Отже, в Європі та частині Євразії до останнього часу існували доволі жорсткі кліматичні фактори, які утруднювали проникнення туди нових популяцій гомінідів. Сукупність цих факторів природно було б назвати північноатлантичною кліматичною парасолькою, зважаючи на те, що вони складаються під впливом перенесення повітряних мас з боку Гольфстріму. Ця парасолька, з одного боку, захищала європейську культуру незгірше ядерної, але з іншого боку – консервувала розвиток нових технологій і прогресивніших суспільних відносин. Тому однозначно оцінити її роль неможливо: сумний приклад – перші європейські гомініди – неандертальці, – для яких наявність північноатлантичної кліматичної парасольки спочатку була благом, захищаючи ареал проживання від проникнення гомо сапієнса; але пізніше, коли ця парасолька була нарешті прорвана, вона стала фактором фатальної консервації технологічного розвитку і генетичної ізоляції неандертальців, що не дозволило змішатися з прибульцями і стати частиною їхньої цивілізації.
“Курганці”, які підкорили спадкоємців кроманьйонців (наприклад, східноевропейську землеробську культуру з дещо немилозвучною назвою Прекукутені-Кукутені-Трипілля), на думку Ґімбутас, належали до племен, яких сучасні вчені називають індоевропейськими чи арійськими і які свого часу були проголошені єдиною істинно європейською нацією. Однак насправді перші арійці мали аж ніяк не нордичний вигляд. Марія Ґімбутас відзначає, що “ширококості” курганці – носії праіндоевропейської мови – не були європейцями за походженням, а викристалізувалися десь у степах Росії і північного Казахстану перед тим, як піти в похід на Європу. Не були вони й індійцями, до арійського вторгнення в Індії мешкав інший народ, дравіди, який, втім, також має ознаки спільного походження з народами Північно-східної Азії: фінно-угорськими й алтайськими.
Щось (можливо, етика її німецьких учителів) перешкодило М.Ґімбутас зробити цей висновок у прямій і недвозначній формі, без жодних реверансів: перші “арійці” не були жодною мірою європейцями ще й тому, що вони були монголоїдами – однією (до того ж, не першою) із хвиль заселення Європи з боку Східної і Північно-східної Азії. Це дає нам право назвати перших індоевропейців монголо-аріями.
За іронією долі, якщо “монголо-арійська” гіпотеза правильна, висновки краніометрії свідчать радше про вищий ступінь “арійськости” слов’ян і татар, котрі мають ближчий до монголоїдів кефальний індекс (індекс передньозадньої витягнутості черепа), ніж німців, у яких цей індекс ближчий до показників семітських і негроїдних популяцій. Гітлер перевернувся б у могилі, довідавшись про таке відкриття.
Внаслідок зіткнення цивілізації євразійських кочівників і палеоевропейців матрилінійна культура з центральним образом жінки-богині перетворилася на цивілізацію індоевропейських напівкочових племен, різні племінні об’єднання яких пізніше відкочували з півдня Росії (місця одомашнювання коня і початку кочової революції) в усі напрямки під іменем греків, кельтів, германців, іранців, хетів, тохарців тощо. Отже, можна припустити, що сучасна європейська цивілізація – продукт гібридизації посвітлілих під північноатлантичною кліматичною парасолькою монголо-аріїв та палеоєвропейського населення, яке, в свою чергу, утворювалося з вибілених відгалужень людини розумної, які прийшли з Африки і Східної Азії .
Мови, якими говорила Європа безпосередньо перед приходом монголо-аріїв, достоту невідомі, але за характером небореальних європейських мов, яким вдалося вціліти у гірській ізоляції (баскській та чечено-дагестанським), варто припустити, що прамовою попередньої, не зафіксованої поки в археологічних розкопках лінгвістичної революції, був прабатько тібето-китайських, північнокавказьких і баскської мов (сино-кавказьких), а епіцентром її – один з районів, що знаходяться в межах сучасного Китаю .
Якщо неолітична революція принесла народам європейського Середземномор’я перші міста і сільськогосподарські поселення, то в монголо-арійському просторі вона призвела до створення пересувних стоянок кочівників. Головне, однак, полягало в революції у соціальній сфері, що її принесли із собою в Європу індоевропейці: сімейний патріархат. Монголо-арії, які унаслідок важкого кочового життя втрачали своїх власних жінок [9], захоплюють безліч аборигенок. Природно, ні на що більше, аніж на роль безсловесної машини біологічного відтворення і домашнього начиння, аборигенки претендувати не могли. Однак їх було стільки, що вистачило двох-трьох поколінь, аби арійські племена набули свого сучасного не монголоїдного вигляду, а протоіндоевропейска прамова до невпізнанности змінилася внаслідок її перекручення в устах численних бранок. І негроїдні за первинним походженням, і монголоїдні популяції людини розумної, котрі витіснили неандертальців, навіть при здогадно різному своєму первісному походженні, неминуче мусили набути схожого антропологічного типу, за винятком тих ознак, які не відіграють аж такого істотного значення у виживанні (скажімо, кефалічного індексу). Однак грандіозність патріархальної революції V тисячоліття до нової ери полягала в тому, що революція ця дозволила чужинцям стати повноправними господарями Європи вже через пару поколінь, в історично короткий термін прорвати кліматичну парасольку, розкинуту над Європою.
Використана література
1. Алексеев И.П. География человеческих рас. М., 1974.
2. Доценко Ю.М., Мішогло Г.О. "Економічна і соціальна географія світу", Київ-2000.
3. Рогинский Я.Я., Левин М.Г. Антропология. М., 1963.
4. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства: Навч. посібник – К.: Либідь, 1999.
5. Сніжко В.В. Нариси з психоетнічної етнології України – К.: Веселка, 2001
6. Чебоксаров Н.Н. Основные принципы антропологических классификаций // Тр. Ин-та этнографии. Новая серия, Т. 16. 1951