Соціально економічні проблеми зайнятості в Україні (стр. 1 из 6)

Міністерство освіти та науки України

Київський національний економічний університет

Реферат

з предмету економіка праці

на тему:

„Соціально-економічні проблеми зайнятості в Україні”

КИЇВ 2004

ПЛАН

1. Вступ

2. Загальні тенденції та проблемина ринку праці в Україні

Зареєстрований ринок праці

Сільське безробіття

Жіноче безробіття

Розподіл безробітних за освітою

Віковий розподіл безробітних

Розподіл безробітних за причинами безробіття

Тривалість безробіття

Регіональні особливості безробіття

Структура вакансій

3. Політика сприяння зайнятості в Україні

Питання фінансування заходів політики зайнятості

Пасивні заходи політики зайнятості

Активні заходи політики зайнятості

Брокерські послуги

Сприяння мобільності робочої сили

Створення нових робочих місць

Проблеми безробіття та соціальний захист окремих категорій громадян

Категоріїінвалідів

Категорії громадян, які потребують соціального захисту

Категорії громадян передпенсійного віку

4. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Вступ

Зайнятість населення – система соціально-економічних відносин, пов'язаних з забезпеченням працездатного населення робочими місцями та участю його в суспільно-корисній діяльності. Відображає весь комплекс взаємозумовлених економічних, соціальних і демографічних процесів розвитку суспільства і є важливою характеристикою його зрілості і прогресивності.

Процес переходу до ринкової економіки країн Центральної та Східної Європи та країн колишнього Радянського Союзу призвів до драматичних змін у всіх сферах суспільного життя. Ринок праці не є виключенням. Із зміною моделі з виробництва, яке керувалось державними замовленнями, на виробництво, рушійною силою якого є бажання та смаки споживача, драматично змінилися структура й обсяг випуску продукції та, як наслідок, попит на робочу силу. Основним наслідком процесу реструктуризації економіки на ринку праці було безупинне зростання відкритого безробіття: практично з нульового рівня воно сягнуло розмірів, які зафіксовано в розвинених країнах. Це було неминучим явищем в умовах перерозподілу робочих місць та працівників між державним сектором, в якому кількість робочих місць невпинно скорочувалась, та новим приватним сектором, в якому кількість створюваних робочих місць була недостатньою для того, щоб працевлаштувати усіх незайнятих. Реагуючи на постійне зростання безробіття в умовах різкого зниження рівня життя населення, більшість урядів країн з перехідною економікою активно впроваджували реформи на ринку праці.

З самого початку перехідного періоду ці країни встановили такі норми, як мінімальна заробітна платня та робочий час, запровадили заходи соціального захисту найменш захищених верств населення на ринку праці, встановили правила для трудових контрактів, та запровадили систему допомоги по безробіттю. Одночасно із використанням пасивних заходів, спрямованих на матеріальну підтримку безробітних, уряди ввели у дію різноманітні активні заходи політики зайнятості (наприклад, заходи з професійної підготовки та перепідготовки, тимчасові громадські роботи, заходи для стимулювання самозайнятості, дотації для створення робочих місць в приватному секторі), посилаючись на багаторічний досвід використання цих заходів у розвинених країнах. Практикою доведено, якщо заходи активної політики ретельно сплановані, добре організовані, а за їх впровадженням здійснено ефективний нагляд, вони можуть допомогти безробітним у пошуку підходящої роботи, підвищити продуктивність праці, призводячи до покращення функціонування ринку праці.

Проте питання про те, чи варто використовувати заходи, створені і розповсюджені у країнах із розвиненою економікою, у країнах з перехідною економікою, в яких відбуваються кардинальні структурні зміни (в тому числі в Україні), залишається відкритим.

Про що на даному етапі можна сказати однозначно, так це про те, що поки що у країнах з перехідною економікою заходи активної політики зайнятості можуть мати лише незначний, неістотний вплив на зростання зайнятості та скорочення безробіття. Оскільки в умовах обмежених бюджетних ресурсів та існуванні багатьох інших завдань, які претендують на ці ресурси, уряди країн Східної Європи та СНД все ж витрачають кошти на заходи активної політики, питання про ефективність цих заходів стає дедалі актуальнішим. Якщо заходи активної політики не є ефективними, тобто не призводять до покращення функціонування ринку праці та скорочення безробіття, то витрати на них можна вважати марними, що має слугувати сигналом для відповідних урядових структур.

В даній роботі розглянуто основні тенденції та закономірності, що спостерігались на ринку праці в Україні за останні роки, розглянуто заходи політики зайнятості, що застосовуються в нашій країні. Робота завершується висновками та рекомендаціями.

2. Загальні тенденції та проблеми на ринку праці в Україні

На графіку 1 зображено рівень безробіття в період трансформації в перехідних економіках. Для кожного з періодів розглянуто рівень безробіття, зареєстрований Державною службою зайнятості (ДСЗ) та рівень безробіття за даними вибіркових обстежень робочої сили (ВОРС). Високе безробіття при трансформації економіки може бути відкладене в часі, але уникнути його не можливо. Наслідками такого відкладення можуть стати затримки з реструктуризацією економіки.

Два основні елементи витрат на захист безробітних це коефіцієнт заміщення (відношення середньої допомоги по безробіттю до середньої зарплатні) та індекс покриття (відношення тих безробітних, що отримують допомогу до усіх безробітних), виражений як частка безробітних, що одержують допомогу до усіх зареєстрованих безробітних. Перший елемент відображає відносну вартість допомоги, а другий – її наявність. Добуток цих двох показників, виражений в процентах є індексом щедрості.

Серед усіх країн, що розглядаються, в Україні спостерігається найбільша різниця між офіційними даними та даними обстеження. Це може бути пов’язане з політикою уряду, що перешкоджає реструктуризації економіки та вивільненню робочої сили. Наприклад, великий розмір вихідної допомоги (три місячні заробітних плат працівника), яку роботодавець повинен сплатити при вивільнені, умова збереження профілю підприємства протягом деякого часу після приватизації, та інше. В таких умовах, не маючи реальної можливості для звільнень, працедавці вдавались до інших заходів: не виплата заробітної платні, праця в режимі неповного робочого дня (тижня), неоплачувані відпустки, що, фактично, є прихованим безробіттям. Таке приховане безробіття не реєструється в ДСЗ, але враховується при опитуваннях робочої сили.

Загалом, в більшості із країн, представлених на графіку 1, дані обстежень значно вищі, ніж офіційні, що відображає небажання людей реєструватися в ДСЗ та рівень прихованого безробіття, пов’язаного з вимушеною неповною зайнятістю (що справедливо для України). Як видно із графіка 2, в Україні, система виплат по безробіттю є відносно щедрою. Однак через проблеми із вивільненням робочої сили, про що зазначалося вище, рівень офіційного безробіття не перевищив рівень, що визначений з опитувань, як це було в інших країнах з високим індексом щедрості.

Зареєстрований ринок праці

На Графіку 3 показана динаміка чисельності осіб, зареєстрованих у службі зайнятості України протягом кварталу, кількості наявних вакансій наприкінці кварталу та чисельності осіб, працевлаштованих службою зайнятості протягом кварталу у 1996-2001рр. Неважко побачити, що незначна кількість вакансій в центрах зайнятості не може задовольнити потреби навіть тих осіб, які тільки що зареєструвались, не говорячи вже про всіх безробітних наприкінці періоду.

Кількість працевлаштованих безробітних складає від 11% до 55% від кількості осіб, зареєстрованих протягом кварталу, від 4.5% до 9% від загальної чисельності безробітних та приблизно 30% від загального відтоку з безробіття. Через незначну кількість працевлаштувань (фактично перетоку громадян із безробіття до постійної роботи) поряд з розповсюдженим довгостроковим безробіттям багато людей втрачають будь-яку надію знайти підходящу постійну роботу з прийнятним рівнем винагороди (зарплати) та знімаються з обліку центрів зайнятості, часто взагалі виходячи з офіційного ринку праці.

Що ж стосується сезонної динаміки основних змінних на ринку праці, можна зазначити, що найменше напруження на зареєстрованому ринку праці спостерігається у другому кварталі, а найбільше – у четвертому. Цей факт може пояснюватись важливістю сезонних робіт у сільському господарстві, сфері туризму та відпочинку, та значним притоком у лави безробітних випускників шкіл та інших навчальних закладів.

Сільське безробіття

Рівень безробіття в сільській місцевості традиційно був нижчим ніж в місті до 2000р. (див. графік 4).

Однак в 2000р. рівень безробіття в сільській місцевості перевищив середнє значення по Україні. Це було зумовлено, в першу чергу, реформуванням аграрного сектора: в цілому по країні в цьому році вивільнення зросло на 6%, а в сільському господарстві – більше ніж в 3 рази. Незважаючи на це, лише 12-17% незайнятих громадян проживає на селі.

Жіноче безробіття

Щодо співвідношення між кількістю безробітних жінок та чоловіків, то дані обстеження та дані ДСЗ різняться (графік 5).