Українська держава надзвичайно зацікавлена у цивілізаційній соціалізації молодого громадянина, у формуванні в нього демократичної політичної свідомості й культури, законослухняності, які обмежують прояви крайнощів, роблять людину соціально активною, здатною до саморозвитку та самореалізації.
Однак самої такої зацікавленості замало. Необхідні ще й практичні дії в напрямку заохочення участі молоді в розвитку державотворчих процесів, потрібна відповідна молодіжна політика, яка б ураховувала інтереси молоді, визначала шляхи вирішення проблем, які її хвилюють, конкретні дії з реалізації такої політики.
Становлення й розвиток державної молодіжної політики передбачає систематичний аналіз стану свідомості як методологічної основи цього процесу і водночас виступає як необхідна умова формування політичної свідомості, що є основою демократичної політичної культури особи. [13]
Політична свідомість містить у собі все відбите соціальне буття, оскільки об’єктом політичної діяльності є всі сфери суспільного життя. За своїм змістом політична свідомість охоплює всі уявлення людей, що опосередковують їхні об’єктивні зв’язки як з інститутами влади, так і між собою, з приводу участі в управлінні справами держави і суспільства. Визначення політичної свідомості як віддзеркалення політичної дійсності зовсім не означає, що воно є пасивним елементом політичного процесу. Навпаки, політична свідомість виступає як активний початок в політиці і навіть може випереджати суспільну практику і прогнозувати розвиток подій і завдяки цьому стимулювати політичну діяльність. [5]
Політична свідомість громадян в умовах сьогодення виступає чи не найважливішим фактором формування політичної культури . Політична культура являє собою сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників політичного процесу і є суб’єктивною сферою, що складає підґрунтя політичних дій і надає їм значення.
Поняття “політична культура”, характеризує не лише політичну свідомість, але й політичну поведінку. Свідомість настільки включається в політичну культуру, наскільки вона обумовлює поведінку громадян. Політична культура являє собою систему історично сформованих і відносно тривких настанов, переконань, уявлень, ціннісних орієнтацій, моделей поведінки в діяльності суб’єктів політичного процесу. Вона містить у собі культуру політичної свідомості, культуру політичної поведінки і культуру функціонування політичних інститутів. [11].
За всієї різноманітності підходів до визначення поняття “політична культура” загалом можна виокремити два основних, які, проте, часто об'єднують в єдине ціле.
Згідно з першим підходом політичну культуру розглядають як сукупність (систему) певних політичних знань, тверджень, духовних цінностей, принципів і способів політичної діяльності, політичного досвіду і традицій, а також відповідних політичних інститутів.
Відповідно до другого підходу у політичній культурі вбачають процес, спосіб, конкретні форми реалізації сутнісних сил людини, її знань, суспільно-політичних утверджень. [3]
Українські науковці В. Мирончук і В. Храмов трактують політичну культуру як уміння бачити себе і політичний світ в єдності. В їхньому розумінні політична культура — це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонування політичних інститутів, організації всього життя у суспільстві.
Оптимальне і досить точне, на мій погляд, може бути таке визначення: політична культура — це сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників системи, політичного процесу; суб'єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і надає їм відповідного значення. [3]
Політична культура охоплює такі аспекти:
• знання політики, фактів, зацікавленість ними;
• оцінювання певних політичних явищ, оцінні судження щодо того, як має здійснюватися влада;
• емоційна сторона політичних позицій (наприклад, патріотизм, любов до батьківщини);
• визнання у певному суспільстві зразків політичної поведінки, що визначають, як можна і як слід діяти. [3]
Молодь України нині знаходиться на етапі зміни ідейних, моральних орієнтирів. Вона надто складно й досить повільно визначає свої позиції як у політичній, так і в інших сферах життя і, відтак, у суспільстві певною мірою порушена природна спадкоємність поколінь загалом. На жаль, далеко не всі, від кого залежить доля молодих людей в Україні, це визнають і розуміють.
Саме поняття "політична культура молоді", як і більш загальне поняття "політична культура", сьогодні вживається в досить абстрактних, а подекуди й суперечливих і незрозумілих для масової свідомості значеннях. Політична культура – це особливий різновид культури, спосіб духовно-практичної діяльності й відносин, що відображають, закріплюють та реалізують головні національні цінності та інтереси, формують політичні погляди та цінності, знання та навики участі громадян у суспільно-політичному житті країни. Політична культура – це історично і соціально зумовлений продукт політичної життєдіяльності людей, їх політичної творчості, який відбиває процес опанування суспільством, націями, класами, іншими соціальними спільнотами та індивідами - політичних відносин, а також розвиток їх власної сутності і діяльнісних здібностей як суб'єктів політичного життя.
Формування політичної культури, на думку багатьох людей в Україні, не може бути дієвим, бо демократія ще не відзначається стабільністю, парламентський демократизм існує лише теоретично, а вибори не відбивають істинної думки народу.
Сучасні молоді люди зростали під впливом перебудови не тільки суспільства, але й свідомості попереднього покоління, їхніх батьків. Зараз ідейно-політична зрілість свідомості та культури молоді, а, насамперед, студентської молоді, перебуває на суперечливому етапі становлення, відмови від ідеологічних і політичних стереотипів тоталітарної доби, утвердження нових політико-ціннісних орієнтирів, переконань і соціально-політичних почуттів, установок на вироблення політичної компетентності, формування культури толерантності, політичної коректності. Водночас відбувається переосмислення і переоцінка політичних ідеалів, шляхів участі в громадсько-політичному житті вузу, міста, у розвитку місцевого самоврядування.
Стосовно формування політичної культури молоді є низка протиріч. Самодіяльність молоді, пов’язана з її ініціативою, створенням певних громадських об'єднань, досить часто наштовхується на деяку її запрограмованість у державних закладах освіти та культури. Певну ідеологічну спрямованість мають і багато засобів масової інформації. Отже, логічно постає питання про деполітизацію, деідеологізацію виховного впливу на молодь. Тобто молодь має отримувати об’єктивну інформацію плюралістичного характеру.
Через свої особливі характеристики молодь є чи не найбільш важливою соціальною опорою прогресивних суспільних процесів і одночасно саме вона є однією з найбільш беззахисних соціально-демографічних груп суспільства – бо лише готується до життя, до трудової діяльності, тобто інтегрується в суспільство. Суспільство, а, насамперед, держава має враховувати таке протиріччя, розробляючи та практично реалізуючи молодіжну політику.
Враховуючи трикомпонентну структуру політичної культури, запропоновану А. Єришевим та В. Ребкало , слід звернути увагу на можливість її збагачення в сучасних умовах новими ідеями:
· когнітивний компонент передбачає оволодіння певними знаннями про політику і владу, їх природу, знайомство з науковими політичними концепціями і знаннями про будову держави та систему її органів, форм і способів участі громадян в управлінні суспільством, знання конституції держави;
· емоційний компонент включає вироблення певних політичних переконань, соціальних почуттів та прагнень особистості, спрямованих на політичне життя: виховання почуття поваги до минулого держави, національних Герба, Прапора і Гімну, почуття гордості за приналежність до українського народу;
· поведінковий компонент передбачає включеність в політичну діяльність, уміння обирати адекватну форму політичної активності, оволодіння культурою політичної поведінки.
Проблема формування політичної культури повинна вирішуватися і на загальнодержавному рівні. Доречним є розроблення і здійснення національної програми розвитку політичної культури, яка б включала в себе:
· засвоєння громадянами знань про свої права і обов’язки, про виборчий процес;
· використання досвіду європейських країн у галузі політичної освіти;
· роз’яснення населенню державної політики України. [12]
Отже, надзвичайно актуальною проблемою, що постає перед нашим суспільством є формування політичної свідомості, культури та активності молоді на основі ідей національного духовного відродження української держави. Як ніколи раніше, українське суспільство відчуває необхідність участі молоді у державотворчих процесах, влиття нових творчих сил та ідей, які спроможна привнести лише нова генерація. Наскільки молодь зможе реалізувати свій потенціал у політичному житті, залежатиме від рівня сформованості у неї політичної культури, від прагнення посісти активну громадську позицію, від розуміння відповідальності за власну долю, долю України, від рівня політичної культури. Необхідне розуміння суспільством того, що про рівень політичної культури свідчить не документ про отримання освіти і засвоєння певної суми знань, а практичні навички демократичної життєдіяльності, уміння орієнтуватися і діяти в існуючому соціально-політичному просторі, брати реальну участь у прийнятті політичних рішень та практичній їх реалізації, здатність брати на себе відповідальність не лише за особисте життя, але і за стан речей в країні.