Соціально економічні проблеми зайнятості в Україні (стр. 2 из 6)

За інформацією ДСЗ частка жінок сягає більше 60% (найбільший показник серед усіх розглянутих країн), хоча і зменшилася порівняно з 1995р. Дані обстеження показують, що безробітних жінок в Україні трохи менше, ніж чоловіків. За даними обстеження рівень безробіття серед жінок в Україні трохи нижчий, ніж для чоловіків. Ситуація є прямо протилежною, якщо брати до уваги зареєстроване безробіття. Ця різниця може бути пояснена тим фактом, що в Україні, на відміну від інших перехідних економік, існують заходи активної політики зайнятості, націлені на працевлаштування жінок, які мають дітей до 6 років чи дітей інвалідів. Це заохочує безробітних жінок в Україні звертатися до ДСЗ частіше, ніж безробітні чоловіки.

Розподіл безробітних за освітою

В Україні, як і в інших перехідних економіках, (за виключенням Чеської Республіки) при зростанні рівня освіти частка безробітних чоловіків зменшується (див. таблицю 2). Структура безробітних за освітою в Україні дещо відрізняється від інших перехідних економік: в Україні дуже великий відсоток безробітних з вищою освітою (32%). Однак, в Україні спостерігається традиційно високий рівень освіти серед дорослого населення (графік 6Б), що спонукає схожий освітній розподіл і безробітних (хоча розподіл за освітою серед безробітних в Україні дещо зміщений в бік низького рівня освіти (див. графік 6Б та графік 6А).

Висока частка безробітних з вищою освітою в Україні суттєво впливає на можливість знайти “підходящу” роботу для безробітних, а, отже, і на оцінку ефективності роботи ДСЗ. Разом з тим, оскільки в країні існує велика кількість безробітних з вищою освітою, то виникає питання про раціональність державної політика щодо фінансування навчання такої великої кількості студентів та правильності розподілу кількості місць для різних спеціальностей у системі вищої освіти.

На дизагрегованому рівні (графік 6Б) видно, що велика частка (31%) безробітних має професійно-технічну освіту. Це пов’язано з системою освіти колишнього Радянського Союзу, коли професійно-технічні училища були тісно пов’язані з конкретним підприємством або галуззю. Відтак, училища надавали дуже вузьку спеціалізацію, яка виявилась непридатною (або малопридатною) в нових умовах.

Таблиця 2. Розподіл безробітних за освітою, 1999р.

Чеська Республіка	Естонія	Угорщина	Польща	Словенія	Україна
Кількість безробітних, тис.чол
Початкова освіта	114	18	100	779	20	253
Середня освіта	339	44	175	1523	46	1574
Вища освіта	17	19	9	48	5	871
Частка чоловіків
Початкова освіта	0.48	0.66	0.59	0.50	0.50	0.60
Середня освіта	0.47	0.61	0.61	0.42	0.54	0.57
Вища освіта	0.48	0.43	0.53	0.36	0.40	0.44
Частка жінок
Початкова освіта	0.52	0.31	0.41	0.50	0.50	0.40
Середня освіта	0.53	0.39	0.39	0.58	0.46	0.43
Вища освіта	0.52	0.57	0.47	0.64	0.60	0.57

Віковий розподіл безробітних

Попри загальний низький рівень зареєстрованого безробіття (графік 1), безробіття серед молоді (як зареєстроване ДСЗ (графік 7А), так і з опитувань (графік 7Б)) в Україні дуже велике. При цьому частка безробітних чоловіків у віці 20-30 років перевищує частку жінок (графік 7А).

Розподіл безробітних за причинами безробіття

Структура незайнятих громадян за причинами незайнятості була схожою впродовж 1998 – 2000 рр. (див. графік 8). Найпоширенішою причиною безробіття було звільнення за власним бажанням: в 2000 р. звільнені за власним бажанням становили 31% усіх безробітних, вивільнені працівники – 15%, випускники закладів освіти – 6%. 25 % усіх незайнятих становили безробітні, що перебували на обліку більше одного року (починаючи з 1998 р. ДСЗ не надає інформацію щодо причин незайнятості цієї категорії безробітних).

Ця структура значно відрізняється від ситуації в сусідніх країнах. Ця різниця пояснюється, в першу чергу, в Україні виникають труднощі при вивільнені працівників, в результаті чого працівників примушують звільнятися за власним бажанням за допомогою вимушених відпусток, заборгованостей із заробітної платні та ін.

Тривалість безробіття

Небезпечним сигналом є збільшення із року в рік довготривалого безробіття (графік 9). В 1996 році особи, що мають статус безробітного більше ніж 1 рік, становили 14% усіх безробітних, що перебувало на обліку у службі зайнятості протягом року, а в 2000 р. – 39%. Ця негативна тенденція добре проілюстрована на правій панелі графіка 9: частка безробітних, що мали статус безробітного більше 3 років, від 2 до 3 років, від 1.5 до 2 років та від 1 до 1.5 років, протягом 1996-2000 рр. різко зростала, а частка найменш довготривалого безробіття (до 1 місяця, від 1 до 2 місяців та від 2 до 3 місяців), навпаки, різко скорочувалась. Так, в 2000 р. особи, що мали статус безробітного від одного до півтора року, були найбільшою групою безробітних (18.3%), а ті, що мали статус безробітного до 1 місяця, 1-2 місяці та 2-3 місяці – 5.5%, 6.3%, 6.2% відповідно.

Регіональні особливості безробіття

Як наслідок успадкованої від Радянського Союзу пристрасті до великої концентрації виробництва на окремих державних підприємствах, між регіонами в Україні існують суттєві відмінності в рівнях безробіття. Є багато локальних центрів зайнятості, із зареєстрованим безробіттям у декілька разів вищим ніж в середньому по Україні. Так, різниця між максимальним та мінімальним рівнем безробіття в 2000р. в Україні сягнула 19.4 відс.пункти, що є дуже високим показником за мірками перехідних економік ( 6.3 п.п. в Чехії в 1997р., 12.8 - в Словенії, 18.6 – в Польщі в 1998р.).

Здебільшого низький рівень безробіття тяжіє до великих міст таких як Київ, Одеса або Харків, східних та південних регіонів з відносно диверсифікованою економікою та добрими можливостями для підприємництва та економічного розвитку. На відміну від них, сільські та моноструктурні регіони з нерозвинутою інфраструктурою та малим потенціалом для швидкої реструктуризації, що зосереджені, в основному, в західній та північній частині країни, найбільше потерпають від безробіття.

Проблема значної невідповідності у рівнях розвитку регіонів України посилюється дуже низькою мобільністю, обумовленою обмеженнями по реєстрації (насправді це та ж радянська система прописки під новою назвою), великими цінами на житло, погано розвинутою системою транспорту, що постійно дорожчає. Виявити розміри такої невідповідності можна за допомогою індексу (див. графік 10).

Індекс невідповідності показує в якій мірі для зниження безробіття вимагається перерозподіл трудових ресурсів між областями. Індекс НВ просто вимірює асиметричність впливу безробіття у розрізі областей (графік 10). Оскільки рівень безробіття сам по собі дає інформацію тільки про пропозицію робочої сили, він несе мало інформації про несумісність між попитом та пропозицією робочої сили. Індекс НВ’ бере до уваги як попит (вакансії) так і пропозицію (безробітні) робочої сили.

Як видно із графіка 10, індекс НВ’ вказує на значно більшу регіональну невідповідність, ніж індекс НВ. Говорячи буквально, в 2002 році 19.8 % безробіття можна було б позбутися, якщо б вдосконалити мобільність робочої сили. Значне падіння цього індексу, що спостерігається в останні роки, вказує на зменшення регіональних відмінностей у розвитку ринку праці в Україні.

Структура вакансій

У таблиці 3 наведено структуру вакансій, інформація про які подавалася підприємствами, установами та організаціями до центрів зайнятості України, наприкінці 1994 та 1997-2000рр. Можна сказати, що протягом останніх років є деякі позитивні зрушення в зареєстрованому попиті на працю. В результаті запровадження нових форм співробітництва центрів зайнятості з роботодавцями та вдосконаленням системи управління інформацією про вакансії, їх кількість, протягом останніх років, зростає випереджаючими темпами: навантаження на одне вільне робоче місце скоротилося з 30 осіб у 1998 р. до 17 осіб у 2000 р.

Хоча питома вага приватних підприємств, які подають інформацію про вільні робочі місця до центрів зайнятості, трохи зростає, це відбувається дуже повільно порівняно із розвитком приватного сектору. Цей факт можна пояснити тим, що приватні підприємства віддають перевагу пошуку найкваліфікованіших кадрів через приватні агентства або безпосередньому відбору кадрів без будь-якої сторонньої допомоги.

Таблиця 3. Структура вакансій на підприємствах за їх формою власності та галузями економіки, та за

кваліфікацією (у % до загальної кількості вакансій)

1994	1997	1998	1999	2000
За формами власності
державна	80.3	59.9	49.6	46.8	49.6
колективна	16.3	35.6	46.6	49.2	45.1
приватна	2.2	4.3	3.5	3.7	5.0
інші	1.2	0.2	0.3	0.3	0.3
За галузями економіки
промисловість	36.4	44.9	38.4	39.4	41.7
сільське господарство	8.4	10.3	11.0	7.4	5.3
транспорт і зв’язок	6.9	6.8	6.3	6.4	5.5
будівництво	15.6	9.6	10.8	11.5	10.6
торгівля і гром. харчування	3.2	5.0	5.0	4.9	5.3
житлово-комун. господарство	7.0	5.0	6.6	9.1	9.6
охорона здоров’я	5.9	4.0	5.4	4.6	4.8
інші	16.6	14.4	16.5	16.7	17.2
За кваліфікацією
робітники	74.1	73.5	67.2	68.2	69.7
службовці	16.9	21.7	27.2	25.2	24.2
без спеціальної підготовки	9.0	4.8	5.6	6.6	6.1
Навантаження на одне вільне робоче місце	1	20	30	24	17

3. Політика сприяння зайнятості в Україні