Однак в 2004 р. спостерігається своєрідна адаптація до кризових соціальних умов. Статистично значимо збільшується частка «інтерналістів», які відкидають принцип везіння й схильних опиратися на власні сили (6 процентних пунктів), зменшується частка солідарних з «радянським народом» (4–5 пунктів). У той же час зростає частка, тих, хто солідаризуються по принципу виробничо-професійної приналежності й по поглядах на життя.
Опора на власні сили сполучається, таким чином, з поглядами про спільність життєвої позиції й виробничо-професійної приналежності.
Особистість це певна підсистема біопсихосоціальних утворень, де біо – та психогенні характеристики людини формуються за допомогою спадкових механізмів, а соціогенні риси пов’язуються з процесом соціалізації. При цьому, в процесі соціалізації за посередництвом активізації взаємодії з соціо – та націо – середовищем відбувається становлення суб’єктності особистості та самоототожнення її з певними групами.
Індивід стає «повноцінною людиною», коли усвідомлює свою ідентифікацію як складну систему різних рівнів свідомості: індивідуальних і колективних, онтогенетичних і соціогенетичних.
Ідентифікація, у загальній своїй сутності, співпадає з тлумаченнями, які дослідники пов’язують з поняттям «Я» в найрізноманітніших формах: «Я-концепції», «Я-системи», «Я-досвіду» (Шилдер, Федерн), з поняттям «его» у формах «его-ідеалу», «его-ідентичності», «супер-его» (З. Фрейд, Е. Еріксон). Так, за З. Фрейдом, «супер-его» дитини будується за моделлю «супер-его» батьків і стає провідником традицій та всіх вічних цінностей, які передавались цим шляхом від покоління до покоління.
Ідентифікація є складним пізнавальним процесом визначення причетності індивіда до певної спільноти. Це виявлення не просто тотожності чи самототожності соціальних явищ, це – важливий момент міжособистісних і групових відносин на підставі емоційного сприйняття і раціонального усвідомлення індивідами і групами солідарності або відчуження, поділу людей на тих, хто входить в певне коло, й тих, хто є іншим, чужим або ворожим стосовно тієї верстви, з якою людина ідентифікує себе.
Метод ідентифікації передбачає визначення сукупності ознак, що складають системну цілісність ідентичності. Ці ознаки можна розглядати як індикатори становлення ідентичності. Їх поділяють на дві групи: одні з них визначають істотні властивості, які дозволяють ідентифікувати певну особистість з певною соціальною групою, а інші розглядають як ознаки-символи, які вказують на приналежність до своєї спільноти.
Процес ідентифікації є двобічним, в якому відбувається, з одного боку ототожнення індивіда з групою, а з іншого – розпізнавання ним у своєму соціальному оточенні тих ознак, за якими особистість може ідентифікувати себе з певною групою, використовуючи статево-вікові, моральні, економічні, політичні та естетичні індикатори, за якими люди визначають своє коло спілкування і взаємодії.
Реалізуючи себе як полісоціальний процес, соціальна ідентифікація (групова, корпоративна, колективна) за умов сучасної кризи суспільства має тенденцію до обмеження сім'єю, друзями та партнерами по роботі, а самоідентифікація з більш широкими спільнотами (з нацією, державою, країною) відходить у суспільній свідомості на другий план. Тому особистість змушена розв'язувати гострі протиріччя між процесами інтроекції (засвоєння індивідом нових соціально-моральних цінностей) та природним прагненням зберегти свою цілісність (ідентичність) за кризових умов.
Сучасні соціальні дослідження неможливі без застосування техніки й процедур методу ідентифікації, які передбачають встановлення відповідності феномена, що розпізнається, з певною групою близьких за змістом соціальних явищ.
Отже, проблеми пізнання соціальної ідентифікації охоплюють усі сфери суспільних відносин, відображають зростання ролі суб'єктивного чинника в історії й тому потребують подальшого і поглибленого соціально-філософського осмислення.
Список використаної літератури
1. Авраамова Е.М. Формирование новой идентичности // Общественные науки и современность. – 1998. – №4. – С. 20;
2. Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. – М., 1990;
3. Баранова Т.С. Психологическое исследование социальной идентичности личности // Социальная идентификация личности. – М.: ИС-РАН, 1994. – С. 203–237;
4. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания: Пер. с англ. Е. Буткевич. – М.: Медіум, 1995. – 336 с.;
5. Бродська С.С., Оксамитна С.М. Класова самоідентифікація населення України. // Наукові записки НаУКМА. Соціологічні науки. – Т. 19. – 2005. – С. 44 – 50;
6. Бурдье П. Начала. – М., 1994. – С. 193, 194;
7. Гнатенко П. І, Павленко В.М. Ідентичність: філософський та психологічний аналіз. – К.: Арт-Пресс, 1999. – 466 с.;
8. Голенкова З.Т., Витюк В.В., Гридчин Ю.В., Черных А.И., Романенко Л.М. Становление гражданского общества и социальная стратификация. // Социс. – 1995 – №6 – С. 14 – 24;
9. Головаха Е.И. Изменение социальной структуры и формирование среднего класса в Украине. // Социологический журнал. – 1997. – №4. – С. 37 – 42;
10. Губогло М.Н. Идентификация идентичности: Этносоциологические очерки. – М.: Наука, 2003. – 763 с.;
11. Данилова Е.Н. Проблема социальной идентификации в постсоветской России // Экономические и социальные перемены: Мониторинг общественного мнения. – М., 1997. – №3. – С. 12–19;
12. Данилова Е.Н., Ядов В.А. Контуры социально-групповых идентификаций личности в современном росийском обществе // Социальная идентификация личности. – М.: ИСРосАН, 1993. – С. 124–149;
13. Даудрих Н.И. Социальная идентичность: методологический аспект // Социология. – М.: Изд-во Ин-та фонда общественное мнение, 2002. – 285 с.;
14. Дудченко О.Н., Мытиль А.В. Социальная идентификация и адаптация личности // Социологические исследования. – 1995. – №6. – С. 110–119.;
15. Заславская Т.И. Социоструктурный аспект трансформации российского общества. // Социс – 2001 – №8 – С. 3 – 11;
16. Іванова О.Б. Ідентифікація як ознака соціальної зрілості соціальної групи. – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна. – 2001. – 19 с.;
17. Качанов Ю.Л., Шматко И.А. Базовая метафора в структуре социальной идентичности // Социологические исследования. – 1996. – №1;
18. Комарова Э.И. Личность как субъект и объект социального развития // Социально-политические науки. – 1992. – №4–5;
19. Кон И.С. Социология личности. – М. 1964;
20. Макеєв С.О. Оксамитна С.М. Тенденції становлення середнього класу. / Українське суспільство: десять років незалежності (соціологічний моніторинг та коментар науковців). / За ред. В.М. Ворони, М.О. Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2001. – С. 286 – 297;
21. Макєєв С.О. Процеси соціальної структуризації в сучасній Україні. / Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Кол. монографія. / Під ред. М.О. Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. – 687 с.;
22. Макеев С.А. Социальная мобильность и идентичность в структурной перспективе. // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків: Вид. центр ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 1999. – C. 9 -14;
23. Мостовая И.В. Социальное расслоение: символический мир метаигры. М., 1996. – С. 91;
24. Мусиездов А.А. Социальная трансформация сквозь призму изменения идентичностей в украинском обществе. // Посткоммунистические трасформации: векторы, направления, содержание. / Под ред. О.Д. Куценко и др. – Харьков: 2004. – 418 с. – С. 275 – 307;
25. Павленко В.Н., Корж Н.Н. Трансформация социальной идентичности в посттоталитарном обществе // Психологический журнал. – 1998. – №1. – С. 75;
26. Соціальні технології Матвієнко В.Я. Соціальні технології. – К.: Українські пропілеї, 2001. – С. 446.;
27. Социальные идентификации и идентичности. / С.А. Макеев, С.Н. Оксамитная, Е.В. Швачко. – К.: Ин-т социологии НАН Украины. –1996. – 185 с.;