Соціальні парадигми рабовласницького суспільства відбивали залежність людини від природи і держави-поліса, що в світогляді виступало як фатум, доля, жорсткий детермінізм. Проте земне життя, підпорядковуючись вищій необхідності, було все ж автономним, і тому людина з її потребами перебувала в центрі поліса, права, мистецтва і науки. Вона діяла і творила в тій мірі, в якій не виступала проти долі, проти загального. Останнє — причина всіх сюжетів грецької трагедії.
На відміну від Греції з її єдиним етносом, традиціями і культурою, в Римській імперії змішувалися різні культури, народи, вірування, світогляди. Християнство не випадково виникає на території Римської імперії, хоча прийшло до Риму ззовні — з Іудеї. Імператорське єдиновладдя витіснило на задній план численний пантеон римських Богів. Монотеїстичне християнство цілком відповідало цій вимозі з точки зору як монархічного устрою, так і загальноімперських інтересів.
Проблеми вибору свободи політичної дії імператорів, воєначальників на прикладах земного життя, політичних дій та їх результатів у реальному житті також не узгоджувались із старими детерміністськими уявленнями. Вибір між язичницькими віруваннями та християнством також відбувався на користь останнього, оскільки християнство поставило проблему релігійної свободи — свободи вибору віри, пов'язавши її з актуальною для рабовласницької системи відносин проблемою соціальної свободи в її широкому значенні як проблему рівності всіх людей перед Богом і між собою, як створених за образом Божим.
Все це породило на етапі старої і нової ери нову соціальну парадигму, що включала в себе кілька нових принципів:
1. У світоглядному плані космологічний фаталізм змінюється християнським провіденціалізмом.
2. У соціально-історичному та політичному аспектах відбувається переорієнтація світогляду з демосу, поліса як суб'єкта на особистість як творчу силу в системі політичних відносин.
3. Поєднання християнського провіденціалізму із земним суб'єктивізмом уособилося в новому вченні про свободу індивідуального вибору і особистої відповідальності за нього перед найвищим неземним суддею.
Сукупність цих нових уявлень про світ істотно вплинула на процес переростання рабовласницьких відносин у феодальні, бо в своїй основі він визначався не стільки економічними, скільки ідеологічними чинниками — християнством, яке з 325 р. стало державною релігією ще рабовласницької Римської імперії.
Торжество християнства означало занепад античної культури, переривання розвитку науки, техніки, досягнуті античністю. Нова релігія стає панівним елементом духовного життя
суспільства і підпорядковує своєму контролю всі клітини суспільної організації.
Рабовласницька імперія трансформувалася у феодальну. В процесі цієї еволюції під впливом церкви відбувається переорієнтація всього життя суспільства на релігійні ідеали та цінності, що позначилося передусім на розвитку духовної культури і пізнанні, основу яких становили язичницькі уявлення про світ і людину. Пізнання, мистецтво, спосіб життя у своїх орієнтаціях відриваються від землі і переносяться на небо. Наука стає зайвою або ж виступає прислужницею нової, впевненої в своїй правоті ідеології.
З Vст. настає епоха середньовіччя, в якій виділяють три періоди: раннє середньовіччя (V-XI ст.), період розвинутого феодалізму (XI-XV ст.), пізнє середньовіччя (кінець XV— середина XVII ст.).
Раннє середньовіччя, представлене таким мислителем, як Аврелій Августин, прозваний Блаженним (354-430 pp.), характеризується спробою створити в християнській літературі загальнолюдську концепцію філософії історії, що спирається на принцип розвитку людства на релігійних засадах. В основу вчення Августина про розвиток історії людства покладене релігійне розуміння історії, так званий провіденціалізм, який розглядає історію як прояв волі Божої, згідно з якою здійснюється заздалегідь передбачена Божественна програма спасіння людини і світу.
Августин Блаженний першим у середньовіччі зробив спробу описати всесвітню історію як єдиний, закономірний поступовий процес, певною мірою навіть об'єктивний. На підставі біблійської оповіді про створення людини Богом і рівність людей між собою як богостворених істот Августин розглядає історію людства як єдину і цілісну.
Концепцію всесвітнього історичного розвитку людства Августин виклав у своїй фундаментальній праці "Про град божий" (буквально "Про державу Божу" чи "Про божественне суспільство").
Головні етапи розвитку суспільства Августин уподібнює віковим періодам людського життя. Таких періодів (еонів), що водночас символізують і шість днів утворення Богом світу, шість: 1) малечість, дитинячість людства — від Адама і Єви до потопу; 2) дитинство — від потопу до Авраама; 3) отроцтво — від Авраама до Давида; 4) юність — від Давида до Вавилонського потопу, коли вавилонський цар Навуходоносор захопив Ієрусалим і переселив усіх іудеян, крім бідноти, до Вавилону в 597 р. до н.е.; 5) зрілість — від вавилонського потопу до різдва Ісуса Христа; 6) старість — від пришестя Ісуса Христа, виникнення християнства до Страшного суду, який не можна передбачити.
За Августином в історії діють два начала: суспільство земне та суспільство небесне. Одні люди живуть за людськими стандартами, другі — згідно з божественними. Августин символічно називає ці два типи людей двома державами, двома суспільствами людських істот, одному з яких наперед визначено царствувати у вічності з Богом, другому — піддаватися довічній карі разом з дияволом. Земний град "створений любов'ю до самих себе, доведений до презирства до Бога, небесний — любов'ю до Бога, доведений до презирства до себе". Для "земного града" притаманне прагнення до влади, яка охоплює всіх, тоді як представників "града небесного" охоплює почуття взаємного служіння поставлених до влади і підлеглих, взаємної любові.
Значний внесок у розвиток пізнання людини, суспільства, гуманістичної просвіти, науки та культури зробили представники середньовічного ренесансного гуманізму Аліг'єрі Данте (1265-1321 pp.), Франческо Петрарка (1304-1374 pp.), Леонардо Бруні (справжнє ім'я Арєтіно) (1370-1444 pp.), Валла Лоренцо (1407-1457 pp.) та ін.
Використана література:
Соціологія В.М, Пічі.
Соціологія Г.В. Осипов.