Особливу увагу складають специфічні ризики: аномальні й катастрофічні.
До сукупності аномальних включаються ті ризики і тоді, коли неможливо величину їх віднести до тієї чи іншої групи страхової відповідальності. Аномальні ризики бувають нижче і вище нормального.
Катастрофічні ризики складають значну групу, що охоплює велику сукупність застрахованих об’єктів або страхувальників, нерідко спричиняючи збитки в значних розмірах. До числа їх належать землетруси, урагани, цунамі та інші прояви стихійних сил природи. До причин катастрофічних ризиків може відноситись і перетворювальна діяльність людини в процесі створення матеріальних благ (наприклад, аварія на атомній станції чи хімічному об’єкті). Катастрофічні ризики можуть бути застраховані на особливих умовах договору між страховими партнерами.
У роботі страховика винятково важливе значення має визначення об’єктивного й суб’єктивного ризиків.
Об’єктивні ризики відображають шкідливу діє неконтрольованих сил природи чи інших випадковостей на застраховані об’єкти і не залежать від волі та дій людини. Суб’єктивні ризики базуються на ігноруванні або відкиданні об’єктивного підходу до дійсності, і пов’язані з недостатнім пізнанням довкілля в об’єктивній реальності. Тому вони залежать від дій та свідомості людей.
У загальному розмежуванні ризиків виділяють декілька груп: політичні, екологічні, транспортні й спеціальні.
Політичні (репресивні) ризики пов’язані з не передбачуваними діями, заходами чи акціями законодавчих або виконавчих органів влади іноземних держав щодо конкретної суверенної держави, підприємців або просто приватних осіб цієї держави. Політичні ризики можуть через систему всіляких допущень чи особливих умов договору страхування включатись в обсяг відповідальності страховика.
Екологічні ризики пов’язані із забрудненням довкілля і зумовлені перетворювальною діяльністю людини у виробництві. Екологічні ризики, як правило, не включають до обсягу відповідальності страхової організації. Однак певні страхові інтереси, зумовлені екологічними ризиками, привели до створення самостійного виду страхування, що відповідає цим інтересам.
Транспортні ризики підрозділяються на ризики каско і карго. Транспортні ризики каско стосуються страхування повітряних, морських і річкових суден, автомобілів та рухомого залізничного складу під час пересування, стоянки (простою) і ремонту. Транспортні ризики карго належать до страхування вантажів, що перевозяться всіма видами транспортних засобів.
Спеціальні ризики передбачають страхування перевезення особливо цінних вантажів (грошової готівки, виробів з коштовних металів та каміння, творів мистецтва тощо). Зміст спеціальних ризиків зазначається в особливих умовах договору страхування і може включатися до обсягу страхової відповідальності.
Як відомо, головне завдання діяльності страховика полягає в тому, щоб мати необхідні кошти в страховому фонді на протязі дії договору страхування. Кошти мають бути достатніми для відшкодування збитку в разі виникнення страхового випадку (реалізації ризику).
На момент укладення договору страхування його об’єкт є в певному стані, це визначається спеціалістами страхової організації залежно від деяких ознак, що суттєво впливають на стан об’єкта страхування. Вони спостерігаються і реєструються страховиком. Фактори, якими визначається реєстрація ризику для даної ризикової сукупності, називаються ризиковими обставинами. Вони властиві даному об’єкту страхування і мають розглядатись як компоненти або ознаки ризику. Будь-який ризик можна розглядати як сукупність ризикових обставин. У свою чергу, серед них виділяються об’єктивні і суб’єктивні складові. Об’єктивні ризикові обставини відображають об’єктивний підхід до дійсності і не залежать від волевиявлення людей. Суб’єктивні ризикові обставини якраз пов’язані з ним.
При укладенні договору страхування страховик зобов’язаний страхувати як об’єктивні, так і суб’єктивні ризикові обставини. В деяких випадках при укладенні договорів страхування можливий підбір страховиком ризикових обставин. У сукупності і в єдності та взаємодії всі ризикові обставини визначають стан, що називається ситуацією ризику. Вона характеризує природний стан об’єкта страхування й реальність, в якій цей об’єкт знаходиться.
Ризикові обставини є умовами дії (реалізації) ризику. На основі аналізу ризикових обставин розраховується страхова премія, виплачувана в страховий фонд. Спеціалісти страхової організації мають підбирати й вивчати необхідну інформацію, яка характеризує суттєві ризикові обставини та їхню динаміку. В результаті цього аналізу аргументуються висновки, що враховуються через систему скидок та надбавок (накидок) у процентах або сталих фінансових умах до обчисленої страхової премії для базової сукупності відповідних ризикових обставин.
Вивчення ризикових обставин дозволяє прогнозувати можливість настання очікуваної події в майбутньому. Але лише одна чи декілька ризикових обставин викликають реалізацію ризику, тобто зумовлюють настання страхового випадку. Він може настати щодо одного чи багатьох об’єктів в межах певної страхової сукупності. Страховий випадок стосовно багатьох об’єктів страхування зумовлює кумуляції ризику, тобто може викликати катастрофічний ризик.
У практичній діяльності страхових спеціалістів доцільно розрізняти страховий випадок і страхову подію. Під страховою подією слід розуміти потенційно можливе завдання збитку об’єкта страхування. Страховий випадок означає реалізовану гіпотетичну можливість заподіяння збитку об’єкта страхування. Наслідки страхового випадку виражаються в частковому пошкодженні або повному знищенні об’єкта страхування (тут не йдеться про страхування людей). Не належать до страхових випадків події, котрі, хоча й викликали збиток, не суперечать нормальному технологічному циклу в процесі виробництва. Тому під час занесення в договір умов страхування необхідно чітко формулювати події, які включають до обсягу відповідальностей страховика. Наприклад, здійснюючи страхування від простоїв транспортних засобів чи устаткування, необхідно точно вказувати, від яких конкретних простоїв буде наставати страхова відповідальність. Крім того, умови договору страхування при цьому мають враховувати матеріальну шкоду, зумовлену простоями як реалізацією ризику.
2. Проблеми та перспективи розвитку особистого страхування в Україні.
В Україні станом на 1 січня 1995 року до Державного реєстру внесено 655 організацій. Із них на здійснення особистого страхування отримали ліцензії: 581 — на страхування життя; 597 — на страхування від нещасних випадків; 424 — на медичне страхування.
Наведені дані свідчать, що для страхувальників, які займаються особистим страхуванням, найпривабливішим є страхування життя, а найменш привабливим — медичне страхування.
За останні роки на ринку особистого страхування України зросла питома вага ризикових короткострокових видів страхування, що передбачають відповідальність за наслідки нещасних випадків. Зростання питомої ваги короткострокових договорів має більше негативних наслідків, ніж позитивних. Короткострокові угоди не дають можливості страховику акумулювати грошові засоби з метою довгострокового їх інвестування та отримання прибутку від інвестиційної діяльності, який можна було б використати на здешевлення послуг із страхового захисту та на здійснення повнішого захисту інтересів громадян. Отже, це невигідно, з огляду на довгостроковий період ні страховику, ні страхувальнику. Невигідно і з погляду інтересів держави ні в страховій, ні в інвестиційній, ні в податковій політиці. Переважна більшість договорів особистого страхування була укладена в колективній формі за рахунок підприємств. Це пояснюється, з одного боку, вкрай низькими індивідуальними доходами переважної більшості громадян України, через що й попит для них на страхові послуги не є першочерговим, а також — недовірою пересічних громадян до страхового захисту як гаранту їхнього добробуту. З другого боку, з погляду інтересів страхувальника-підприємства укладати такі договори було вигідно, оскільки: а) в такий спосіб вони стимулювали своїх працівників за допомогою страхових виплат; б) заощаджували кошти в розмірі нарахувань на фонд оплати праці; в) вирішувалась певною мірою проблема переведення безготівкових грошових засобів у готівку (внески сплачують за безготівковими рахунками, а виплати отримують готівкою).
Позитивними тенденціями розвитку особистого страхування в Україні є:
— збільшення обсягів страхових резервів на один договір;
— вирівнювання темпів зростання страхових премій та страхових резервів;
— збільшення рівня страхових виплат як свідчення зростання повноти виконання своїх зобов’язань перед страхувальником;
— пожвавлення конкуренції між страховими компаніями, які здійснюють особисте страхування, про що свідчить зменшення питомої ваги п’яти найбільших страхових компаній у загальному обсязі зібраних в Україні премій зі страхування життя з 77% в 1993 до 57% в 1996 році.
В основі особистого страхування, як і страхування майна, також лежить замкнутий перерозподіл страхових платежів між учасниками особистого страхування через спеціальний страховий фонд. Разом з тим, очевидні й розбіжності між ними, тому що об’єктами страхових відносин в особистому страхуванні є працездатність, здоров’я, життя людей тобто воно пов’язане із специфічною стороною виробництва - відтворенням робочої сили. Але цей найважливіший чинник виробництва неможливо безпосередньо виразити у ціновому виразі, що й визначає особливості особистого страхування.