Методи збирання соціологічної інформації (стр. 2 из 9)

Неформалізовані методи аналізу документів застосовують дуже широко. Особливість їх полягає в тім, що вони значною мірою ґрунтуються на інтуїції дослідника. Він вибирає ту інформацію, що його цікавить, тобто уникнути тенденційності й суб'єктивізму не вдається.

Саме як альтернатива неформалізованому методу аналізу документів виник формалізований (якісно-кількісний) аналіз. Формалізований аналіз ґрунтується на переведенні текстової інформації в кількісні показники, що надає результатам аналізу належної об'єктивності.

В основі формалізованого аналізу лежить квантифікація текстового матеріалу — процедура виміру і кількісного вираження якісної інформації. Якісна інформація — це дані, подані у формі описового матеріалу. Найчастіше використовується процедура квантифікації, розроблена соціологами X. Лассуеллом і Б. Берельсоном, яка дістала назву «контент-аналіз». Контент-аналіз — це переведення масової текстової (чи звукової) інформації в кількісні показники з дальшою її обробкою. При цьому в текстах документів мають бути виявлені такі властивості, які легко вимірюються і відбивають найбільш суттєві сторони його змісту. Для цього вибирають одиниці аналізу (змістові), які можна фіксувати й одночасно переводити за допомогою одиниць рахунку в кількісні показники.

Одиниці аналізу обирають, виходячи зі змісту проблем і гіпотез дослідження. Індикаторами одиниць аналізу можуть бути тема, окремі категорії (поняття), що розкривають її зміст, прізвища вчених, які здійснюють дослідження, соціальні ситуації, події. Вони мають відтворювати провідну ідею тексту.

Так, наприклад, теми статей, книжок, фільмів, теле- і радіопередач відбито в їхніх назвах. Із цих назв можна судити, скільки уваги приділено досліджуваній проблемі, наскільки вона актуальна. Для вивчення документів з теми дослідження відбирають певні поняття. Скажімо, досліджуючи тему «Ставлення до своїх службових обов'язків», соціолог оперує такими поняттями, як «виконання виробничих завдань», «дотримання правил внутрішнього розпорядку», «ефективність використання робочого часу». Це якісні характеристики явищ, що знаходять у документах кількісне віддзеркалення. За кількістю посилань на того чи того автора в книжках, статтях (індексом цитування) визначають престиж учених тощо.

Одиниці рахунку передають частоту появи ознаки (одиниці аналізу) в тексті, обсяг тексту. Прикладом одиниць рахунку є друкарські аркуші, сторінки, рядки, знаки в друкованих документах; хвилини на телебаченні й радіо; сантиметри — у записах на магнітну стрічку. Що більше одиниць аналізу на кожну одиницю рахунку, то багатшим є документ за змістом, більше містить інформації, глибше розкриває досліджувану тему.

Вадою формалізованого аналізу є те, що зміст документа не можна виміряти тільки за допомогою формальних показників, а отже, цей аналіз не може бути вичерпним. Найбільш доцільно застосовувати його у тому разі, коли потрібна висока точність і об'єктивність аналізу або коли безпосереднє ефективне використання матеріалу неможливе через великий обсяг і несистематизованість. Проте умовою використання такого аналізу є певна частота появи в документах, що аналізуються, категорій, важливих для цілей дослідження.

Попри суттєві відмінності між неформалізованим і формалізованим аналізом, вони не виключають, а доповнюють одне одного і спрямовані на досягнення однієї мети. Вибір методу аналізу залежить від специфіки документа, його форми, змісту, цілей і завдань дослідження, а також від досвіду дослідника.

Б. Спостереження та експерименти.

Соціологічне спостереження — важливий метод збирання первинної соціологічної інформації через цілеспрямоване, систематичне, безпосереднє сприйняття і пряму реєстрацію значущих (для цілей дослідження) фактів соціальної дійсності, найбільш важливих її подій.

У процесі спостереження отримують інформацію про зовнішні властивості об'єктів, що вивчаються.

У науковому спостереженні (на відміну від буденного) планується наперед його організація, з'ясовуються методи фіксування, обробки та аналізу даних, що забезпечує певну надійність інформації.

Об'єктами спостереження в соціології є поведінка окремих індивідів, соціальних груп, умови їхньої діяльності тощо.

Цінним є те, що спостереження дає змогу фіксувати реальні поведінкові факти, проте вони здебільшого поверхові і стосуються досить вузького кола індивідів. Тому спостереження частіше використовуються спільно з іншими методами.

Спостереження в соціологічному дослідженні найчастіше використовують на його розвідувальному етапі, коли відбувається загальне ознайомлення з об'єктом дослідження і розробляються гіпотези. Крім того, його можна застосовувати для перевірки даних, зібраних іншими методами, і для одержання додаткових відомостей про досліджуваний об'єкт, а також для розробки гіпотез.

Спостереження широко використовують соціологи промислових підприємств, вивчаючи практику проведення різних зборів працівників, процеси обговорення на них нагальних проблем, механізм вироблення колективних рішень. Спостерігаючи за роботою підрозділів підприємства, зустрічаючись з їх працівниками, соціологи отримують емпіричну інформацію про їх ставлення до праці, ставлення один до одного, про їх реагування на зміну умов трудової ситуації не на рівні свідомості, а на поведінковому рівні, тобто спостерігають дії працівників у разі введення нових умов оплати, більш напружених норм, запровадження раціоналізаторських пропозицій тощо. Ці явища досліджуються в динаміці як дійсність, що формується й розвивається.

Спостереження можна класифікувати залежно від місця спостерігача в процесі спостереження (невключене і включене); ступеня формалізованості спостереження (стандартизоване й довільне); регулярності проведення (систематичне й епізодичне); місця проведення і способу організації спостереження (польове й лабораторне); наявності контролю за проведенням спостереження (контрольоване — неконтрольоване); міри відкритості (відкрите й інкогніто) (див. рис).

Невключене спостереження полягає у вивченні процесів дослідження зовні без втручання в їх перебіг. Воно спрямоване здебільшого на опис соціальної атмосфери і застосовується найчастіше на розвідувальному етапі монографічного дослідження та Для експериментальної перевірки гіпотез у лабораторних умовах.

Включене спостереження передбачає не тільки безпосередню присутність, а й участь спостерігача в досліджуваній ситуації, контакт із тими, за ким ведеться спостереження. Спостерігач перебуває в гурті тих, за ким він спостерігає, і, працюючи разом з ними, в реальних життєвих ситуаціях збирає інформацію. Отже, спостерігач є частиною дослідної ситуації, впливає на ситуацію і, у свою чергу, зазнає її впливу.

Класифікація спостережень

Слід зауважити, що для спостерігача і для тих, за ким ведеться спостереження, та сама ситуація має різне значення. Для посилення об'єктивності спостереження акти поведінки мають набути однакового значення для тих і тих.

Ступінь включеності спостерігача в дослідну ситуацію може бути різним — від пасивного спостереження, яке мало чим відрізняється від невключеного, до активного, коли респонденти починають сприймати спостерігача як члена своєї групи.

Залежно від ступеня обізнаності групи розрізняють закрите й відкрите включене спостереження. Закрите — це таке спостереження, коли дослідник уходить у досліджувану групу, стає її повноправним членом і бере участь у виробничому процесі нарівні з іншими членами групи, яким справжні цілі дослідника не відомі. Таке дослідження дає можливість одержати дані, яких не можна здобути в жодний інший спосіб.

Цей різновид включеного спостереження застосовують у дослідженнях «закритих» груп, які не допускають відкритого спостереження ззовні.

Відкрите включене спостереження полягає у відкритій участі у виробничому процесі дослідника та широкого повідомлення його професійних цілей. Існує думка, що присутність спостерігача може вплинути на поведінку респондентів, спотворити реальну картину. Це справедливо для одноразового відкритого спостереження. Але під час спостереження протягом тривалого часу люди звикають до спостерігача і залишаються самими собою навіть у його присутності.

Переваги включеного спостереження очевидні. Невключений спостерігач може бачити і фіксувати акти, так би мовити, відкритої поведінки. Але як стороння людина він не може досконально знати, що криється за цими актами, тому його інтерпретація може бути неадекватною.

Включений дослідник має можливість проникати в найглибші шари колективного життя, вивчати мотиви, збудники, установки кожного члена досліджуваної групи, знати, що сприймається, а що засуджується ними, яка емоційна атмосфера в групі, як діє механізм формування «групової свідомості».