Мир Знаний

Банківська система та пропозиція грошей (стр. 3 из 5)

Динаміка розвитку банківської системи України протягом 1992-1997 років

Роки 1992 1993 1994 1995 1996 1997
Зареєстровані банки 130 207 228 230 229 229
державні 0 0 2 2 2 2
Відкриті акціонерні компанії 0 0 96 119 125 128
Закриті акціонерні компанії 0 0 63 47 52 51
Компанії з обмеженою відповідальністю 0 0 67 59 50 48
Банки що функціонують 0 0 220 210 188 189
Банки з іноземним капіталом 0 0 12 12 14 15
З 100% іноземним капіталом 0 0 1 1 2 3
Банки що ліквідуються 5 6 13 0 8 1

3. Національний банк головний елемент банківської системи України. Його функції

Створення нової банківської системи в Україні на основі державних банків почалося у 1991 році із прийняттям Закону “Країни “Про банки та банківську діяльність ”, згідно із яким було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, що включає верхній та нижній рівні, а також визначено, котрі банки належати до шкірного із рівнів й яким якщо механізм зв’язків між ними.

У результаті дезінтеграції колишнього Союзу українське відділення Державного банку СРСР змушене був прийняти рішення про розподіл асигнувань, оскільки союзний банк не підготував плану кредитів на початок 1991 року. На базі українського республіканського відділення Державного банку СРСР було б створено Національний банк України. Вже влітку 1991 року інструкції союзного Державного банку не малі зобов’язуючої дії в Україні, а 25 грудня 1991 року Державний банк СРСР було б офіційно ліквідовано й НБУ став центральним банком.

Законом передбачається функціонування дворівневої банківської системи, в якій НБУ діяв би як центральний банк, а решта банків здійснювала б комерційні банківські операції.

НБУ – це банк Першого рівня. Він виконує традиційні функції, котрі характерні для центрального банку держави: це емісійний та розрахунковий центр держави, банк банків та банкір уряду. НБУ не є незалежним. Він підкоряється Верховній раді та Кабінету міністрів України.

З прийняттям закону “Про національний банк “країни ” (травень 1999 року) чітко визначено статус центрального банку, відмежовано його функції від функцій комерційних банків.

Отже НБУ – це єдиний емісійний центр країни, він володіє монопольним правом на емісію банкнот, організацію та регулювання копійчаного обігу, банк банків. Він не займається кредитно-розрахунковим обслуговуванням інших банків та кредитних закладів, не видає кредитів комерційним банкам, не організовує механізм міжбанківського кредитування банк уряду. НБУ займається кредитно-розрахунковим обслуговуванням уряду – являється його касиром, здійснює операції по обслуговуванню внутрішнього державного боргу. Являється фінансовим консультантом й т.і. національний банк проводити аукціони по розміщенню державних облігацій уряду України, займається їхнього погашенням та виплатою відсотків по них, слідкує за касовим виконанням бюджету комерційними банками, провідник офіційної грошово-кредитної політики, зазначає мітку та напрям грошово-кредитної політики, котрі зв’язані із забезпеченням стійкості національної грошової одиниці. Він здійснює регулювання курсу національної грошової одиниці щодо валюти інших держав шляхом валютних інтервенцій на відкритому ринку, управляючий золотовалютними резервами держави; - представник інтересів держави в міжнародних фінансово-кредитних організаціях.

На НБУ покладаються функції контролю за виконанням комерційними банками законодавства із банківської діяльності, за дотриманням економічних нормативів. Він здійснює державну реєстрацію банків й кредитних установ, а також ліцензування банківських операцій, встановлює їм єдині правила проведення операцій, бухгалтерського обліку й звітності, захисту інформації та коштів.

Однак стратегічною метою й найважливішим обов’язком НБУ є створення сприятливого середовища, в якому діють комерційні банки та інші фінансові установи. Це означає, що основною метою діяльності НБУ є:

1). захист й забезпечення стабільності валюти України;

2). розвиток й зміцнення банківської системи;

3). забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків. Надійна платіжна система, що задовольняє потреби юридичних й фізичних осіб у безпечному і ефективному переказі коштів – передумова успішного розвитку ринкової економіки кожної країни;

4). встановлення та підтримка конкурентного середовища;

5). стимулювання використання нових інструментів грошово-кредитної політики.

Значним досягненням стало запровадження системи електронних міжбанківських платежів. Коли одним прогресивним кроком є впровадження електронної пошти, завдяки якій НБУ може отримувати щоденний баланс банківської системи.

4. Суть і механізм формування пропозиції грошей

Монетарна теорія розглядає пропозицію грошей як альтернативне відношення до їх попиту. Попит і пропозиція грошей розглядається як дві

неподільні і водночас протилежні одна одній грані єдиного економічного механізму, через взаємодію яких формуються функціональні структури

грошового ринку. Отже монетарну теорію цікавить найперше специфіка співвідношення між попитом і пропозицією грошей, характер субординації між ними. Ця специфіка містить два протирічливих положення:

- попит на гроші має пристосовуватися до заздалегідь заданої їх пропозиції;

- пропозиція грошей пристосовується до їх попиту.

Зрештою, суть зводиться до того, щоб з'ясувати, яка структурна ланка грошового ринку - попит і чи пропозиція е провідною. Дана проблема має інший аспект. В економічній теорії вже довго точиться дискусія з приводу визначення основних чинників, під впливом яких формується пропозиція грошей. Оскільки грошова емісія здійснюється на інституційних засадах (емітенти - відповідні банківські інституції), то монетаристи вважають, що на відміну від попиту, який визначається внутрішньо економічними процесами, пропозиція грошей є суто екзогенним чинником економічного розвитку. На положенні про екзогенність грошової емісії базується одна з ключових ідей монетаризму з приводу того, що першим поштовхом для зміни кон'юнктури ринку, циклічності його розвитку є спричинені ззовні економічні зміни у пропозиції грошової маси. На цій же підставі дається суто монетаристське визначення інфляційного процесу: вважається, що ціни завжди пасивно йдуть слідом за змінами пропозиції грошей. Отже, пропозиція грошей розглядається монетаристами як суто автономний процес, екзогенний чинник, що не залежить від реальних змін у сферах виробництва та обігу товарів і послуг.

З точки зору кейнсіанства основною відмінністю погляду кейнсіанської теорії на пропозицію грошей є визнання кредитної природи грошової емісії й відповідно - формування пропозиції грошей. З точки зору виробничого процесу базою грошової емісії є зобов'язання підприємств щодо погашення заборгованості з оборотного капіталу - виплат заробітної платні, витрат на сировину, матеріали тощо. Ця заборгованість виникає через наявну розбіжність у часі між поточними витратами виробництва і отриманням доходів від реалізації виробленої продукції. Ці зобов'язання є невід'ємною складовою відтворювального процесу. Вони безпосередньо входять у технологію цього процесу і складають фундамент утворення і пропозицій різноманітних форм кредитних грошей. Отже безпосереднім суб'єктом пропозиції грошей, їхнім фактичним емітентом виступають перш за все виробничі структури. Функції банків у цьому процесі дещо інші. Вони виступають у ролі посередників, які лише надають цим процесам відповідної грошові форми.

Внутрішні боргові зобов'язання держави формуються на іншій кредитній основі. Але й тут можна говорити про об'єктивну базу формування пропозиції грошей. У даному разі не йдеться про економічну оцінку того, наскільки виправданими є ті чи інші боргові зобов'язання держави. Це вже інший аспект проблеми, що розглядається. Тут важливим є інше. Йдеться про констатацію об'єктивної зумовленості емісійного процесу вказаним чинником. Подібну функцію в механізмі формування пропозиції грошей виконують і непогашені зовнішні зобов'язання держави. Мається на увазі дефіцит платіжного балансу, що також можна розглядати як відповідну основу грошової емісії.

Нововведення у виробничому процесі можуть здійснюватися самофінансуванням - за рахунок прибутку або використання частки амортизаційних фондів, а також через кредити, отримані на відкритому фінансовому ринку. У даному разі йдеться лише про перерозподіл дійсної вартості. Однак у реальному господарському житті досить поширена й інша практика. Коли відбувається не перерозподіл, а утворення банками нової купівельної сили грошей, тобто їх утворення з повітря. Коли видаються кредити, які з часом погашаються за рахунок реалізації виробленої продукції. Така практика є досить поширеною і ефективною. Якщо подивитись на історію, то легко пересвідчитись, що в багатьох випадках становлення сучасного індустріального потенціалу більшості розвинених країн заходу здійснювалося саме на подібних кредитних засадах. В даному випадку саме кредит, що не забезпечений ні грішми у вузькому розумінні цього поняття ні заставою, ініціює виробництво.

5. Роль державних інституцій у здійсненні емісійного процесу

Емісія грошей здійснюється на двох рівнях: на рівні центрального банку та на рівні комерційних банків і прирівняних до них фінансово-кредитних установ. Центральні банки мають виняткове право здійснення банкнотної емісії. Основною функцією центрального банку є забезпечення стійкості національної грошової одиниці та регулювання діяльності грошово-кредитної сфери. Центральні банки є юридично автономними, хоча іноді до їх структури входять координаційні органи, що не наділяються директивними функціями щодо центрального банку. Банкнотна емісія, на яку має виключне право центральний банк, має кредитний характер. Тобто кожному впровадженню в обіг певної суми банкнотних знаків має відповідати належна кредитна пропозиція - чи то кредит урядові або комерційному банкові, чи закордонні активи. Центральний банк має у своєму розпорядженні впливові економічні важелі, він може впливати ними на формування вищезазначених боргових зобов'язань і таким чином регулювати банкнотну емісію.