Зміст
1. Сутність протиріч і конфліктів, їхні джерела й особливості.
2. Історичні передумови національних конфліктів на території колишнього СРСР
3. Підхід до проблеми
4. Міжнаціональна напруженість
у регіональному аспекті
1. Сутність протиріч і конфліктів, їхні джерела й особливості.
Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, позицій, прагнень.
Кожна людина протягом свого життя багаторазово зіштовхується з різного роду конфліктами. Ви хочете чогось досягти, але ціль виявляється важкодоступною. Ви переживаєте невдачу і готові обвинуватити навколишніх у тім, що не могли досягти бажаної мети. А навколишні думають, що Ви самі винуваті у власній невдачі: або ціль була Вами невірно визначена, або засобу для її досягнення були обрані не ті, або Ви неправильно оцінили ситуацію й обставини Вам перешкодили. Так виникає взаємне нерозуміння, що поступово може перерости в невдоволення, породити відчуття дискомфорту, обстановку незадоволеності і соціально-психологічної напруги, конфліктне. Щось подібне відбувається й у сфері політичних відносин між різними партіями, що виражають інтереси визначених соціальних груп, між окремими соціальними й етносоціальними общинами і державною владою.
Як знайти вихід із подібних положень? Універсальних рецептів не існує, тому що кожна конфліктна ситуація по-своєму неповторна. Однак, визначений мінімум знань про природу конфліктів, їхніх особливостях, деяких закономірностях розвитку необхідно мати.
Насамперед ми зупинимося на аналізі конфліктів, як загального явища в житті суспільства. Це необхідно для того, щоб краще розуміти причини багатьох процесів у політичному житті суспільства. Для цього необхідно насамперед знайомство із сутністю соціальних конфліктів. У загальному виді соціальний конфлікт означає протиборство протилежних інтересів і цілей суспільного розвитку, зіткнення їхніх реальних носіїв - індивідів, соціальних груп, класів, держав із приводу забезпечення своїх інтересів.
Незайве нагадати, що ще Аристотель вважав найважливішим джерелом конфліктів у суспільстві майнова нерівність людей і нерівність в одержанні ними почестей, коли порушується міра і справедливість їхнього розподілу. Це, вважав він, з одного боку, сприяє зростанню користолюбства і марнославства, що зрештою, веде до переродження державного ладу. З іншого боку, надмірне прагнення до багатства й почестей знатних чоловіків приводить до виникнення невдоволення в простих громадян держави і стає причиною державних переворотів. Таким чином, перевага несправедливого початку над справедливим - головна причина конфліктів, що стають постійним компонентом політичної реальності, неминучим супутником соціального розвитку, тому що й у «самім зробленому» суспільстві присутні різноманітні протилежні інтереси, насамперед політичні, а їхнє зіткнення носить завжди конфліктний характер.
Як соціальне явище конфлікт володіє поруч істотних ознак, до яких сучасні політологи відносять: наявність двох чи більш протиборчих сторін, інтереси яких протистоять один одному; конфліктуючі сторони усвідомлюють несумісність своїх цілей і тому їхні відносини здобувають характер протиборства - кожна зі сторін прагне до реалізації власних інтересів за рахунок іншої сторони; стрижнем конфлікту виступає питання про владу.
Універсальною передумовою конфліктів у суспільстві виступає дефіцит яких-небудь соціальних цінностей(нерівний розподіл їх між різними національними групами). При цьому одночасно претендують на них суб'єкти не мають можливості задовольнити цілком свої потреби і виявляються в стані суперництва. Виділяють два види подібного дефіциту. Позиційний дефіцит, коли неможливо одночасне використання однієї чи ролі функції двома
суб'єктами, що ставить їх в умови змушеної змагальності. Наприклад, у питанні про державну владу. Дефіцит джерел, коли обмеженість визначених цінностей не дозволяє двом чи більшому числу суб'єктів задовольнити повною мірою свої домагання. Так конфлікт стає скоріше нормою громадського життя, ніж якоюсь надзвичайною подією.
Під соціальним конфліктом розуміється зіткнення свідоме переслідуваних і інтересів, що відстоюються, і цілей. Маючи своїм джерелом
визначені об'єктивні протиріччя, що досягли в суспільстві кульмінації розвитку, соціальний конфлікт виникає в результаті усвідомлення протилежними сторонами несумісності їхніх інтересів і цілей (наприклад, несумісність інтересів і цілей)
До числа найбільш складних і відносяться міжнаціональні конфлікти. Це форма міжгруппового конфлікту, у якому групи з протилежними інтересами розрізняються по етнічному (національному ознаці). У повсякденній практиці під час обговорення міжнаціональних відносин, чи ефективності неефективності національної політики держави, звичайно, маються на увазі визначені нації. При цьому різні нечисленні етнічні групи особливо не виділяються, хоча їхня кількість, наприклад, у Росії досить значно. Тому більш точним буде застосування, у тому числі і до конфліктів, поняття «етнос» - народ, плем'я, група людей, що говорять на одній мові, що визнають своє єдине походження, що володіють своїми звичаями й укладом життя, що відрізняє їх від інших груп. Нація ж - це соціально-історична спільність людей, сукупність громадян держави, що мають спільність території і мови, соціально-економічної і культурного життя. Міжетнічна політика держави покликана регулювати соціально-політичні відносини з метою узгодження інтересів різних етнічних і національних груп і найбільш повного задоволення їхніх потреб.
Однієї з основних причин загострення міжнаціональних відносин і виникнення етносоціальних конфліктів у нас стала криза всіх структур влади в СРСР і використання національних інтересів корумпованими групами в колишніх союзних республіках, перенос соціального невдоволення у сферу міжнаціональних відносин. Не можна не бачити також і роль штучно розпалюваної релігійної нетерпимості.
Для таких конфліктів характерний визначений рівень організованості дій поряд із масовими безладдями, сепаратистськими виступами аж до громадянської війни. Оскільки вони виникають у багатонаціональних державах, будь-який внутрішній конфлікт у них неминуче здобуває політичний характер. Тому часом буває важко провести чітку грань між соціальним, політичним і міжнаціональним конфліктом. Етнічний конфлікт може виражатися в різних формах, починаючи з нетерпимості і дискримінації на міжособистісному рівні і, кінчаючи масовими виступами за відділення від держави, збройними зіткненнями, війною за національне звільнення. Так розвивалися події у Нагорному Карабасі, Чеченській республіці, Молдавії, Грузії після розпаду СРСР.
Соціально-політичний конфлікт у будь-якім суспільстві виконує визначені функції. Він може впливати на формування потрібної рівноваги сил у суспільстві, хоча ця рівновага буде носити тимчасовий характер. Він може сприяти і більш повному виявленню протилежних інтересів, переоцінці існуючих суспільних цінностей і норм, а також виявити дисбаланс сил і породити дестабілізацію суспільства. З урахуванням цих факторів у демократичному суспільстві необхідний пошук ефективних механізмів. здатних запобігти переростанню конфліктів у деструктивне руйнівне русло з непередбаченими наслідками.
Прийнято класифікувати конфлікти по різних підставах:
- по суб'єктах - міжособистісні, міжпартійні, міждержавні;
- по масштабі - місцеві, регіональні, глобальні;
- по впливі на суспільство - системні, потребуючі цілісного перетворення суспільства, і підсистемні, що вимагають перетворення окремих сфер суспільства (соціальної, культурний).
Конфлікт між окремими особистостями виникає як наслідок протиріч у взаємовідносини людей на виробництві і побутовому ґрунті. І дозволяється він відповідно до існуючого нормами міжособистісного спілкування. Конфлікт між особистістю і суспільством найбільше часто торкається сфери виробництва й розподілу товарів і послуг, матеріальних благ, контролю за поводженням людей, необхідного для нормального функціонування суспільства. Ця група конфліктів зв'язана із соціальними, економічними, емоційними відносинами людей, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу, що торкнувся всі сфери сучасного виробництва й керування, побутові і сімейні відносини.
Конфліктні ситуації між соціальними групами, класами зводяться до протиборства відносно можливо повного задоволення їхніх інтересів. Це стосується насамперед відносин влади. Міжнаціональні й міждержавні конфлікти торкають буквально весь спектр відносин між конфліктуючими сторонами, усього суспільства.
Розрізняють також рівні конфліктів. Конфлікт, що охоплює все суспільство, що виявляється розколотим на два протилежних табори, відносять до макрорівня. Його об'єктивна база - наявність у суспільстві соціальних шарів, зацікавлених у руйнуванні, зміні його основ.
Існує також класифікація конфліктів по формах прояву й розвитку:
- конфлікти типу «сутичок», коли протиборчі сторони розділяють непримиренні протиріччя й результатом може стати тільки перемога однієї зі сторін;
- конфлікти типу «дебатів», коли ведеться суперечка, маневрування й обидві сторони розраховують на досягнення угоди (компромісу);
- конфлікти типу «ігор», коли сторони діють у рамках загальних правил і тому конфлікт не завершується руйнуванням усієї сукупності відносин між конфліктуючими.
Зі сказаного випливає, що аналіз конфліктів неможливо підігнати під якусь єдину універсальну схему, що не існує деяких універсальних рецептів дозволу конфліктів. Однак практика виробила визначену методологію (систему мір), що дозволяє з урахуванням особливостей кожного конкретного конфлікту домагатися його дозволу.
2. Історичні передумови національних конфліктів на території колишнього СРСР