Існуюче законодавство, однак, ще далеко не досконале, принципи його формування до кінця не відпрацьовані. Основними недоліками молодіжного законодавства в Україні, на наш погляд, є:
а). декларативний характер, достатньо символічне проголошення без наявності дієвого механізму реалізації прав молоді на освіту, труд, житло, охорону здоров'я, користування досягненнями науки та культури, соціальний захист. Сьогодні ведеться велика робота з оновлення цих законодавчих актів, розробці нових на заміну старим;
б). деяке обмеження прав та свобод молоді в політичні сфері. В результаті достатньо бурних процесів встановлення державної незалежності України склалась ситуація, коли молодь багато в чому була відсторонена від сфери політичного життя та політичних відносин. Наприклад, пасивне виборче право (право бути обраним народним депутатом України) сьогодні мають право громадяни, яким виповнилося 25 років, тоді як раніше – громадяни, які досягли 21 року; раніше політичними вважались і молодіжні організації (ВЛКСМ, ЛКСМУ), а зараз – тільки політичні партії;
в). відсутність правових актів, які стимулюють діяльність молоді перш за все в економічній сфері. Вкрай необхідна підготовка закону про підтримку підприємницької діяльності молоді, приватного молодіжного бізнесу.
Є й інші проблеми формування в Україні молодіжного законодавства. Так, відчувається відсутність правових актів, які стосуються діяльності молоді в економічній сфері. Вважається вкрай необхідним прийняття законодавчих актів, які стимулювали б зайнятість молоді підприємницькою, економічною діяльністю, бізнесом. Необхідні такі удосконалення законодавства України в частині не тільки розширення прав, а й підвищення відповідальності молоді.
В цілому ж основним напрямком розвитку та удосконалення молодіжної політики в Україні, закріплення правових основ ї реалізації повинно стати створення протягом певного часу цілісної системи молодіжного законодавства і права, яка сприяла б ефективній соціалізації молоді.
Розглядаючи проблему подальшої розробки ювенального законодавства, необхідно враховувати, що воно може успішно функціонувати, якщо буде органічною частиною суспільства громадянського законодавства, тісним чином зв’язаною з ним. При формуванні молодіжного законодавства важливо точно визначити ту «нішу», яку воно займає та повинно займати в загальному законодавстві держави.
Молодіжне законодавство може існувати в основному в двох основних моделях:
а). як визначена система законів, яка охоплює всі форми життєдіяльності особистості молодої людини;
б). як окремі «молодіжні» статті в законодавчих актах даної держави, які забезпечують життєдіяльність молоді як специфічної соціально-демографічної групи.
Таким чином, найбільш загальні вимоги до законодавства в сфері безпосередніх інтересів та проблем молоді можна викласти у вигляді відповідності їх ієрархічного порядку наступним необхідним правовим гарантіям:
- надавати молодим громадянам можливості вибору, який враховував би їх специфічні інтереси та психофізіологічні особливості;
- не містити спеціальних заборон для молоді, надаючи їх максимум ініціативи та можливості для творчості;
- встановлювати додаткові можливості в рамках існуючого для всіх інших громадян правового режиму;
- ставити здійснення вибору молодими людьми в залежності від їх волевиявлення (в разі неповноліття молодих громадян – волевиявлення їх законних представників), а не від організаційних структур, які забезпечують це право для молоді;
- законодавчо забезпечувати особливі міри захисту здоров'я, моральності, життєвого рівня молодих людей, враховуючи психологічні та вікові особливості молоді;
- більш чітко визначати та законодавчо закріпляти вікові межі окремих категорій молоді та пов’язувати з ними правовий статус цих категорій.
Висновки до І розділу
Здійснене у першому розділі магістерської роботи вивчення теоретичних основ соціального захисту молоді дозволило нам зробити низку висновків узагальнюючого характеру.
Вони стосуються, по-перше, результатів вивчення молоді як суб’єктів соціального захисту, по-друге, вивчення нормативно-правової бази соціального захисту.
У своїй сукупності отримана наукова інформація і становила теоретичні основи нашого дослідження.
1. Стосовно аналізу молоді як суб’єкту соціального захисту повинен бути використаний суб’єктний підхід, який потребує, в свою чергу, аналізу молоді в наступних трьох основних напрямках: 1). молодь як соціально-психологічна група; 2). молодіжна субкультура; 3). права та обов’язки молоді у суспільстві.
2. Сьогодні наука визначає молодь як соціально-демографічну групу суспільства, яка виділяється на основі сукупності характеристик, особливостей соціального положення, які обумовлені тими або іншими соціально-психологічними якостями, які визначаються рівнем соціально-економічного, культурного розвитку, особливостями соціалізації в українському суспільстві. Головною відмінною рисою цієї групи є необхідність прийняття ряду важливих рішень в умовах дефіциту життєвого досвіду. Вибір професії, вибір супутника життя, вибір друзів – ось далеко не повний перелік проблем, від вирішення яких залежить формування образу подальшого життя.
3. Під молодіжною субкультурою розуміється культура визначеного молодого покоління, яка володіє спільністю стилю життя, поведінки, групових норм, цінностей та стереотипів, .
Визначальною характеристикою молодіжної субкультури сьогодні в Україні є феномен суб’єктивної «розмитості», невизначеності, відчуження від основних нормативних цінностей, що частіше за все проявляється у відсутності чітко вираженої особистої самоідентифікації, у контркультурному молодіжному дозвіллі.
4. Істотною характеристикою молоді як суб’єкту соціального захисту є діалектика її прав та обов’язків у суспільстві. Права та обов’язки молоді в будь-якій країні закріплені у Всесвітній декларації прав людини, яка прийнята та проголошена спеціальною резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р. Серед основних прав молоді можна виділити такі основоположні, як: право на громадянство, утримання сім'ї, участі у керуванні своєю країною, соціальне забезпечення, труд, освіту, участь у культурному житті суспільства, захист своїх моральних та матеріальних інтересів. Дана Декларація ратифікована Україною за забезпечується системою законів, в тому числі і Конституцією України.
5. Аналіз нормативно-правової бази соціального захисту молоді у світі та Україні дозволяє констатувати наступне:
- молодіжна політика в зарубіжних країнах не являє собою з юридичної та практичної точки зору закінченої чіткої системи, яка призвана детально регламентувати взаємовідносини молодого покоління в усьому складному різноманітті економічних, політичних та інших суспільних відносин.
- основними принципами формування законодавства про державну молодіжну політику в сучасній Україні є: 1) закріплення взаємодії молоді з іншими державно-громадськими суб’єктами на основі рівності, партнерства, співпраці; 2) створення умов, при яких молодь перетворюється в активний суб’єкт усіх соціально-економічних, політичних, духовних процесів, які відбуваються у суспільстві; 3) забезпечення самостійності молоді не за рахунок інших соціальних груп, а саме за рахунок інноваційної майнової діяльності самої молоді; 4) забезпечення життєвого старту молоді; 5) створення умов для соціального захисту тієї частини молоді, яка в силу різних об’єктивних причин не в змозі сама себе забезпечити.
- центральним законом, в якому сконцентровані та закріплені основні права, обов’язки, пільги, соціальний захист молоді є Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», який прийнятий Верховною Радою України 5 лютого 1993 року.
РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИКА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МОЛОДІ В ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ДЛЯ МОЛОДІ
2.1 Особливості організації роботи соціальних служб для молоді
Перш ніж охарактеризувати особливості організації роботи соціальних служб для молоді, розкриємо сутність даного поняття.
Соціальні служби для молоді – це спеціальні заклади, які надають соціальні послуги та соціальну допомогу молоді.
Вперше поняття «соціальна служба для молоді» з’явилося в 1991 р. в Законі СРСР «Про загальні начала молодіжної політики в СРСР», який у зв’язку з розпадом Радянського Союзу практично так і не встиг увійти в дію. В даному Законі соціальна служба для молоді була визначена як складова частина державно-суспільної системи соціальної служби і будувалась на загальних з нею основах.
Згідно Закону України «Про сприяння соціальному становлення та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. соціальні служби в нашій країні створюються Міністерством України у справах молоді та спорту (нині його наступником Міністерством України у справах сім'ї та молоді) згідно з іншими центральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та об'єднаннями громадян.
Соціальні служби для молоді:
а). надають молодим людям інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медичну та інші форми соціальної допомоги;
б). реалізують необхідні заходи з метою попередження негативних явищ в молодіжному середовищі (правопорушень, алкоголізму, наркоманії, токсікоманії, проституції і т.п.) та їх подолання;
в). здійснює соціальне опіку окремих категорій молоді, зокрема інвалідів, дітей-сиріт і т.п.
В цілому соціальна робота в України, як і в будь-якій країні, координується багатьма державними структурами. Так в Україні у відповідності до всієї компетенції нею займаються Міністерства у справах сім’ї та молоді, труду, освіти, культури, охорони здоров'я, соціального захисту населення, внутрішніх справ, державні комітети з фізичної культури та спорту, туризму та інші відомства.