Лікувально-реабілітаційні антінаркологіческіе заходи включають в себе:
- Діагностику наркоманії;
безпосередньо лікувально - реабілітаційні процедури.
У діагностиці наркоманії молоді особливо важливо максимально рано визначити залежність від психоактивних речовин. При діагностиці наркоманії перш за все повинні насторожити звужені або розширені зіниці, що не реагують на світло, різкі скачки настрою, втрата інтересу до колишніх захоплень і відсутність нових, зміна кола спілкування. Є привід придивитися, якщо дитина вдень млявий, а вночі, навпаки, надмірно активний, якщо відсутність апетиту чергується з нападами «вовчого» голоду.
Лікувально-реабілітаційні процедури - процес повільний, здійснюваний фахівцями і вимагає величезного терпіння не тільки від лікарів, психологів, соціальних працівників, а й батьків.
Перший крок лікування - зняти «ломку», абстинентний синдром. В останні роки в ряді країн для позбавлення від опіумної (героїнової) залежності стала використовуватися так звана метадонова програма - курс прийому під спостереженням лікаря синтетичного аналога морфіну - метадону.
У метадонової програми є і прихильники, і супротивники. Прихильники стверджують, що цей синтетичний наркологічний анальгетик допомагає тримати наркоманів поза незаконного опійного ринку, знижує їх асоціальна поведінка, дозволяє вчитися. Супротивники вважають, що метадон тільки тимчасово замінює залежність від наркотиків, потім наркоман починає шукати нові дози. Крім того, існує небезпека, що до метадону, наркотику дешевому, виявляють великий інтерес діти і підлітки.
Формами соціально-психологічної допомоги в роботі з девіантними підлітками є профілактика й корекція когнітивних розладів у формі вправ і ігор, що засновані на сполученні когнітивних і сугестивних компонентів, корекція емоційно-особистісних порушень тощо. Комплексні корекційні програми сприяють підвищенню рівня психічного розвитку підлітків, особливо у сфері індивідуальних якостей [1; 3], однак мають один суттєвий недолік – вони застосовуються лише на тій стадії, коли дитина вже не приховує антисоціальної спрямованості своєї поведінки – паління, вживання алкогольних напоїв, сексуальні перверсії, дромоманія, суїцидальні спроби, дрібні крадіжки тощо. Ми ж уважаємо, що рання профілактика, тобто попередження девіантної поведінки може дати більш ефективний результат.
Особенности коррекции агрессивного поведения у подростков.
Коррекционная работа с агрессивными подростками имеет свои особенности. На начальных этапах не показаны групповые формы. Не говоря уже о практически неизбежной отрицательной консолидации подростков в группе, индивидуальная работа с подростком является более эффективной. С самого начала, параллельно, необходимо начинать работу с семьёй. После диагностики семейных отношений и степени их дисгармоничности должна следовать психокоррекционная работа как индивидуальная, так и групповая. Но основной акцент следует делать на индивидуальной работе с подростком. Совершенно неэффективными оказываются общие беседы о необходимости "хорошо себя вести".
Особое место в коррекционной работе следует уделять формированию круга интересов подростка также на основе особенностей его характера и способностей. Необходимо стремиться к максимальному сокращению периода свободного времени подростка - "времени праздного существования и безделья" за счёт привлечения к положительно формирующим личность занятиям: чтение, самообразование, занятие музыкой, спортом, и т.д.
При непродуктивной деятельности в период свободного времени - “ничегонеделанье” - неизбежен скорый возврат подростка в асоциальную компанию и рецидив делинквентности. [9]
Исходя из того, что развитие ребёнка осуществляется в деятельности, а подросток стремится к утверждению себя, своей позиции, как взрослый, среди взрослых, то необходимо обеспечить включение подростка в такую деятельность, которая лежит в сфере интересов взрослых, но в то же время создаёт возможности подростку реализовать и утвердить себя на уровне взрослых [13]
Висновок
Отже, ми визначили, що девіантна (відхиляюча) поведінка - це поведінка індивіда чи групи, що не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми ними порушуються. Девіантна поведінка - наслідок невдалого процесу соціалізації особистості: у результаті порушення процесів ідентифікації й індивідуалізації людини, такий індивід легко впадає в стан «соціальної дезорганізації», коли культурні норми, цінності і соціальні взаємозв'язки відсутні, слабшають чи суперечать один одному. Такий стан називається аномією і є основною причиною поведінки, яка відхиляється.
З огляду на те, що девіантна поведінка може приймати самі різні форми (як негативні, так і позитивні), необхідно вивчати дане явище, виявляючи диференційований підхід.
Поведінка, яка відхиляється, часто служить підставою, початком існування загальноприйнятих культурних норм. Без неї було б важко адаптувати культуру до зміни суспільних потреб. Разом з тим питання про те, у якому ступені повинна бути поширена поведінка, що відхиляється, і які її види корисні, а саме головне - терпимі для суспільства, дотепер практично не розв’язані. Якщо розглядати будь-які області людської діяльності: політику, управління, етику, то не можна цілком виразно відповісти на це питання (наприклад, які норми краще: сприйняті нами республіканські культурні чи норми старі монархічні, сучасні норми етикету чи норми етикету наших батьків і дідів?). Задовільну відповідь на ці питання дати важко. Разом з тим не усі форми девіантної поведінки вимагають настільки детального аналізу. Кримінальна поведінка, сексуальні відхилення, алкоголізм і наркоманія не можуть привести до появи корисних для суспільства нових культурних зразків. Варто визнати, що гнітюче число соціальних відхилень відіграє деструктивну роль у розвитку суспільства. І тільки деякі нечисленні відхилення можна вважати корисними. Одна з задач соціологів - розпізнавати і відбирати корисні культурні зразки в поведінці індивідів, що відхиляється, і груп.
дотримання здорового способу життя. Ця складна комплексна проблема сприяла усвідомленню необхідності формування відповідальної поведінки молодих людей. Зміна акцентів у профілактичній роботі, у фокусі яких виявились не наркотики та наслідки їх вживання, а люди та аналіз причин їх ризикованої поведінки означала народження нового поведінкового підходу в профілактичних програмах.
Зараз в рамках нового підходу найбільшого поширення набули такі профілактичні програми як: програма досягнення соціально-психологічної компетентності, програма навчання життєвим навичкам, програма зменшення факторів ризику та поширення факторів захисту, програми альтернативної діяльності та ін. Всі вони, незважаючи на відмінності змісту та методик, спрямовані на розвиток соціальної та особистісної компетентності молоді, вироблення навичок самозахисту; попередження виникнення проблем за рахунок особистої відповідальної поведінки.
Формування у підлітків навичок здорового способу життя залежить від навчання навичкам ефективної взаємодії, регуляції емоцій, вирішенню конфліктів, зміцненню зв’язків між членами сім’ї та іншими близькими дорослими, виборі друзів та побудові позитивних взаємостосунків з однолітками, прийнятті рішень вмінні протидіяти тиску інших, уникненню невиправданого ризику.
Удосконалюючи нові профілактичні програми, їхні організатори звернули увагу на таку особливість підліткового віку, як автономізація від дорослих, високий рівень довіри підлітків авторитетним одноліткам. Активне залучення підліткових лідерів, які будуть надавати їм необхідну інформацію про здоровий спосіб життя та своєю поведінкою утверджувати власні переконання стосовно невідповідності негативної ризикованої поведінки виявилося ефективним методом «рівний-рівному».
В практиці соціально-профілактичної роботи в Україні сьогодні використовуються елементи моделей як інформаційного, так і поведінкового підходів. Але відсутність дієвої єдиної концептуальної моделі зумовлює потребу відновлення та трансформації їх у відповідності з новими реаліями.
Особливо актуальним є вивчення найбільш ефективних технологій
В новітніх програмах основну увагу не зосереджено безпосередньо на наркотичних речовинах. Їх пізнавальний характер та акцент переноситься на особистий та соціальний розвиток молоді, використовуючи підхід вироблення у неї соціальних та життєвих навичок. Він розроблений з метою підвищення самооцінки та відповідальності у прийнятті рішень, для збагачення особистісного і соціального росту.
Навчання молоді протистояти тиску однолітків і засобів масової інформації, що ініціюють вживання шкідливих речовин має дві характерні риси: використання підліткових лідерів, а також рольових ігор та соціальної підтримки при навчанні навичкам відмови. І та, й інша використовується для створення клімату, у якому легше за все сказати «ні». Важливо відмітити, що молоді люди самі повинні докладати наполегливих зусиль щодо зміцнення здоров’я. Разом з тим вчителі, психологи, соціальні працівники та лікарі, які безпосередньо працюють з дітьми та підлітками повинні бути достатньо підготовленими.
Також однією з сучасних форм роботи з молоддю є залучення волонтерів (добровольців) із груп ризику (колишніх наркоманів, алкоголіків, ВІЛ-інфікованих) до проведення занять із формування навичок здорового способу життя.
Важлива форма роботи зі зміцнення навичок здорового способу життя серед молоді – об’єднання молоді в суспільні організації. Вони об’єднують молодь шкільного та студентського віку, а також спеціалістів: соціальних працівників, лікарів та психологів, які в неформальній обстановці обговорюють проблеми зміцнення основ здорового способу життя, розробляють відповідні рекомендації. Це сприяє розвитку партнерських стосунків підлітків та спеціалістів. Важливим фактором формування здорового способу життя у вільний час є й те, що соціально активна молодь, її лідери з навичками здорового способу життя підтримують свої переконання відповідною поведінкою.