Вимога дотримання законності особливо суворо проявляється в сфері функціонування виконавчої влади, у діяльності органів державного управління. Це пояснюється тим, що забезпечення режиму законності безпосередньо пов’язано з здійсненні владних повноважень посадовими особами, іноді, - це їх безпосередня функція.
Але, за даними, отриманими з деяких актів нормативно-правового характеру можемо побачити наскільки недотримується режим законності при здійсненні владних повноважень певними посадовими особами. Так, деякі прокурори обласних та інших рівнів можуть не надавати жодної відповіді на звернення громадян, що ними отримуються на особистому прийомі. Протягом тривалого часу залишаються без належного реагування органів прокуратури скарги на такі небезпечні злочини, як насильство, перевищення службових повноважень та інші протиправні дії. Нажаль, маємо констатувати, що байдуже ставлення до нагальних проблем населення стало повсякденною нормою поведінки багатьох посадових осіб, що значно знижує можливість дотримання режиму законності в суспільстві. Така ситуація зумовлена в першу чергу халатним ставлення до виконання своїх посадових обов'язків, втратою почуття відповідальності за доручену справу, бездіяльністю призвів до значних негативних наслідків у забезпеченні законності і правопорядку, додержанні прав і свобод громадян. Посадові особи не використовують надані їм законодавством повноваження щодо забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, реалізації відповідних програм та власних рішень із цих питань.Виходить, що особи, які державою уповноважені забезпечувати законність в суспільстві, навпаки – виступають її злісними та найнебезпечнішими порушниками. Вирішення питання відновлення порушеного режиму законності в цьому випадку може бути вирішене лише через звільнення таких осіб з займаних ними посад. Це все справляє негативний вплив на рівень законності в суспільстві. Тобто найбільший та найвагоміший негативний чинник має особистісний характер, безпосередньо пов’язаний з особами, що реалізують надані їх владою повноваження. Для того, щоб не допускати порушень режиму законності в цій сфері потрібно здійснювати наступний комплекс заходів: проводити систематичні перевірки діяльності певних посадових осіб, встановлювати вимоги до осіб, що мають займати ту чи іншу відповідальну посаду, здійснювати відомчий контроль діяльності відповідних органів, встановити високий рівень відповідальності посадових осіб за порушення режиму законності при виконання своїх функції та ін.Отже, можна стверджувати, що велике значення для існування законності і правопорядку має правова культура посадових осіб та громадян, правосвідомість, засновані на визнанні абсолютної цінності основних прав людини. Високі вимоги до служби, підвищення рівня дисципліни і культури роблять абсолютно неприпустимим будь-яке відхилення від закону у практичній діяльності.
Окрім причин особистісного характеру, можна виділити й інші, що також справляють негативний вплив на рівень законності в суспільстві. До них відносимо: неналежний механізм взаємодії підпорядкованих органів між собою; відсутність належної, тісної, повсякденної взаємодії між органами виконавчої влади і правоохоронними органами; прийняття незаконних рішень органами державної влади, органами місцевого самоврядування через необізнаність, некомпетентність посадових осіб, а частіше – переслідуючи свою власну корисну мету; можливість втручання в діяльність посадових осіб з боку органів державної влади, тощо.Також, на стан законності в сфері державного управлінні суттєво впливають такі організаційні фактори, як структура апарату, кваліфікація службовців, ефективність функціонування системи підготовки персоналу, чіткий і раціональний поділ повноважень тощо. Не остання роль для створення умов по зміцненню і підтримці режиму законності належить організаційним заходам щодо зменшення рівня таємності, створення відомчих центрів інформації і зв’язків з громадськістю, вдосконалення дозвільної системи, ліквідації апаратних надмірностей та ін.
Треба відмітити, що юридичні засоби забезпечення законності в основному концентруються саме у сфері виконавчої влади.В юридичній теорії і практиці існує таке поняття, як організаційно-правові методи. Вони являють собою види діяльності організаційно-структурних формувань, практичні прийоми, операції, форми роботи, які ними використовуються для забезпечення законності. Організаційно-структурними формуваннями, в свою чергу є органи держави і недержавні структури, на які покладено обов’язок по підтриманню і зміцненню режиму законності.
Згадуванні організаційне-правові методи по-суті є способами забезпечення та зміцнення законності. Залежно від змісту, характеру, особливостей застосування юридичних наслідків розрізняють такі способи забезпечення законності в сфері державного управління: контроль; нагляд; контрольно-наглядова діяльність; звернення до державних органів із заявами, пропозиціями, скаргами з питань забезпечення законності та ін.
Як свідчить практика, застосування перелічених способів є надійною гарантією забезпечення законності в управлінській системі держави.
3.3.Для того, щоб забезпечити належний рівень законності в сфері державного управління, потрібно дотримуватись наступних принципів:1) загальнообов’язковість законів для всіх без винятку органів, закладів, організацій, посадових осіб, громадян тощо; саме в цьому проявляється загальність приписів, які містяться у законах і підзаконних актах;
2) єдності законності, тобто одноманітному розумінні і заснуванні законів на всій території держави;
3) неприпустимості протиставлення законності і доцільності; це означає, що сам закон є вищим ступенем появу доцільності.
Коли державні органи діють з дотриманням зазначених принципів, то їх діяльність має наступні ознаки:
1) всі рішення, що приймаються державним органом, відповідають чинному законодавству;
2) рішення, що приймаються державним органом, не виходять за межі повноважень цього органу, тобто приймаються тільки з питань, що віднесені до його компетенції;
3) усі рішення державних органів приймаються у такому порядку і таких формах, які відповідають нормативним приписам;
4) взаємовідносини з державним органом і недержавними структурами, громадянами та їх об’єднаннями, а також іншими громадськими формуваннями здійснюються у межах взаємних прав і обов’язків, які визначені на законних підставах.
Отже, забезпечення та зміцнення законності і правопорядку в державному управлінні може бути досягнуте лише в процесі повсякденної діяльності державних органів і знаходить своє зовнішнє відображення в припиненні порушень законів; здійсненні заходів щодо ліквідації причин і умов, які їх породжують; відновленні порушених прав і законних інтересів громадян, громадських організацій; притягненні до відповідальності і покарання осіб, винних у порушенні законності і правопорядку; створені атмосфери невідворотності покарання за порушення вимог законності і правопорядку; вихованні посадових осіб в дусі суворого додержання існуючих правил. Цим забезпечується додержання законності кожною ланкою державного управління, кожним службовцем з метою організації їх чіткої роботи, підтримання державної дисципліни, а також охорони і захисту прав і свобод громадян, інтересів юридичних осіб у повсякденній діяльності апарату управління.
Як ми вже мали змогу побачити, підходи до визначення сутності законності характеризуються певною складністю та багатоманітністю. Така ситуація привели до того, що за радянських часів існувала дискусія щодо можливості порушення режиму законності лише посадовими особами, що ж до інших громадян, то вони можуть порушити лише закон, а не законність.
Якщо проаналізувати це положення, то можна дійти до наступного висновку. Якщо, наприклад, законність звести до процесу законотворчості або результату законодавчої діяльності, до якості нормотворчої роботи або методу державного керівництва суспільством, методу діяльності державних органів, то в таких випадках, законність дійсно може порушити тільки відповідна посадова особа або орган, який перевищив свої повноваження або не виконав покладених на нього обов’язків. Але, як ми вже з’ясували, режим законності визначаться, забезпечується не тільки державними органами, але й окремими громадянами, які можуть здійснювати вплив на те, щоб закони не порушувались.
Окремо слід зазначити про наявність в науковій юридичній літературі питання співвідношення понять „споживача” законності та її „творця”. Безперечно, що кожна особа в суспільстві є споживачем законності. Здійснюючі будь-яку діяльність, вступаючи у будь-які правовідносини ми „споживаємо„ законність (звичайно, окрім випадків, коли дії особи цілеспрямовано направлені на протизаконні дії). Все наше життя врегульовано відповідно до норм права. І діючи в його межах, ми діємо законно, тобто „споживаємо” законність. Що ж до питання „творця” законності, то на мою думку, їм виступає, знов же таки, кожна особа в суспільстві. Різниця може полягати тільки в „статусі творця”. Так, кожна людина, що діє відповідно до норм права одночасно забезпечує існування законності, отже є її „творцем”. Тобто, в цьому випадку поняття „споживач” та „творець” законності співпадають. Що ж стосується спеціальних суб’єктів – органів, що уповноважені державою „творити” законність (в компетенцію яких входить це питання), то в цьому випадку зазначені категорії не співпадають. Вони споживають законність на рівні з усіма іншими особами, та „творять” її маючи на те спеціальні повноваження. В такому випадку результати їх діяльності мають більшу силу, вони є визначальними.