Расові класифікації (стр. 2 из 4)

З самого хаотичного нагромадження фактів і статистичних відомостей Бунаку вдавалося створювати максимально ємкі узагальнюючі схеми. Ще в 1930-х роках він упорядкував «основу основ» — методи антропології (без єдності і свідомості яких будь-яке дослідження стає даремним), опублікувавши вичерпний підручник-довідник.

І хоча з тих пір списано багато паперу, класифікація типів статури «по Бунаку » залишається найзручнішою на практиці (дозволяючи, наприклад, визначити «навскидку» без зайвих вимірювань тип статури дитини при медогляді).

А завершуючи плідний шлях ученого, В.В. Бунак створив книгу «Рід Homo, його виникнення і подальша еволюція», дивно ємку при невеликому об'ємі. Випущена вже після смерті автора, в 1980 році, книга об'єднала не тільки фундаментальні відомості про еволюцію людини, але і багато ідей, які нині вважаються «ультрасучасними».

Сьогодні можна оцінити глибину інтуїції цього ученого: нерідко після вживання найновіших і хитромудрих методів, комп'ютерної обробки даних, залишається сказати: «підтверджується припущення Бунака, висунуте їм п'ятдесят років тому».

Так вийшло і при описі рас. Погляньте на схему: екваторіальні групи (чиє положення, як вже мовилося, важливо визначити для розуміння еволюції людства) Бунак не став зводити воєдино, а розділив на тропічний і південний стовбури. Велика частина першого належить західному вогнищу — це африканці. Океанійска гілка, що залишилася, об'єднує всі ті групи, які включають африканську (негроїдну) домішку. Що стосується південного стовбура, то він цілком відноситься до східного вогнища. У тому числі і що належать до нього веддоїди і бадарійці — аборигени Індостану австралоїдного вигляду.

Сучасна антропологія при визначенні расових відмінностей використовує обрахування співвідношення поздовжніх і поперечних вимірів черепної коробки. За цим методом представники різних антропологічних (і расових) груп поділяються на короткоголових («брахікранних»), середньоголових («мезокранних») та довгоголових («доліхокранних»).

Розділ 2.Расові етнічні та лінгвістичні класифікації

За різними даними, на Землі проживає від 4 до 5 тис. різних народів чисельністю від декількох десятків до сотень мільйонів людей. Національні критерії лежать в основі поділу світу на одно - та багатонаціональні держави.

Мононаціональними є майже 100 країн світу, де більш як 90% населення - однієї національності (Франція, Італія, Данія, Норвегія, Чехія тощо). Винятком є КНР, де китайці становлять 91% всього населення, проте чисельність інших народів (чжуанів, уйгурів, монголів тощо) сягає 100 млн. осіб.

Етноси вирізняють на основі спорідненості історичних, культурних, господарських особливостей. Народ (етнос) - історично складена на визначеній території стійка сукупність людей, які мають загальні, відносно стабільні особливості культури та психіки.

При характеристиці народу враховуються такі його показники, як спільність господарства й культури (мови, релігії, звичаїв). Народ відрізняється від племені тим, що плем'я утворене з родів на основі шлюбних і родинних зв'язків. Народи об'єднуються на основі консолідації - рівноправного об'єднання народів, інтеграції - злиття, асиміляції - поглинання одного народу іншим. На основі політико-господарського об'єднання формуються нації. Нація може включати в себе народності, що різняться культурними особливостями (німецька нація включає баварців, саксонів та ін.; до українців належать бойки, лемки, гуцули).

Одним із критеріїв народу є мова (їх приблизно 4-5 тис.). За спорідненістю мови народи об'єднуються в мовні групи, а ті, в свою чергу, - у мовні сім'ї.

У світі налічується понад 20 мовних сімей. Найбільша з них - індоєвропейська, нею розмовляють понад 150 народів (45% населення світу, в Європі - 94,5%). Вона поділяється на мовні групи - слов'янську, балтійську, германську, кельтську, романську, грецьку, албанську, іранську, індоарійську, вірменську. Сіно-тібецька мовна сім'я - друга за чисельністю; включає найпоширенішу мову світу - китайську, (1,1 млрд. чол.). Інші мовні сім'ї: афразійська, північнокавказька, уральська; алтайська, ескімосько-алеутська; австралійська, нігеро-кордофанська, папуаська, тощо.

Є мови, що не належать ні до жодної сім'ї (наприклад, корейська, японська). За чисельністю осіб, що володіють однією мовою, найпоширеніші китайська (1,1 млрд. чол.), англійська (500 млн.), хінді, іспанська, російська, бенгальська, португальська, німецька та французька мови.

Расовий поділ населення світу відбувається переважно за зовнішніми ознаками. Сучасний вид людей охоплює чотири раси: європеоїдну (євразійську), монголоїдну (азіатсько-американську), негроїдну (африканську), і австралоїдну (океанійську). Раси формуються під впливом природного середовища, а зовнішні відмінності передаються у спадок наступним поколінням і закріплюються у генотипі людини.

Усі раси є рівноцінними за фізичними, психологічними та інтелектуальними можливостями. Більш як третина населення світу належить до змішаних рас.

Структура населення відображає співвідношення різних угруповань людства. Наприклад, співвідношення чоловіків і жінок (статева структура), дітей, дорослих і осіб похилого віку (вікова структура), службовців, робітників, науковців, безробітних (структура зайнятості).

У світовій статевій структурі жінок на 34 млн. менше, ніж чоловіків. Це пояснюється двома основними причинами: по-перше, за генетичними законами на 100 народжених дівчат припадає до 105 народжених хлопчиків; по - друге, у більшості азіатських, центральноамериканських та північно-африканських країн низьке соціально-економічне становище жінок.

У розвинених і постсоціалістичних країнах Європи жінок більше ніж чоловіків (52/48%). Головна причина - рівноправне положення жінки в суспільстві та приблизно на 5-8 років більша тривалість життя. Взагалі ж світове переважання чоловічої статі над жіночою досягається завдяки двом країнам - КНР та Індії.

У віковій структурі населення поділяється на три вікові групи: 0-14 років, 15-59 років, понад 60 років. Вікова структура залежить від демографічних процесів конкретної території та від рівня соціально-економічного розвитку. Найменше дітей - у ФРН і Люксембурзі (17%), найбільше - у Ботсвані та Кенії (по 50%); найменше осіб похилого віку - Малі (3%), найбільше - у Швеції (22%), Франції, Великобританії (15-20%).

Середня тривалість життя в світі становить 65 років (у розвинених країнах - 75, найменш розвинених - 52 роки); мінімальна - 40 років (Сьєрра-Леоне), максимальна - 80 років - (Японія). У середньому жінки живуть 67 років, чоловіки - 63 роки.

У розвинених країнах частка економічно активного населення становить 50-70%, у країнах третього світу - менше 50%. Трудові ресурси характеризуються різною кількістю (надлишок або дефіцит робочої сили) та якістю - рівнем освіти, кваліфікацією, мобільністю, станом здоров'я, віковим і статевим складом.

За структурою зайнятості працююче економічно активне населення в кожній країні розподілене своєрідно, але певну закономірність можна виявити і тут. Із зростанням рівня економічного розвитку зменшується кількість зайнятих у сільському господарстві та збільшується частка працюючих у нематеріальному виробництві.

Розділ 3. Морфологічна характеристика основних расових груп

3.1 Європейська раса

Всі люди, що живуть зараз на Землі, належать до одного біологічного типу - Homosapiens.

Але люди різних країн відрізняються одне від одного за зовнішністю - будовою тіла, формою та кольором волосся і очей, кольором шкіри, формою носа.

Ці відмінності переходять від батьків до дітей, тобто є, як кажуть, наслідковими. Саме ці наслідкові ознаки , що відрізняють різні групи одне від одного, й називають расовими, а самі такі групи - расами.

Майже в кожному народі зустрічаються представники різних рас, і кожна раса поширена серед інших народів.

Та все ж у більшості країн переважають люди однієї раси.

Європеїдна ("біла") раса населяє всю Європу, переважає у Західній Азії та Північній Америці. Європеїди мають світлу (рожеву або смаглу) шкіру, вузький ніс, що стирчить, м'яке, часто хвилясте волосся. У чоловіків пишно ростуть борода та вуса.

У чому ж криється першопричина настільки фатальної “неконкурентоздатності” древньої Європи, що призвело до повного витіснення палеоєвропейської культури після приходу нової – схоже, аж ніяк не першої, – хвилі азіатських кочівників? Тут ми дозволимо собі навести певні міркування медико-антропологічного характеру: фізична подоба людського населення Європи могла сформуватися внаслідок різного ступеня змішування популяцій двох людських рас: протонегроїдної та протомонголоїдної, які почали витісняти неандертальців (вони, за даними аналізу решток ДНК, справжніми людьми не були) із всього ареалу їхнього розселення – Европи і прильодовикової частини північної Азії – починаючи приблизно 35 тисяч років тому. У такому разі, Європейська раса виявляється разів у три молодшою за монголоїдну й у 5-8 разів – за негроїдну. Що ж змусило європейців так швидко “побіліти” і набути європеоїдних рис обличчя? Серед відомих можливих факторів природного добору важко знайти істотніший, аніж залежність обміну вітаміну D у людини від ультрафіолету. Дія цього фактора полягає в тому, що в умовах низького рівня сонячної радіації, характерного для Європи і Північної Азії, темношкірі діти набагато частіше страждали від рахіту. Світліші діти, а також ті з них, хто мав опукліші риси обличчя, ширший розріз очей з проникнішою для світла райдужною оболонкою, мали значно більше шансів вижити.