Вкрай важливо розуміти глибини масштабів і поведінки змін, пов’ язаних з переходом до ринку. Саме це і може стати реальним стимулом творчої праці, допоможе здобути яскраве уявлення про власне місце, роль у процесі демократизації і становлення державності. Ось чому як ніколи раніше важливо розуміння молоддю переломного моменту в розвитку України і своєї відповідальності перед народом за успіх перетворень, бажань активніше включитися в процес оновлення всіх сторін життя суспільства.
Сучасне суспільство зацікавлене в активній молоді, соціально зрілій, що бере участь у вирішенні всіх питань сучасності. В умовах, коли формується демократичне, соціально-орієнтоване суспільство, молодь ще не визначила свого місця в складних економічних, соціальних, політичних, духовних процесах хоча взагалі сприймає схвально зміни, що відбуваються в суспільстві. Та більшість молоді займає пасивну, вичікувальну позицію і лише 10—15% готові діяти активно. Йде неприхована відкрита боротьба політичних партій та різноманітних політичних рухів за завоювання на свій бік молоді, тим-то дедалі більше стає політичним процес самовизначення молоді. Боротьба за молодь дуже часто зводиться до прагнення за будь-яку ціну завоювати її голоси та завербувати до участі у разових політичних акціях. Лише незначна кількість політичних партій та політичних об'єднань мають молодіжні секції, осередки (республіканська партія, Рух, комуністична та соціалістична партії) і вироблену молодіжну програму дій. Найактивнішими є радикальні партії, членами яких є більшість молоді, схильна до конкретних, доволі неконституційних дій . Спостерігається в сучасних умовах і тенденція зменшення представництва молоді в управлінських та владних структурах. Відчудженю молоді від участі в управлінні властиві дві взаємозв'язані особливості, наростання пасивності і недовіри молоді до офіційних органів управління та зростання інтересу до суто молодіжних угрупувань та об ' єднань тощо.
Досягнення соціальної зрілості - не якийсь підсумок, а лише визначення рівня соціальної підготовки людини. Соціальна зрілість впливає на весь духовний світ молодої людини, проявляючись в усіх видах соціальної активності. Соціальна зрілість - якісний показник розвинутості життя і діяльності молодої людини. Соціально зрілу людину відрізняє високий рівень мислення, розсудливість, обдуманість і виваженість рішень, що їх приймає, висока соціальна активність, спрямована на вдосконалення, оновлення і зміни існуючих суспільних відносин. Соціальна зрілість не виникає раптом, на пустому місці, а є результат, з одного боку, цілеспрямованого формування людини суспільством, властивим йому устроєм суспільних відносин (економічних, політичних, моральних, правових та ін.), духовною культурою, а з другого — результат її власної самоосвіти.
Соціально зрілу людину, яка бере активну участь в оновленні суспільства, важко уявити без глибоких соціальних знань життя. Соціальна зрілість — це, насамперед, широкі соціальні знання економічної структури суспільства і його політичної системи, знання природи влади і політики, принципів, норм, ідей і світоглядів, що лежать в основі управління соціальними процесами, знання форм і способів участі громадян в реалізації соціальних питань, в само-управлінському процесі, знання конкретних прав, свобод і обов'язків громадянина. Соціальна зрілість означає не лише наявність у людини широких знань, необхідних їй для здійснення своїх соціальних ролей, прав та обов'язків, але й глибоке усвідомлення властивих ладу соціальних цінностей, вироблення стійких мотивів поведінки. Усвідомлення оточуючих реалій з позицій загальнолюдських цінностей — важливий елемент процесу формування соціальної зрілості людини. Усвідомлення є результат і сугубо раціональне мислення, і чуттєве пізнання дійсності, емоціональне життя людини, її активно соціальна діяльність.
Сімейні відносини і демографічні процеси
Сучасна сім'я виступає сферою формування і ареною практичного прояву політичних ідеалів, світогляду, інтересів людини.
В сім' ї, через сім' ю формуються первинні ціннісні орієнтації і соціальні рекомендації дитині, підлітку. І чим масштабніше завдання, проблеми, що їх вирішує суспільство в процесі демократизації і реформування, тим і масштабніше підготовка людини до життя, тим скоординованіше діє вся система соціалізації, всі соціальні інститути. Розширення і збільшення чисельності факторів, що впливають на людину (позитивно і негативно), особливо в умовах великих міст, масова міграція населення, зростання темпів науково-технічного прогресу, активна боротьба старого, ще не здающого свої позиції, з новим, прогресивним передбачає активізацію діяльності всіх ланок соціалізації людини, в тому числі і сім' ї. Тим більше, що високий морально-виховний потенціал має повна сім' я, яка максимально реалізує свої можливості не тільки як соціальний інститут, але й як морально-психологічний осередок. Це розмежування двох сторін шлюбно-сімейних відносин — їх взаємодія з соціальними процесами, нормами, рекомендаціями і внутрішнім змістом — допомагає визначити основні показники творчого потенціалу сім' ї: міру врахування суспільних інтересів, розвинутість її духовних потреб, характер розподілу побутових турбот між членами сім' ї, інтенсивність спілкування між батьками і дітьми, рівень вимогливості до себе і інших тощо. Варто не забувати, що сім' я закладає основи відносин між близькими людьми, формує орієнтації на трудову, суспільно-політичну діяльність людини. Багато проблем виховання морально, естетично зрілої людини вирішуються з великими труднощами, тому що батьки часто не володіють ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки особи, яка формується. Тому-то цілеспрямоване, активне виховання і освіта дітей в сім'ї мінімальне, основні сили батьки віддають матеріальному забезпеченню, але не на духовне формування і розвиток дітей. За даними соціологічних досліджень в Україні, Росії, Білорусі та ін., в середньому працююча жінка за добу виділяє для виховання дітей 16-18 хвилин, а у вихідні дні 30-35 хвилин. Духовне спілкування батьків з дітьми, їх спільні заняття, на жаль, залишаються недозволеною розкішшю. В сім і духовне спілкування батьків з дітьми зводиться до контролю за навчанням дитини в школі, а сам контроль - до з'ясування того, які оцінки одержують діти в школі та ін.
Існує багато причин поганого виховання в сім'ї. В сучасних умовах низь
кий економічний рівень розвитку України, коли основна маса часу батьків витрачається на добування засобів і коштів на існування (зарплати, продуктів харчування, промислових товарів та ін.). низька культура суспільного життя і подвійна мораль, демагогічність суспільства пагубно відбиваються на сімейному вихованні дітей, на зміцнені самих сімей. В Україні, Росії Білорусі, Прибалтиці, в країнах Середньої Азії та інших незалежних державах вирішення жіночого питання полягає в юридичному і фактичному рівному становищі чоловіка і жінки, в широкій участі жінки в суспільному виробництві перетворенні побуту та ін. Реальність, проте інша. Жінки мають подвійне навантаження - і на роботі і в сім'ї. Тим-то, одним з важливих напрямків в підвищенні виховної функції сім'ї є формування нових відносин між чоловіком і жінкою - подружжям в сім'ї. Соціологічні дослідження проведені в ряді регіонів України показали, що трудове навантаження міщанки в простих сім'ях з дітьми становить 77-78 годин на тиждень, в тому числі вдома - 36-38 годин. Інакше, середній робочий день жінки-матері, включаючи і неділю, становить 11-12 годин. Нерівність чоловіків і жінок у побуті — одна з головних причин підвищення неміцності сучасної молодої сім'ї. Починаючи з 90-х років розлучення збільшилось до 67 тис, а 50-х роках до 930 тис, в розрахунку на сто укладених тоді ж шлюбів становить в 50-х роках - 3, в 60-х роках - 10, в 70-х роках - 27, а напочатку 90-х років — 40, за даними офіційної статистики. Але самі розлучення повністю не відображають реальність розпаду сімей і розірвання шлюбів. Соціологічні дослідження, проведені в ряді регіонів України, показують, що третина всіх розлучень припадає на сім'ї, які фактично існували менше року, ще третина розпадаються на другий — п'ятий рік життя. Розлучення — це в основному, проблема молодих сімей.
Масова свідомість добре відображає існуючий розподіл обов'язків між чоловіком і жінкою; добрий чоловік допоможе дружині, тобто сімейні функції у чоловіка, насамперед, виховання дітей — це не його обов'язок, а лише допомога дружині. І це тоді, коли жінка-мати в сучасній сім'ї і матеріально забезпечує дітей (її заробітна плата відчутна в сімейному бюджеті). І зовсім не випадковий той факт, що в пресі немає доступних даних про затрати часу чоловіків на виховання дітей. Жінка народжує дитину. Та догляд і виховання дітей мають стати турботою не матері, а обох- подружжя. Зміни відносин між подружжям передбачають, насамперед, зміни суспільної думки, таку переорієнтацію, коли виховання дітей вважається природним обов'язком не лише матері, але й батька. Цьому сприятиме прояв законодавчої політики, що забезпечує дійсну рівноправність участі подружжя у вихованні дітей. Пільги у вихованні дітей повинна мати не жінка, а сім'я. Кому ними користуватися — батьку чи матері — це право вибору має належати сім'ї. Поки ж законодавчо закріплено, що виховання дітей залишається святим обов'язком жінки-матері. Оголошене ж законом рівне право батька і матері вихованні дітей практично порушується. Активна участь чоловіка вихованні дітей змінить і якісно жіноче виховання, зробить духовне спілкування дітей і батьків багатим і повноцінним. Ріст населення на територіях з проживанням більшості молоді відбувається здебільшого за рахунок ще відносно молодої вікової структури (в тому числі і за рахунок міграційного притоку молоді). А там, де демографічний потенціал вікової структури вичерпується, починається депопуляція (сільське населення ряду регіонів Російської Федерації, України, великі міста, зокрема Москва, Санкт-Петербург, Нижній Новгород, Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ та ін.). Малодітне, не відтворююче себе населення великих міст скоротилось відтворення окремих народів (росіян, українців, народів Прибалтики та ін.). Не відтворює себе інтелігенція, значна частина робітників Про це свідчать порівняльні дані. Загальний коефіцієнт досяг 44, а в кінці 60-х років - становив 19, в середині 80-х років загальний коефіцієнт становив уже 20, а напочатку 90-х років - 18, а кількість народжених виявилась найвищою за всі роки, починаючи з другої світової війни — 5,6 млн. Та уже в середині 90-х років загальний коефіцієнт народжуваності різко спав, знизився, тобто 16 дітей на тисячу населення. Серед наслідків малодітництва — не тільки загроза депопуляції, не тільки старіння населення і зменшення трудових ресурсів, але й інші: упрощення кровнорідної структури суспільства, зростання одинокості, труднощі виховання (соціалізації) одиноких дітей. Певну лепту в малодітництво вносить в міграційні процеси, в міжетнічну напруженість. '