Отже, політична самосвідомість - процес і результат вироблення відносно стійкої і усвідомленої системи уявлень суб'єкта політичних стосунків про самого себе в соціально-політичному плані, на основі чого такий суб'єкт цілеспрямовано будує свої взаємини з іншими суб'єктами і об'єктами політики як усередині соціально-політичної системи, так і за її межами, і відноситься до самого себе. Це усвідомлення себе в політиці як самостійного діяча, цілісна оцінка своєї ролі, цілей, інтересів, ідеалів і мотивів поведінки. [18]
Вихідний момент політичної самосвідомості людини - її політична самоідентифікація, що може бути визначена як процес ототожнення себе з певним політичним суб'єктом, з його ідеологією чи символами або уподібнення йому. По суті, це процес формування уявлення про себе як, наприклад, члена, прихильника або противника певної політичної партії чи руху, як опонента їх лідера, уявлення про власний статус у структурі певного політичного інституту (держави або партійної чи виборчої системи), уявлення про специфіку власної участі у політичних процесах у селі, місті, районі, області, регіоні, на теренах окремої частини світу чи планети, усвідомлення власної прихильності чи антипатії до певних політичних ідеологій, цінностей, норм, традицій, звичаїв, символів - таких, як прапор, герб, гімн, елементи одягу, жести тощо.
Політичну самоідентифікацію доцільно розглядати як процес формування та актуалізації вже сформованих соціальних установок людини стосовно себе як суб'єкта політичних відносин. У доцільності саме такої інтерпретації можна переконатись, звернувшись до ідей американських соціологів і соціальних психологів М.Куна і Т.Макпартленда, які власне й започаткували емпіричні дослідження феномена самоідентифікації особистості в соціальних науках. На думку цих вчених, в основі організації і спрямованості людської поведінки маємо наявні в індивіда установки щодо самого себе або його суб'єктивні визначення власної ідентичності [10]. Близьку позицію у цьому питанні посідає російський учений Г.Ділігенський, котрий розглядає особливості соціально-політичних установок. Як специфічний клас останніх він виокремлює установки на ідентичність з макросоціальною спільнотою різних масштабів - від родоплемінної до національно-державної, соціально-класової і загальнолюдської, а також комплементарні (доповняльні) установки на "чужі" спільноти, які можуть мати позитивний, дружній, негативний, ворожий, індиферентний або амбівалентний характер [6].
У наукових джерелах, де розглядаються різні аспекти досліджень соціальної самоідентифікації у пострадянському просторі, неодноразово згадується й використовується диспозиційна концепція В.Ядова . Дана концепція в цілому відповідає всім зазначеним вище умовам щодо використання її як основи для розробки теоретико-концептуальної моделі політичної самоідентифікації як процесу, заданого взаємодією цілої низки різноманітних чинників. Окреслення концептуальних контурів даної моделі доречно поєднати з одночасним аналізом ключових у даному контексті положень диспозиційної концепції.
Одним із таких положень є постульоване В.Ядовим твердження про системний характер усієї сукупності різноманітних відношень, у яких перебуває людина. Ці відношення формуються на основі індивідуального життєвого досвіду і являють себе у певній вибірковості й зорієнтованості у сприйнятті зовнішніх стимулів та реагуванні на них. У концепції Ядова вказані відношення мають назву "диспозиції", що є похідною від латинського слова "dispositio" ("розміщення") і в даному випадку означає схильності, налаштованості або, зрештою, ставлення. Завдяки аналізу світового та радянського досвіду вивчення різних видів диспозицій та проведеному під власним керівництвом аналітичному емпіричному дослідженню Ядов виявив три ієрархічних рівні у диспозиційній структурі особистості [15]. На нижчому рівні знаходяться елементарні фіксовані установки, що вивчалися грузинською психологічною школою - неусвідомлювані й позбавлені модальності (переживань "за" і "проти") та пов'язані із задоволенням вітальних потреб у найбільше повторюваних ситуаціях.
Середній рівень становлять соціальні фіксовані установки (атітюди), чинниками формування яких є соціальні потреби людини, пов'язані з належністю (включенням) до мікросоціального середовища, та відповідні соціальні ситуації, у яких можливе задоволення цих потреб.
Вищим рівнем диспозиційної структури особистості є система ціннісних орієнтацій людини на цілі життєдіяльності та засоби досягнення цих цілей, які детерміновані загальними соціальними умовами життя. На думку Ядова, "система ціннісних орієнтацій, ідеологічна за своєю суттю, формується на основі вищих соціальних потреб особистості (потреби включені в дане соціальне середовище у широкому сенсі як інтерпретація загально-соціальних, соціально-класових умов діяльності) та відповідності способу життя, що надає можливість реалізації певних соціальних та індивідуальних цінностей" [15]. Будова ціннісних орієнтацій аналогічна будові соціальних установок.
Таким чином, політична самоідентифікація є прогнозованою тоді, коли існує змістовна відповідність двох вищих диспозиційних рівнів в ідеологічному сенсі. У випадку розмитості одного із двох вищих рівнів політичної самоідентичності або їх змістової невідповідності (в Україні такий тип ідентифікації притаманний майже третині населення) визначальною є мінлива ситуативна ідентифікація. Саме тут маємо поле діяльності для політичних технологів та спеціалістів з РR.
Отже, можемо підсумувати, що політична свідомість – це сукупність уявлень і почуттів, поглядів і емоцій, оцінок і установок, що виражають ставлення людей до здійснюваної політики, що визначають здатність людини до участі у керуванні суспільства і держави; це система відображення в духовному житті людей політичних інтересів і уявлень Оскільки політична свідомість є багатовимірним системним утворенням, то відповідно її структурування здійснюється за певними складовими – політико-психологічна складова, політико-ідеологічна, політико-дійова. У зв’язку з тим, що політична свідомість формується і функціонує в процесі життєдіяльності суспільства, його політичних інститутів і суб’єктів політики, то вона тісно пов’язана з реальними потребами та інтересами і виконує ряд певних функцій, серед яких є прогностична, регулятивна, комунікативна та виховна. Крім того, політична свідомість як елемент політичної системи містить різноманітну типологію – за ставленням суб’єктів політики до держави (етатистський, анархічний), за прихильність до певного політичного режиму ( авторитарна, демократична), за прихильністю до відповідних політичних цінностей (консервативна, соціалістична, ліберальна та ін.). Важливим феноменом в контексті аналізу політичної свідомості є політична самосвідомість як процес і результат вироблення відносно стійкої і усвідомленої системи уявлень суб’єкта політичних стосунків про самого себе в соціально-політичному плані. Це усвідомлення себе в політиці як самостійного діяча, цілісна оцінка своєї ролі, цілей, інтересів, ідеалів і мотивів поведінки. Вихідним поняттям політичної самосвідомості, в контексті цієї роботи, була політична самоідентифікація, що визначається як процес ототожнення себе з певним політичним суб’єктом, з його ідеологією чи символами. При розгляді аспектів політичної самоідентифікації використовувалась диспозиційна концепція Ядова – три ієрархічні рівні диспозиційної структури особистості – нижчий, середній та вищий. Таким чином, політична самоідентифікація є прогнозованою тоді, коли існує змістовна відповідність двох вищих диспозиційних рівнів в ідеологічному сенсі.
Розділ 2. Фактори формування політичної свідомості молодої людини.
2.1 Політична свідомість як базова основа політичної культури молоді.
Поведінка в суспільно-політичному житті, ставлення до політичної системи, політичного режиму, органів влади, політичних лідерів до різноманітних політичних процесів, явищ і подій визначає політичну свідомість особистості. Але свідомість зумовлюється не тільки політичним буттям, але й соціокультурними факторами, насамперед, політичною культурою. [4]
Інтерес до проявів, сутнісних витоків і визначальних детермінант політичної свідомості обумовлений як розвитком соціально-психологічного знання, так і сучасною соціально-політичною та культурною ситуацією. Особливу увагу привертає дослідження політичної свідомості молоді, соціалізація якої протікає в умовах економічної нестабільності й проявів соціальних конфліктів. Серед молоді триває переоцінка суспільних, культурних, аксіологічних цінностей попередніх поколінь [2].
Роль молоді в суспільстві визначається її духовністю, моральними устоями, національними традиціями, загальним рівнем культури. Кожне покоління формується на основі попередніх духовно-моральних основ, що є відбитком соціально-політичних та економічних факторів суспільного розвитку. Сьогодні нова українська держава прагне підтримувати національну культуру, щоб на її основі сформувати цінності, які повинні сприйматися молоддю. Але цей процес досить складний і тривалий, так що очікувати миттєвих результатів не доводиться. [14]
Проблема формування і розвитку політичної культури сучасної молоді набуває дедалі більшої гостроти. Йдеться про політичну культуру якісно нового рівня — культуру громадянськості, культуру реальної участі у процесах вироблення політики і державного управління. Запорукою того, що нашій молоді не дадуть відсиджуватися у тенетах інфантилізму і апатії, є зусилля громадських організацій, засобів масової інформації, науковців і освітян, спрямовані на соціалізацію молоді, її більш активне залучення до суспільно-політичних процесів. [2]