Злочинні розбирання в стихійних міжнаціональних зіткненнях можуть обмежитися масовими безладдями, здійсненням тяжких злочинів проти особистості, власності, суспільного порядку, а в політично й ідеологічно організованих - вилитися в повномасштабні збройні бої. У них злочину у відношенні протиборчої сторони вершаться з потроєною енергією і з ще великою свідомістю своєї правоти. Під видом священної помсти робиться усе, що приносить шкоду іншої нації. Нові витки насильства стають усе більш жорстокими. Вони стимулюються тільки що понесеними жертвами, новими образами і цілеспрямованою пропагандою зацікавленої в розпаленні конфлікту відкритих і таємних сил, що використовують в особистих злочинних цілях механізм наростання нетерпимості, агресивності і ненависті.
При виникненні міжнаціонального конфлікту усередині однієї держави є два варіанти поводження офіційної влади. Перший: влади, зберігаючи рівновагу, залишаються над конфліктом, намагаючись припустимими силами і засобами згасити виниклий конфлікт, як це, наприклад, робилося, хоча і не без помилок, російською владою в конфлікті між североосетинами й інгушами. Другий: влади самі втягуються в конфлікт, виступаючи за збереження територіальної цілісності чи країни на стороні титульного народу, як це спостерігалося в Азербайджану в конфлікті між азербайджанцями і вірменами, у Грузії - у конфлікті між грузинами і югоосетинами, між грузинами й абхазами, чи в Молдові в конфлікті молдаван з російськомовним населенням (Молдови з Наддністрянщин). В аналогічні ситуації в кінцевому рахунку втягувалися і російські влади в Чечні.
Серйозним бар'єром для утримання конфлікту в латентній стадії є відсутність відповідних груп, що намагаються вирішити міжнаціональні протиріччя насильницьким шляхом. У таких випадках сторони утримуються від ексцесів, що можуть послужити серйозними приводами для насильства.
4.Міжнаціональна напруженість у регіональному аспекті
У наші дні з'явилася реальна погроза розпаду Росії на окремі самостійні держави, у якості яких не проти проголосити себе не тільки деякі національно - , але й адміністративно - територіальні утворення. Природно виникають питання: чи повторить вона долю Союзу РСР, чи можливо цього уникнути і як? Щоб відповісти на них потрібно, з однієї сторони осмислити стан міжнаціонального спілкування, визначити джерела невдоволення і напруженості в цій сфері, що харчують відцентрові тенденції, а з іншого боку - виявити умови і фактори, що складають інтеграційний потенціал російської багатонаціональної державності, виявити шляхи і механізми консолідації націй, народностей, регіонів.
Далі. Як показало дослідження, досить глибоко укоренилося представлення про нерівність у матеріальному становищі між етнічними групами. Воно відбилося у відповідях респондентів на питання “ чи Можна виділити національні групи чий життєвий рівень вище?”. У Ставрополі і Черкеську ствердно відповіли відповідно 55% і 49%. В інших містах частка поділяючих цю позицію склала: 20 - 27% - Улан-Уде, Оренбург, Якутськ і 14 - 16% - Уфа, Петрозаводськ. По перевазі до них відносили вихідців з Кавказу, євреїв, росіян. Найчастіше на характер відповідей впливав розподіл населення на корінне і некорінне. Представники того й іншого висловлювали прямо протилежні точки зору. Приміром, у Петрозаводську карели вважають, що краще живуть росіяни, останнім же здається, що навпаки - карели; в Оренбурзі, на погляд росіян, найбільш заможні татари, а ті, у свою чергу, указують на росіян. Тут, імовірно, дає звістку про себе і та обставина, що в деяких регіонах люди корінної національності як би монополізують визначену “соціальну нішу” (торгівля, керування, вища школа і проч.), а це, зрозуміло, створює передумови для негативної реакції.
Але звернемося до результатів дослідження, проведеного в 1991 і (повторно) 1992 р. (табл.2).
Таблиця . Розподіл відповідей на питання “З якими з перерахованих явищ Вам приходилося зіштовхуватися в повсякденному житті?”, %
| Негативні явища | Ставрополь | Оренбург | Москва | |||
| 1991 р. | 1992 р. | 1991 р. | 1992 р. | 1991 р. | 1992 р. | |
| Призначення на керівні посади за національною ознакою | 9 23 | 10 21 | 9 18 | |||
| Непропорційне представництво в місцевих органах влади | 4 9 | 8 13 | 3 9 | |||
| Надання матеріальних благ залежно від національної приналежності | 9 22 | 8 21 | 7 15 | |||
| Збереження національних пережитків | 19 38 | 18 42 | 17 35 | |||
| Упередження проти людей інших національностей, мігрантів | 36 54 | 17 29 | 35 40 | |||
| Хуліганські дії на національному ґрунті | 28 48 | 17 29 | 26 43 | |||
| Ворожість до представників інших республік, що займаються торгівлею | 65 68 | 56 52 | 72 69 | |||
А тепер задумаємося про значимість етнічної приналежності в груповому менталітеті. Людям, як відомо, властивий пошук суспільної опори, необхідної для відчуття соціальної захищеності, міцних життєвих взаємозв'язків. І в цьому змісті цілком можна зрозуміти виразну орієнтацію на національну спільність (групу), що у важку годину завжди надасть підтримку. До того ж нині відбувається своєрідний “сплеск” національної самосвідомості, підсилюється інтерес людини до культури свого народу, його історичному минулому.
Зокрема, було задане питання про роль національної приналежності у формуванні особистості. Від 14% до 25% виходять з того, що свідомості причетності до конкретної нації саме по собі ні добре, ні погано. Однак від 3% до 30% дотримують протилежної позиції, вважаючи, що лише свідома національна самоідентифікація уможливлює особистісне становлення.
Уявлення про ущемлення національних чекань, так само, як і претензії націй на пріоритетні права, є не тільки одним із джерел суспільної напруженості в даний час. Є досить основ думати, що й у доступному для огляду майбутньому їхній вплив не зменшиться.
Під впливом постійного незадоволення власним національним статусом у значної частини суспільства сформувалася установка на активні дії в конфліктній ситуації на стороні своєї національної групи (табл.). У Москві 70% опитаних заявили про цьому, і лише 18% геть-чисто відкинули від себе таку можливість.
Настільки висока готовність городян брати участь у подібного роду розбираннях не може не викликати заклопотаності хоча б тому, що ставка на силу як метод рішення назрілих проблем стає усе помітніше.
Таблиця Готовність участі в конфліктах, %
| Міста | Неросійські | Росіяни |
| Петрозаводськ | 55 | 64 |
| Оренбург | 50 | 63 |
| Уфа | 52 | 63 |
| Улан - Удэ | 72 | 58 |
| Якутськ | 68 | 70 |
| Ставрополь | 68 | 73 |
| Черкесск | 74 | 68 |
Що розпалюються і жевріють вогнища міжнаціональної конфронтації в південних краях нашої Батьківщини створюють серйозну небезпеку її розширення і поширення всередину. Відчуття нестабільності соціального клімату підвищує тривожність масової свідомості, робить населення сприйнятливим до різного виду 'фобіям' , страху за завтрашній день, породжує прагнення позбутися від 'чужих' чи у всякому разі обмежити їхнього права в надії забезпечити собі безпека і благополуччя.
Чи існують усе-таки сьогодні об'єктивні передумови для того, щоб не допустити ескалації етнічних конфліктів? Аналіз матеріалів дає вагомий привід затверджувати. Що вони цілком реальні. Іншими словами, перетворенням у дійсність нового конституційного принципу співжиття суб'єктів Російської Федерації, заснованого на врахуванні загальних інтересів, відмовленні від перегляду границь, від претензій її народів, що населяють, не крім і росіянина, на розвиток власної державності, розглянутий багатьма як доведення вимоги національного самовизначення до абсурду. На думку левиної частки респондентів національні проблеми варто вирішувати в рамках культурно - національних автономій. Приблизно стільки ж негативно відносяться до зміни федеральних рубежів адміністративно - територіального розподілу. То чи потрібно надавати самостійність ’націям’ які з’являються на кожному кроці, чи потрібно поміркувати...