Впродовж останнього десятиріччя в Україні (як і на всьому «постсоціалістичному» просторі Східної Європи та СНД) відбувається глибока соціальна трансформація: утворюються нові політичні та економічні еліти, середні та маргінальні верстви, що відзначаються різною мірою солідарності, зближення та відчуження між собою.
Політична та економічна ситуація в країні вимагає від кожного відповіді на запитання «Хто Я?», «Хто ми?», внаслідок чого загострюється проблема особистісної й соціальної ідентифікації. У динамічному за своїм розвитком суспільстві, яке звільнюється від нав'язуваних згори соціально-політичних та ідеологічних стереотипів мислення, докорінно змінюється сама постановка цієї проблеми. Виникає потреба визначення приналежності особистості до певних ієрархічних страт як самими людьми в плані їх самоідентифікації, так і соціологами, філософами, які досліджують суспільні процеси і явища, що і обумовлює актуальність даної проблематики.
Соціальна ідентифікація як спосіб пізнання набуває дедалі більшого значення у філософських дискусіях та емпіричних соціальних дослідженнях. Вже перші публікації 90-х років і висновки з досліджень процесів ідентифікації та самоідентифікації дають змогу наближатися до більш адекватного пізнання соціальної трансформації нашого суспільства. Всебічного аналізу ця проблема зазнала у працях Є.І. Головахи, О.Г. Злобіної, С.А. Макеєва, В.Л. Оссовського, А.О. Ручки, М.О. Шульги. [9], [21], [22], [39]
У Російській Федерації виконують аналогічний дослідницький проект під керівництвом В.О. Ядова «Альтернативи соціальних перетворень у російському суспільстві», у межах якого розглядають питання пізнання соціальних процесів, реідентифікації особистості, саморегуляції й прогнозування на цьому ґрунті соціальної поведінки особистості, особливості соціальної ідентифікації на різних стадіях життєвого циклу індивіда, семантичні простори соціальної ідентичності та соціальну ідентифікацію у процесах стратифікаційної мобільності. Перші підсумки цих досліджень містяться в публікаціях З.Т. Голенкової, Ю.Л. Качанова, Ю.М. Козирєва, Т.З. Козлової, Н.А. Шматко, В.О. Ядова. [40], [41], [8], [17], [18]
Таким чином, у сучасній соціально-філософській літературі значне місце посідає проблема пізнання соціальних процесів ідентифікації. Сформувалися два головних підходи: соціологічний (П. Бергер, П. Бурд'є, А. Грамші, Е. Дюркгейм, Е. Еріксон, Д. Лукач, Т. Лукман, П. Штомпка, А. Шютц) та соціально-психологічний (Г. Келлі, Р.Ліфтон, Г. Маркузе, Р. Мертон, Г.Мід, Д.Рісмен, З. Фрейд, Т. Шибутані). Крім цього, усвідомлено зв'язок процесів ідентифікації із соціалізацією особистості, з розвитком групової солідарності, соціально-економічними та політичними проблемами кризового суспільства.
Разом з тим залишаються практично не дослідженими багато аспектів ідентифікації як методу соціального пізнання: насамперед зміст цієї категорії, місце, роль та її співвідношення з методом ототожнення, а також питання, пов'язані із структурою ідентифікації як способу пізнання соціальної дійсності.
Метою дослідження є визначення основних підходів до проблеми ідентифікації особистості у сучасній соціології.
Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:
- аналіз категорії ідентифікації особистості як методу наукового пізнання;
- дослідження основних підходів сучасних соціологів до проблеми ідентифікації особистості;
- обґрунтування методу ідентифікації у соціальних дослідженнях і розгляд його структури.
Об'єкт дослідження: соціальне пізнання взаємодії особистості і суспільства у сучасній соціологічній науці.
Предмет дослідження: вивчення ідентифікації особистості та основних підходів до цієї проблеми в сучасній соціології.
Теоретичне і практичне значення дослідження. Визначення змісту ідентифікації особистості та основних підходів до вивчення даного питання в сучасній соціологічній науці має значне теоретичне й практичне значення при розробці досліджень, присвячених вивченню історії соціологічної думки, а також при відображенні даної проблематики в науковій літературі, в посібниках з соціології та в подальших наукових розробках.
Структура роботи. Відповідно до мети, завдань дослідження курсова робота складається із вступу, двох розділів, які містять по п¢ять параграфів, висновків та списку використаної літератури, який складається з 41 джерела.
1. Ідентифікація як механізм соціалізації і становлення особистості
Особистість це певна підсистема біопсихосоціальних утворень (системою в даному випадку виступає людина), де біо – та психогенні характеристики людини формуються за допомогою спадкових механізмів, а соціогенні риси пов’язуються з процесом соціалізації. При цьому, в процесі соціалізації за посередництвом активізації взаємодії з соціо – та націо – середовищем відбувається становлення суб’єктності особистості та самоототожнення її з певними групами. Індивід стає «повноцінною людиною», коли усвідомлює свою ідентичність як складну систему різних рівнів свідомості: індивідуальних і колективних, онтогенетичних і соціогенетичних. [34, 114]
Ідентифікація, у загальній своїй сутності, співпадає з тлумаченнями, які дослідники пов’язують з поняттям «Я» в найрізноманітніших формах: «Я-концепції», «Я-системи», «Я-досвіду» (Шилдер, Федерн), з поняттям «его» у формах «его-ідеалу», «его-ідентичності», «супер-его» (З. Фрейд, Е. Еріксон). [33, 182] Так, за З. Фрейдом, «супер-его» дитини будується за моделлю «супер-его» батьків і стає провідником традицій та всіх вічних цінностей, які передавались цим шляхом від покоління до покоління.
Отже, поняття ідентифікації співвідносне, перш за все, з розумінням невпинного розвитку «Я» як складного багаторівневого особистісного утворення. Це пов’язано з трьома основними рівнями аналізу людської природи: індивідуальним, особистісним, соціальним.
На індивідуальному рівні ідентифікація відбувається як результат усвідомлення людиною власної часової тяглості, впродовж якої відбувається сприйняття себе як людини того чи іншого фізичного вигляду, темпераменту, задатків, з певним минулим і прагненням майбутнього.
На особистісному рівні ідентичність визначається як відчуття людиною неповторності себе й свого життєвого досвіду, базованому на вмінні поєднати всі ідентифікації з розумовими здібностями, зі сприятливими можливостями, пропонованими соціальними ролями.
На соціальному рівні ідентичність можна визначити як особистісний конструкт, що відображає внутрішню солідарність людини з соціальними, груповими ідеалами і стандартами, які сприяють людській визначеності щодо поділу світу на собі-подібних і не схожих на себе.
Трансформаційні процеси, які відбуваються в Україні, характеризуються значними змінами становища всіх соціальних груп, розпадом старих соціальних зв’язків та формуванням нових, що призводять до кардинальних змін у соціальному становищі груп та в соціальній структурі всього суспільства. У зв’язку з цим проблеми соціальної ідентифікації та ідентичності привертають пильну увагу дослідників.
Процеси трансформації докорінно змінили соціальну структуру українського суспільства, не залишивши недоторканою жодної великої соціальної спільноти. Це змушує всі групи переглядати своє соціальне становище, по-іншому відповідати на запитання, хто вони є і куди прямують, які мають проблеми і як ці проблеми слід вирішувати. Про необхідність розбудови громадянського суспільства зараз у нас говорять багато, але важливо ще раз підкреслити, що громадянське суспільство не можна створити штучно, воно може утворитися лише на основі розвитку соціальної свідомості та соціальної діяльності соціальних груп, а також широкого розвитку соціальних інститутів. [25, 276]
Проблему вивчення соціальної ідентифікації в контексті соціологічного аналізу не можна вирішити без вивчення соціальної стратифікації суспільства, дослідження існуючих соціально-статусних груп, особливостей їх становища в сучасній ситуації. Дослідження соціальної структури суспільства – це той необхідний фундамент, без якого будь-яке вивчення процесів соціальної ідентифікації виявляється таким, що не спирається на реальні суспільні процеси.
Аналіз останніх досліджень та публікацій свідчить про досить інтенсивне дослідження проблем ідентифікації саме на сучасному етапі розвитку суспільства, коли, у зв’язку з докорінними соціальними трансформаціями, питання ідентичності висувається на перший план. [25, 278]
Найзначнішими працями в цій галузі можна вважати, зокрема, дослідження С. Макеєва (монографія у співавторстві «Соціальні ідентифікації та ідентичності» й інші його публікації), [23] М. Шульги (монографія «Етнічна самоідентифікація особистості»), [39] П. Гнатенка та В. Павленко (монографія «Ідентичність: філософський та психологічний аналіз») [7].
Явища ідентифікації та ідентичності інтенсивно досліджувалися в межах західної наукової традиції, але практично завжди вони спрямовувалися на вивчення особистісної мотивації (З. Фрейд, К.-Г. Юнг, Е. Еріксон, Дж. Марсіа, А. Уотерман, М. Берзонський, А. ван Хуф та інші), або взаємодію осіб у малих контактних групах (Г. Теджфел, Дж. Тернер, Дж.Г. Мід, Е. Гофман, Р. Дженкінс, А. Кохен, П. Оукс та інші), або на комбінацію цих підходів (М. Брюер, Т. Тайлер). Це є наслідком того, що західна наукова традиція значною мірою виходить з ідей індивідуалізму. [26, 75]
Західні спеціалісти зосереджувалися насамперед на дослідженні своїх суспільств, але оскільки ситуація, у якій перебувають країни пострадянського простору, є унікальною, то нині з’являється все більше зарубіжних праць, присвячених особливостям соціальної ідентифікації та ідентичності в Україні (К. Уоннер, Е. Уілсон, Г. Сміт, Л. Курті, Дж. Лангман, О. Мотиль). Слід підкреслити, що всі праці названих авторів витримано в міждисциплінарному плані, що проявляється у взаємопроникненні підходів та методів близьких соціальних наук. [23, 10]