага. Така діяльність може здійснюватись або за примусом (адміністративним, економічним) або за внутрішнім бажанням.

Соціальна природа праці виявляється в тім, що саме праця створила людину, і вона визначає її сутність. Соціально-трудові відносини, які виникають у процесі праці, зв'язані, з одного боку, зі ставленням суб'єкта до праці, а з другого — із впливом праці на формування і розвиток особистості суб'єкта. Суб'єктом процесу праці може бути лише індивід, людина, яка регулює і контролює його.

Праця — це основна форма життєдіяльності суспільства, індивіда, вихідна умова їх буття, яка визначає спосіб ставлення індивіда до світу і одного індивіда до іншого, специфіку відносин у будь-якій трудовій організації і в будь-якій державі.

Отже, праця — категорія не лише економічна, а й соціологічна, що має значення для характеристики суспільства в цілому і його індивідів зокрема.

На рівні суспільства праця виступає як взаємозв'язана система галузей і видів діяльності, а на індивідуальному рівні — у вигляді простого процесу — окремих функцій та операцій. Шляхи вдосконалення суспільної та індивідуальної праці різняться. Перші полягають у вдосконаленні засобів виробництва і впровадженні прогресивних технологій, другі — у впровадженні раціональних форм організації праці на конкретних робочих місцях. Удосконалення суспільної праці має випереджати зміни змісту індивідуальної праці. На практиці, як правило, спостерігається певний розрив між складністю виконуваних робіт (показник змісту суспільної праці) та рівнем кваліфікації робітника (показник змісту індивідуальної праці).

Складовими простого процесу праці є предмети праці, її знаряддя та суб'єкт. У результаті взаємодії цих складових з'являється продукт праці. Соціальні відносини панування і підпорядкування, відчуження та експлуатації, влади і безправ'я формуються не з приводу предметів праці, а з приводу привласнення й розподілу засобів та продуктів праці.

Якщо простий процес праці розкриває специфічний для людини спосіб обміну речовин між нею і природою, то суспільний процес свідчить про спосіб обміну продуктами діяльності між людьми. Перший переважно є індивідуальним, його суб'єктом є індивід, що забезпечує своє відтворення як біологічної істоти; другий — завжди колективний, його суб'єктом є соціально-професійні групи. Ті відносини, що формуються тут, якісно відрізняються від відносин у простому процесі праці. Це відносини між людьми як між виробниками і споживачами, робітниками основного й допоміжного виробництва, представниками різних галузей промисловості. Саме ці відносини визначають характерні риси суспільного процесу праці і відтворення людини як істоти соціальної.

Відомий американський підприємець Г. Форд, оцінюючи значення праці в житті людини, стверджує, що праця є основною умовою її здоров'я, самоповаги і щастя.

Отже, соціально-економічна сутність праці є двоїстою: вона, з одного боку, є джерелом багатства і доходів, а з другого — мірою поведінки людини, засобом її самореалізації, самоствердження як особистості, тобто, з одного боку, працю треба стимулювати, бо вона реалізується в надії на одержання грошового доходу, з другого — будь-яка вільна праця крім грошей приносить ще задоволення і радість (з цього погляду всі види праці варті поваги й пошанування). Ненормальною ситуацією для працездатної людини є неможливість працювати. Вимушене тривале безробіття є справжньою соціальною трагедією для багатьох.

Забезпечення нормальних, гідних людини економічних відносин є обов'язком держави. Коли держава неспроможна цього зробити, у суспільстві зростає невдоволення, посилюються процеси економічного, соціального, матеріального й політичного розшарування, збільшується розрив між багатими і бідними. Подібна ситуація складається нині в Україні. Ринок, що формується, є нецивілізованим, надто криміногенним, надміру монополізованим. Люди не сприймають його, їм важко знайти своє місце за таких умов, тим більше, що суспільні зусилля зі створення цивілізованого ринку праці мають бути погоджені з діями щодо формування культури і свідомості людей.

Соціологія аналізує установки й поведінку людини залежно від змісту і характеру її праці (див. рис).

Соціальна сутність праці

Зміст праці виражається через розподіл функцій (виконавських, реєстраційних, контрольних, спостережних, налагоджувальних тощо) на робочому місці і сукупність виконуваних операцій, зумовлених технікою, технологією, організацією виробництва і майстерністю працівника.

Зміст відбиває виробничо-технічний аспект праці, показує рівень розвитку виробничих сил, технічний спосіб поєднання особистісного і речового елементів, тобто розкриває працю як процес взаємодії людини з природою з допомогою засобів праці.

Зміст праці не тільки є суто індивідуальним на кожному робочому місці — він дуже рухливий і мінливий, оскільки характеризується багатьма факторами: структурою виконуваних функцій, їхньою різноманітністю, співвідношенням виконавських і організаційних елементів, фізичних і нервово-психічних навантажень, мірою інтелектуального напруження, самостійності, самоорганізації, новизни, складності праці тощо.

Слід розрізняти соціальний та функціональний зміст праці. Соціальними є доцільність діяльності працівника, мотивація, ставлення до праці на суспільному (як до професії, виду діяльності) та індивідуальному (як до конкретно виконуваної роботи) рівнях. Функціональний зміст праці виявляється у виконуваних працівником конкретних ролях, функціях. У виробничому процесі виокремлюють такі функції:

· енергетичну — приведення в рух засобів праці;

· технологічну — поєднання предметів та засобів праці і безпосередня обробка предметів праці;

· контрольно-регулюючу — нагляд і контроль за рухом предметів і засобів праці;

· управлінську — підготовка виробництва та керування виконавцями.

Виокремлення цих функцій є виявом суспільного поділу праці — функціонально інтегрованої системи професійних ролей чи спеціалізацій всередині суспільства. Окрім того, що поділ праці сприяє підвищенню продуктивності праці, він має негативні соціальні наслідки. Вивчаючи форми поділу праці, що відхиляються від норми, Е. Дюркгейм вирізняв аномічний поділ праці, коли крайня спеціалізація супроводжується зменшенням можливості спілкування і послабленням зв'язків між людьми, що виконують різні функції, і примусовий поділ, коли індивіди вимушені виконувати професійні ролі, що їм не подобаються чи не влаштовують їх.

Характер праці виявляє соціально-економічну природу трудового процесу, суспільну форму його організації, спосіб взаємодії працівників, поєднання їх із засобами виробництва, спосіб включення індивідуальної праці до суспільної (взаємодію людини із суспільством) і залежить від того, на кого людина працює. Він віддзеркалює соціально-економічний стан трудящих у суспільстві, співвідношення між суспільною та індивідуальною працею кожного окремого працівника.