По-перше, в сучасних умовах став більш складним та довгим сам процес соціалізації, та відповідно іншими стали критерії її соціальної зрілості. Вони визначаються не тільки входженням у самостійне трудове життя, але і завершенням навчання, отриманням професії, реальними політичними та громадянськими правами, матеріальною незалежністю від батьків. Дія даних факторів не одночасна й неоднозначна в різних соціальних групах, тому засвоєння молодою людиною системи соціальних ролей дорослих виявляється суперечливим. Вона може бути відповідальною та серйозною в одній сфері та відчувати себе як підліток в іншій.
По-друге, становлення соціальної зрілості молоді проходить під впливом багатьох відносно самостійних факторів: сім'ї, школи, трудового колективу, засобів масової інформації, молодіжних організацій та стихійних груп. Це розмаїття інститутів та механізмів соціалізації не являє собою чіткої ієрархічної системи, кожний з них виконує свої специфічні функції у розвитку особистості.
Молодість – пора, коли кожен повинен сам визначити свою долю, знайти єдино вірний, ведучий до успіху життєвий шлях, який дозволяє максимально реалізувати свої здібності та дарування. Цей період, поєднаний із болісно важким процесом самопізнання, формування особистого „Я”. Людині потрібно визначити межі своїх реальних можливостей, зрозуміти, на що вона здатна, ствердити себе у суспільстві. З іншого боку, в цей самий час їй необхідно сформувати максимально достовірне уявлення про оточуючий світ, систематизувати ціннісні орієнтації, політичні, моральні, естетичні погляди. Життя ставить молоду людину перед необхідністю ухвалення цілого ряду важливих рішень в умовах дефіциту життєвого досвіду. Вибір професії, вибір супутника життя, вибір друзів – ось далеко не повний перелік проблем, те або інше вирішення яких в значному ступені формує образ майбутнього життя.
В сучасній соціології прийнято розглядати визначену вікову групу як деяку субкультуру.
При цьому, під культурою розуміються переконання, цінності та виразні засоби, які є спільними для визначеної групи людей та служать для впорядкування досвіду та регулювання поведінки членів цієї групи. Відтворення та передача культури наступним поколінням лежать в основі процесу соціалізації-засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил та ідеалів передуючих поколінь.
Система норм та цінностей, що відрізняють групу від більшості громад, називають субкультурою. Вона формується під впливом таких факторів, як вік, етнічне походження, релігія, соціальна група або місце проживання. Цінності субкультури не означають відмови від національної культури, яка прийнята більшістю, вони мають лише деякі відхилення від неї. Однак більшість, як правило, ставляться до субкультури з недовірою та несхваленням.
Іноді група активно випрацьовує норми або цінності, які явно суперечать владній культурі, її змісту та формам. На основі таких норм та цінностей формується контркультура, відомий приклад контркультури – хіпі 60-х років. Елементи як субкультури, так і контркультури простежуються в культурі сучасної молоді в Україні.
Під молодіжною субкультурою розуміється культура визначеного молодого покоління, що володіє спільністю стилю життя, поведінки, групових норм, цінностей та стереотипів. Її визначальною характеристикою в Україні є феномен суб’єктивної «розмитості», невизначеності, відчуження від основних нормативних цінностей (цінностей більшості). Так, в немалої кількості молодих людей відсутня чітко виражена особистісна самоідентифікація, є сильними поведінкові стереотипи, що обумовлюють деперсоналізацію установок. Позиція відчуження у його екзистенціональному переломленні розглядається як у ставленні до соціуму, так і в міжгенераціонному спілкуванні, в контркультурній спрямованості молодіжного дозвілля.
Соціальне відчуження проявляється частіше за все в апатії, байдужості до політичного життя суспільства, образно кажучи, в позиції „стороннього спостерігача”. На рівні самоідентифікації пряв будь-яких політичних установок є мінімальним. Разом із цим емоційність, легковірність та психічна нестійкість молодих людей вміло використовується політичною елітою у боротьбі за владу.
Існує думка, що аполітичність молоді закономірний результат надмірної ідеологізації виховання минулих років, а активна політизованість межує із соціологією. Навряд чи можна погодитися з подібною позицією: якщо у стабільному суспільстві переваги приватного життя є очевидними та природними, то в ситуації системної кризи соціальна індиферентність молодих черевата фатальними наслідками для майбутнього країни. Не менш тривожним є те, що політизація окремих груп молоді отримує риси політичного та національного екстремізму.
Протиставлення образу «ми» та «вони» є традиційним, достатньо пригадати хрестоматійний роман І. С. Тургенєва «Отці та діти». Однак сьогодні у молодого покоління нерідко виливається у повне заперечення усіх «батькових» цінностей, включаючи історію власної держави. Ця позиція є особливо вразливою, якщо мати на увазі особисту аполітичність молодих людей, їх відмежування від участі у вирішенні соціальних проблем для суспільства, а не тільки для себе. Особливо явно це протиставлення простежується на рівні культурних (у вузькому сенсі) стереотипів молоді: є «наша» мода, «наша» музика, «наше» спілкування, а є «батьківське», яке нав’язується інституціональними засобами гуманітарної соціалізації. І тут виявляється третій аспект відчуження молодіжної субкультури – це культурне відчуження.
Саме на цьому рівні субкультура молодого покоління набуває помітних контркультурних елементів: дозвілля, особливо юнацтвом, сприймається як основна сфера життєдіяльності, та від задоволеності ним залежить загальна задоволеність життям молодої людини. Загальна освіта для школяра та професійне для студента як би відходять на другий план перед реалізацією економічних («здобувати гроші») та дозвіллєвих («цікаво провести вільний час») потреб.
Поряд із комунікативною (спілкування з друзями) дозвілля виконує в основному рекреативну функцію (близько однієї третини старшокласників відмічають, що їхнє улюблене заняття на дозвіллі – «нічого не робити»), в той самий час як пізнавальна, креативна та евристична функції не реалізуються зовсім або реалізуються недостатньо [14].
Цінності національної культури, як класичної, так і народної, витісняються схематизованими стереотипами-зразками масової культури, які орієнтовані на впровадження цінностей «західного способу життя» у його примітивному та облегшеному відтворенні. Улюбленими героями та у визначеному ступені зразками для наслідування стають, за даними опитувань, героїні, так званих, «мильних опер» (для дівчат) та відеотриллерів (для хлопців). Індивідуальна поведінка молодих людей проявляється в таких рисах соціальної поведінки, як прагматизм, жорстокість, прагнення до матеріального благополуччя в ущерб професійної самореалізації. Споживання проявляється як у соціокультурних, так і евристичних аспектах. Ці тенденції присутні в культурній самореалізації учнівської молоді, що побічно обумовлено і самим потоком переважаючої культурної інформації (цінності масової культури), яка сприяє фоновому сприйняттю та поверхневому закріпленню її у свідомості.
Вибір тих або інших культурних цінностей частіше за все пов’язаний із груповими стереотипами достатнього жорсткого характеру (не згодні з ними легко потрапляють у розряд «ізгоїв»), а також з престижною ієрархією цінностей у неформальній групі спілкування [29].
Групові стереотипи та престижна ієрархія цінностей обумовлені статевою приналежністю, рівнем освіти, місце проживанням та національністю реципієнта. Культурний конформізм у рамках неформальної групи проявляється від більш м’якого в середовищі студентської молоді до більш агресивного в середовищі учнів середньої школи. Крайнім напрямком цієї тенденції молодіжної субкультури є так звані «команди» з жорсткою регламентацією ролей та статусів їх членів. Дані досліджень показують, що дозвіллєва самореалізація молоді здійснюється поза закладами культури.
Народна культура (традиції, звичаї, фольклор та ін.) більшість молодих людей сприймається як анахронізм. Спроби внесення екокультурного змісту до процесу соціалізації у більшості випадків обмежуються залученням до православ’я, поміж тим як народні традиції, безумовно, не обмежуються одними лише релігійними цінностями. Крім того, екокультурна самоідентифікація міститься перш за все у формуванні позитивних почуттів у ставленні до історії, традиціям свого народу, тобто того, що прийнято називати «любов’ю до Вітчизни». Виникнення такої, а не іншої, з вказаними особливостями молодіжної субкультури обумовлене цілим рядом причин, серед яких найбільш значущими є наступні:
1. Молодь живе у спільному соціальному та культурному просторі, тому криза суспільства та його основних інститутів не могла не вплинути на зміст та спрямованість молодіжної субкультури. Яким є суспільство – таким є і молодь, а тому і молодіжна субкультура.
2. Криза інституту сім’ї та сімейного виховання, пригнічення індивідуальності та ініціативності дитини, підлітка, молодої людини як з боку батьків, так і педагогів, усіх представників «дорослого» світу. Це призводить, з одного боку, до соціального та культурного інфантилізму, а з іншого – до прагматизму та соціальної неадаптованості та проявам противоправного або експериментального характеру. Агресивний стиль виховання породжує агресивну молодь.