запропонував теорiю аномiї. Слово "аномiя" буквально означає
"вiдсутнiсть норм", "вiдсутнiсть нормативностi". Цим термiном Дюркгейм
позначив ситуацiю, що складається для iндивiдiв та суспiльства, коли
соцiальнi норми стають взаємно суперечливими, втрачають яснiсть або
навiть ( для деяких аспектiв соцiальної дiяльностi) взагалi зникають.
Дюркгейм звернув увагу, що такi ситуацiї складаються у часи криз
та радикальних соцiальних змiн ., (наприклад, при спадi дiлової актив-
ностi та невпиннiй iнфляцiї), коли люди втрачають впевненiсть в тому,
що вiд них очікується, i коли їм важко формувати свої дiї в поняттях
узгоджених норм. У такi часи старi норми у поточних умовах не видають-
ся доречними, а норми, що тiльки виникають занадто двозначнi та ще не
досить ясно сформульованi, щоб забезпечити зрозумiлi та ефективнi нас-
танови для поведiнки. За цих обставин, вважав Дюркгейм, можна очикува-
ти зростання масштабiв вiдхильної поведiнки.
Перевiрку цiєї гiпотези вiн провiв шляхом аналiзу статистики са-
могубств, й показав, що у часи швидких економiчних спадiв та пiдйомiв
рiвень самогубств стає вище звичайного. Вiн це пояснював тим, що саме
у часи швидких змiн вiдбуваються "порушення колективного порядку" . (як
вiн це називав), соцiальнi норми руйнуються та вiдбувається дезорiєн-
тацiя людей.
Хоча теорiя Дюркгейма пiддавалася критицi, основна iдея, а саме -
соцiальної дезорганiзацiї - як принципа пояснення вiдхильної поведiнки,
- вважається загальновизнаною i тепер.
Термiн соцiальна дезорганiзацiя позначає теж саме, що й аномiя
тобто такий стан суспiльства, коли цiнностi, норми та соцiальнi зв'яз-
ки стають хиткими, суперечливими або взагалi зникають.
Це може вiдбуватися через змiшування рiзних расових та етнiчних
або релiгiйних чи "iдеологiйних" груп (тобто груп з рiзними iдео-
логiями; iдеологiйний - це те, що належить до iдеологiї; "iдео-
логiчний" - це те, до чого належить iдеологiя).
Соцiальна дезорiєнтацiя спостерiгається також при високому рiвнi
мiграцiї.
Подальший розвиток теорiя Дюркгейма отримала у працях вiдомого
американського соцiолога Роберта Мертона. Мертон вважає, що причиною
вiдхилу (девiацiї) є розрив мiж цiлями суспiльства та соцiально прий-
нятними засобами їх досягнення. Мається на увазi така ситуацiя, коли у
бiльшостi випадкiв соцiально прийнятнi засоби не дають можливостi до-
сягнути мети, що визначається цiннiстю культури.
Мертон це пояснює на прикладi американського суспiльства. В Аме-
рицi бiльшiсть американцiв iх захопленням ставляться до фiнансового
успiху - досягнення багатства є культурною метою.
Соцiально прийнятнi засоби досягнення цiєї мети - це такi тра-
дицiйнi шляхи, як отримання вiдповiдної освiти та влаштування на робо-
ту у торговельну або юридичну фiрму. Але й практика життя, й
спецiальнi дослiдження показують, що для бiльшостi населення цi шляхи
до багатства неможливi. Багато людей не можуть сплачувати за дiйсно
хорошу вищу освiту, а найперспективнiшi фiрми приймають на роботу
тiльки обмежену кiлькiсть фахiвцiв.
Мертон показав, що коли люди переконуються, що фiнансового успiху
неможливо досягти соцiально схвальними засобами - вони можуть вдавати-
ся до багатьох незаконних засобiв досягнення цiєї цiлi - наприклад,
зайнятися рекетом, торговлею наркотиками або спекуляцiєю на скачках.
Мертон iдентифiкував п'ять типiв реагування на дiлему цiлi та за-
собiв, чотири з яких є вiдхильними пристосуваннями до умов аномiї:
1. Перший - це конформiзм . Вiн iснує, коли люди приймають мету
матерiального успiху та культурно схваленi засоби .її досягнення .. Така
поведiнка є основою стабiльного суспiльства.
Друге - це iновацiя , коли люди швидко просуваються до культур-
но визначеної цiлi, в той час коли вони вiдмовляються вiд культурно
схвалених шляхiв її досягнення. . Люди можуть вдаватися до пiдробки
чекiв, проституцiї, обдурювання, шахрайства, крадiжок, пограбувань,
привласнення чужих грошей або до їх вимагання та шантажу.
3. Третє - ритуалiзм . Цей шлях включає вiдмову вiд фiнансового
успiху або рiзке зниження його суб'єктивної значущостi. Але тут
зберiгається вiрнiсть соцiально схваленим засобам дiї. Наприклад,
кiнцева мета органiзацiї може бути недоречною для багатьох її служ-
бовцiв - чиновникiв, клеркiв. Замiсть цього вони культивують засоби
своєї дiяльностi, роблять фетiш з процедур управлiння та канцелярщини.
4. Четверте - це рiтритизм "вiдмова вiд суспiльства". На цьому
шляху люди вiдмовляються як вiд цiлей ., що пропонує культура, так й вiд
схвалених суспiльством засобiв . їх досягнення й не замiнюють їх новими
нормами .. Алкоголiки, наркомани, бродяги й такi iншi - вони залишаються
у суспiльствi, але вони "не з ним".
5. П'яте - це повстання, бунтарство . Бунтарi вiдкидають цiлi та
засоби, що пропонує суспiльство та замiнюють їх для себе новими норма-
ми .. Вони переносять свою лояльнiсть вiд iснуючого соцiального устрою
до нових груп з новими iдеологiями.
Способи iндивiдуальної адаптацiї стосуються не особистостi, а ро-
левої поведiнки. Таж сама особа - в залежностi вiд ситуацiї - може
вдаватися до того чи iншого шляху реагування.
Концепцiя Мертона має важливе значення перш за все тому, що вона
розглядає конформiзм та девiацiю в одному контекстi, в однiй системi
спiввiднесення, а не як непов'язані категорiї. Крiм того, ця концепцiя
показує, що вiдхил не обов'язково є продуктом абсолютно негативного
ставлення до загальновизнаних стандартiв, як часто припускали ранiше.
Так крадiй не заперечує соцiально схвалену мету досягнення соцiального
успiху. Вiн може ставитися до неї з таким ж захопленням, як й молодий
службовець, що робить службову кар'єру. Чиновник, культивуючий риту-
алiзм, не вiдмовляється вiд загальновизнаних засобiв дiй ., але доводить
їх виконання до абсурду. В цьому розумiннi - поведiнка i вора i чинов-
ника - девiантна, вiдхильна.
Теорiї структурної напруженостi . привертає увагу до тих процесiв, яки-
ми суспiльство породжує девiацiю, вiдхили. Це дуже привабливий пiдхiд,
тому що вiн дає пiдставу для оптимiстичного погляду на людську приро-
ду. Злодiї, з цiєї точки зору, здiйснюють злочини пiд суспiльним тис-
ком i вони можуть притримуватись законiв, якщо дати їм шанс. Вирiшення
проблеми злочинства, з цiєї точки зору полягає у реформуваннi
суспiльства так, щоб наблизити його до iдеалiв демократiї та рiвноп-
равностi.
Критики цього пiдходу мають досить пiдстав. Наприклад, якщо ця
теорiя коректна, правопорушнiсть має бути найбiльшою, коли дамагання
(aspirations) є високими, а очикування - низькими. Це характерно для
низчих соціальних класів, але правопорушення необов'язково концентру-
ються у нижчих класах. Взаємозв'язок мiж соцiальною належнiстю та ба-
гатьма видами правопорушень дуже слабкий.
Бiльш того, Мертон виходить з того, що в американському
суспiльствi iснує консенсус . щодо цiнностей та цiлей. Але критики за-
уважують, що американське суспiльство є плюралiстичним з досить ве-
ликою кiлькiстю рiзних субкультур ..
Є значна кiлькiсть прикладiв iснування мов би "вiдхильної" по-
ведiнки, що можуть бути поясненi через непридатнiсть застосування до
них тих же самих норм, якi спрямовують поведiнку бiльшостi населення
США (наприклад, деякi норми iндiанцiв стосовно шлюбу).
3. Девіація як процес розвитку.
Девіантна поведінка є складовою людської життєдіяльності в цілому, її об'єктивних факторів (середовище — потреби) та факторів суб'єктивних (усвідомлення об'єктивних потреб у вигляді інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів, цільових установок та реалізації їх у вчинках, поведінці, діяльності).
Отже, поведінці як кінцевому елементові у ланцюгу зазначених факторів людської діяльності передують інші — середовище, потреби, інтереси, цінності, мотиви, цілі. Звідси висновок: шляхи удосконалення поведінки людини означають невпинне поліпшення навколишнього природного (екологічного) та соціального (економічного, політичного, культурного) середовищ, задоволення життєвих потреб кожної людини, що детермінують збіг її особистісних інтересів, цінностей, мотивів і цілей із загальноприйнятими, суспільне значущими.
Такий загальнометодологічний висновок конкретизується різноплановими науковими дослідженнями, важливе місце серед яких посідають соціологічні, взаємопов'язані з усіма іншими, насамперед з тими, що стосуються правової системи.
Подолання девіантної поведінки є одним із головних завдань сучасного суспільства. Вважається, що запобігання девіації складається з тріади: 1) профілактики; 2) власне запобігання; 3) запобіжних заходів. На початковій стадії визрівання злочину потрібна профілактика (виховні заходи, а можливо й профілактичні засоби примусу). Коли ж (за відсутності результатів) з'явився задум злочину (рішення і процес його прийняття), то центр запобіжної роботи переноситься на власне запобігання. Запобіжні ж заходи є припиненням протиправного посягання.