4) внесення необхідних уточнень у правовий статус молоді, в тому числі і визначення вікових та інших соціально-демографічних характеристик, які забезпечуються за законом та передбачені в тих або інших випадках пільгами або перевагами у користуванні послугами;
5) регламентування практичного використання національних та комунальних засобів та ресурсів на розвиток соціальних служб для молоді, управління ними, планування та організація їх діяльності;
6) підтримка розвитку місцевого самообслуговування та визначена координація діяльності соціальних молодіжних служб на державному, регіональному та локальному рівнях.
Українське суспільство є сьогодні суспільством перехідного періоду і в цілому характеризується такими об’єктивними процесами, як злом старого суспільно-політичного строю (політичної системи) та формування нової демократичної держави; зміна духовних цінностей та орієнтації громадян, у тому числі і молоді; формування принципово нового механізму вирішення питань життєдіяльності молоді.
Все це потребує законодавчого закріплення та принципово іншої державної молодіжної політики, здатної зробити молодь активним учасником усіх трансформаційних процесів. Мова йде про права, обов’язки, відповідальність молоді, тобто про повноправний статус у суспільстві.
Основними принципами формування законодавства про державну молодіжну політику у сучасній Україні сьогодні є наступні:
1) закріплення взаємодії молоді та суспільства, держави, інших соціальних груп та об’єктів політики на основах рівності, партнерства, співпраці;
2) створення умов, за яких молодь є не стільки споживачем всього, що в соціальному плані може дати їй суспільство, держава, скільки активною дієвою силою, тобто з об’єкта впливу (ідеологічного, виховного) молодь повинна перетворитися в суб’єкт усіх соціально-економічних, політичних, духовних процесів, які виникають у суспільстві;
3) забезпечення саморозвитку, самовдосконалення та самореалізації молоді за рахунок інших соціальних груп, а саме за рахунок ініціативи, інноваційної діяльності самої молоді;
4) забезпечення життєвого старту молоді. Завдання держави, особливо у перехідний період його розвитку від тоталітаризму до демократії, міститься в тому, щоб створити та надати молоді умови для соціалізації (загальну безкоштовну освіту, професійну підготовку, перше робоче місце, охорону здоров'я, кредити, деякі пільгові умови для підприємницької, господарчо-економічної діяльності та ін.). Обов’язковий мінімум таких послуг надається молоді як деякий аванс з подальшою компенсацією або в процесі їх життя, труда, діяльності в будь-якій сфері;
5) створення умов для соціального захисту тієї частини молоді, яка в силу об’єктивних причин не в змозі сама себе забезпечити (дітей-сиріт, дітей та підлітків з неповних та великих сімей, інвалідів та ін).
Вищесказане визначає особливості молодіжного законодавства в Україні.
Молодіжне законодавство – це система визначених законодавчих актів, положень, норм, які регулюють ті відносини, учасниками яких є молодь. Це може бути конституційне законодавство, загальне молодіжне чи галузеве законодавство, яке регулює відносини молодь з іншими суб’єктами права.
Права та обов’язки української молоді закріплені в багатьох законодавчих актах, які прийняті в різний час, але перш за все їх треба починати аналізувати з основного Закону – Конституції України, де закріплені основні права та обов’язки громадян України, в тому числі і таких соціальних груп, як діти та молодь, хоча саме слово «молодь» в Конституції, якщо бути точними, відсутнє. Зрозуміло, однак, що там де мова йде про права усіх громадян, розуміються і права молоді.
Безпосередньо молоді стосується Закон України «Про громадянство України», прийнятий 8 жовтня 1991 року, в якому обумовлені всі положення, які стосуються громадянства України взагалі, порядку його отримання, збереження та ін.
Статус, права та обов’язки молоді в суспільстві, їхні гарантії є можливим вивчити за допомогою їх розділення на окремі сфери життєдіяльності молоді або сфери функціонування суспільства:
1) сім'я (усиновлення, опіка, піклування);
2) охорона здоров'я;
3) культура, фізична культура та спорт;
4) труд;
5) житлові права та ін.
Права та обов’язки молоді закріплені також у сімейному праві, яке складається з ряду специфічних законів та значної кількості спеціальних норм. В систему сімейного права входять наступні інститути: шлюб (порядок його реєстрації та припинення), правовідносини (правовідносини сім'ї, правовідносини дітей та батьків), усиновлення, опіка та піклування, реєстрація актів громадянського стану.
Кодекс про шлюб та сім'ю в України був прийнятий ще в 1970 р. та із незначними змінами та доповненнями діє практично до сьогоднішнього дня.
Згідно Кодексу, «сім'я знаходиться під захистом держави». Саме вона регулює шлюбні та сімейні відносини, піклується про захист матері та дитини, створює необхідні можливі (в силу соціально-економічного розвитку суспільства) умови для народження, утримання та виховання майбутніх громадян.
Особливим захистом держави в Україні, як і багатьох інших країнах, користуються діти, які позбавлені по тим або іншим причинам необхідного батьківського піклування. Так, в 1994 р. Кабінет Міністрів України спеціальним рішенням затвердив Положення про дитячий дім сімейного типу. Це окрема родина, яка створена за бажанням сім'ї або окремої особи, яка перебуває в шлюбі, яка бере на виховання та спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Окрім дитячих будинків сімейного типу, в Україні функціонують і так звані прийомні сім'ї, завдання яких – виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомною називають сім’ю, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання для спільного проживання. Діти виховуються в прийомній сім'ї до 18 років, а разі навчання у вищому навчальному закладі – до його закінчення [10, с. 151].
Суттєве значення має та обставина, що фінансування прийомних сімей згідно з положенням про них, затвердженому Кабінетом Міністрів України, здійснюється з місцевих бюджетів. Щомісячно ним виділяються кошти на харчування прийомних дітей, забезпечення одягом, взуттям, м’яким інвентарем, медикаментами та ін. Виділяються також кошти на оплату комунальних послуг за нормами та тарифами, які діють на даній місцевості, пропорційно кількості прийомних дітей.
З 1998 р. в Україні ведеться активна робота зі створення інституту прийомної сім'ї як нової форми змісту та виховання дітей-сиріт. Спеціальним положенням Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. (№241) в Запорізькій області був початий експеримент зі створення прийомних сімей, який дав позитивні результати [39, с. 119].
Центральним законом, в якому сконцентровані та закріплені основні права, обов’язки, пільги, соціальний захист молоді, є Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні», який прийнятий Верховною Радою України 5 лютого 1993 р.
Вперше в українському законодавстві в цьому документі були надані визначення таких термінів, як «молодь», «молоді громадяни», «неповнолітні», «перше робоче місце», «молоді сім'я», «соціальні службі для молоді».
Серед найважливіших прав молоді, які отримали законодавче закріплення, перш за все треба назвати право на освіту, труд, культурний та фізичний розвиток, на житло, об'єднання у громадські організації.
Право громадян України на освіту проголошено та закріплено Конституцією України (ст. 53). «Держава, – записано в ній, – забезпечує доступність та безкоштовність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної середньої, позашкільної, професійно технічної, вищої та післядипломної освіти, різних форм навчання, надання державних стипендій та пільг учням та студентам».
Крім того, в Україні повна загальна середня освіта є обов’язковою. Громадянам, які належать до національних меншин, гарантується право навчання на рідній мові або його вивчення у навчальних закладах, а також через національні культурні громади [18, с. 53].
Для введення Закону України «Про освіту» в дію Кабінет Міністрів України в 1996 р. прийняв ряд спеціальних постанов, якими визначив порядок працевлаштування випускників, та затвердив відповідне положення про працевлаштування молодих спеціалістів. Цими постановами обумовлені визначені соціальні компенсації випускникам (30-денна відпустка, пільги при працевлаштуванні за допомогою державної служби зайнятості, допомога в отриманні житла).
Основні нормативні документи, які реалізують державні гарантії на отримання освіти, які захищають права студентів, повно та докладно викладені в спеціальному збірнику «Як здобути освіту: права та гарантії». Однак в сучасних соціально-економічних умовах України ці зобов'язання по відношенню до випускника навчального закладу з боку держави практично не дотримуються.
Загальне право молоді (та інших громадян України) на труд закріплено у Конституції України (ст. 43). Воно достатньо відповідає міжнародним стандартам в частинах вільного вибору трудової діяльності, створення державою умов для труда громадян, поборення примусового труду, особливостей труду жінок, неповнолітніх та ін.
Особливості труду молоді закріплені у Кодексі законів про труд. Важливо, що цим документом в цілому впорядкований труд неповнолітніх, їх права та пільги, обов’язки тих, хто забезпечує труд молодих людей у віці до 18 років, хто зобов’язаний стежити за збереженням здоров'я юнаків та дівчат. Стаття 197 цього Кодексу вказує на гарантії першого робочого місця для молодих людей, а стаття 201-205 встановлює пільги для тих, хто поєднує роботу з навчанням [25, с. 103].