Не менший внесок у теорію і практику світового архітектурного мистецтва уніс Франсуа Блондель, творець Тріумфальної арки, що у Парижеві називають воротами Сен-Дені. Вона була зведена в славу французької зброї і на честь переходу французьких військ через Рейн у 1672 році. Парадна арка, виконана з підкресленої , лаконічністю, дуже вплинула на архітектуру аналогічних споруджень у наступних століттях.
Вершиною класичної архітектурного мистецтва у Франції став Версаль. Будівництво головної королівської резиденції велося кілька десятиліть. Ведучу роль у масштабному підприємстві зіграли архітектори Луи Лево й Андре Ленотр, геніальний садівник-планувальник. Саме їм і належав основний задум Версаля, що ідеально вписувався б у структуру «палац-парк-місто». Цей грандіозний за задумом архітектурний проект створювався з метою звеличування і прославляння моці французького абсолютизму.
За допомогою середнього проспекту будинок з'єднується з Парижем. На іншій стороні Версаля триваюча вісь плавно переходить у головну алею парку. Два інших проспекти ведуть у напрямку до королівських палаців Сен-Клу і З. З парадної сторони палацу архітектори залишили трохи старих будівель за бажанням Людовика XIV. Тут на Мармуровому дворі під відкритим небом розігрувалися спектаклі і проходили вечері при світлі смолоскипів.
Обробку фасадів палацу, що виходять у парк, Лево оформив таким чином, щоб вона гармоніювала з геометрично правильним плануванням парку. Для цього він строго визначив і виділив другий парадний під'їзд палацу, розділивши його ордером колон і пілястрами, установленими на важкому рустованому цоколі. Самий верхній поверх виконаний у виді аттика, що вінчає будинок,, що додає палацу значущість і масштабність.
Після того як Версаль став офіційним центром держави, що закінчує його будівництво архітектор Жуль Ардуен-Мансар значно збільшив площу палацу за допомогою прибудов південного і північного корпусів. Дзеркальної галереї в центральній частині паркового фасаду і бічних залів Війни і Світу. У крилах будинку оформили кімнати для родичів королівської родини, міністрів, придворних і гостей.
Усі внутрішні приміщення сполучали в собі відразу кілька функцій. При оформленні інтер'єра, поряд із классицистическим, широко використовувалися мотиви попереднього стилю (круглі й овальні медальйони, картуші й ін.). Основою сюжетів, зображених на стінах і картинах, стали теми, зв'язані з Аполлоном і іншими міфологічними героями, в період правління Людовика XIV.
Для обробки інтер'єра майстра використовували бронзу, багатобарвні мармури для підлог і стін; меблі з покриттям з дорогоцінних металів, слонової кісти, перламутру, панцира черепахи; багато виткані гобелени, мальовничі полотнини і скульптури. Підсумком роботи архітекторів повинна була стати обстановка, сильно віддалена від реального життя, що більше відповідала «королю-сонцю». Значне місце в інтер'єрі приділялося дзеркалам, розміщеним між пілястрами напроти вікна. Відбиваючи ландшафт за вікном, вони додавали приміщенню ілюзію нескінченного простору. Велике значення придавалось і оформленню плафонів, що розписувалися таким чином, щоб створювати враження простору, що нагору іде.
Паркове мистецтво теж відбивало ідею підпорядкованості величі «короля-сонця». Регулярний парк був важливою частиною ансамблю і складовою частиною палацу. Розбивали його разом із квітниками і доріжками симетрично центральної осі всього ансамблю. У результаті такого планування лінійну перспективу можна було спостерігати з визначених крапок, спеціально відзначених декоративними вазами і скульптурами. Скульптурне оздоблення парку, у створенні якого брали участь багато видатні майстрів того часу, обрамляли перспективи зелених вулиць, алей і площ, утворити красиві сполучення з фонтанами і басейнами. Кожна статуя уособлювала собою визначений чи образ передавала яку-небудь ідею. Відчуття нескінченної глибини простору в парку зі східної сторони досягалося за допомогою променевих алей, каналів, величезних водойм, низьких партерних газонів і квітників. Алея з західної сторони парку, вбираючи в себе інші алеї, поступово переходила у Великий канал, як би образуя спеціальну дорогу для того, щоб усі ліси і води країни могли з'явитися до свого володаря для поклоніння; сильні світу цього повинні були прибувати по трьох дорогах з боку палацу.
Після третього періоду традиції класицизму у Франції на якийсь час згасли, і будинку будували в іншому стилі. Це продовжувалося до середини XVIII століття, коли класицизм пережив своє відродження й одержав широке поширення в країнах Західної Європи. Багато в чому розвивши принципи французької архітектури попередньої епохи, він придбав і деякі відмінні риси, однієї з який, наприклад, стало відмовлення від античних класичних норм. Тепер ведучу роль грало не співвідношення несущих частин (цоколя і колон) з несучими (антаблемент, фронтон). У центрі ставилося створення великого внутрішнього простору з відповідним декором. Змінилося і відношення архітектури з природою. Осьова симетрія збереглася, але вже не мала колишнього значення в проектуванні природного ландшафту. Архітектори усе більше схилялися до парку, що вподобувались природній пейзажній красі.
Найбільш розповсюдженим типом храму в цей період була симетрична хрестово-купольна базиліка. Зразком такої архітектури може служити собор Святий Женевьеві (французький Пантеон), зведений архітектором Жаком Жерми Суффлоном по подобі собору Святого Петра в Римі. Собор побудували на місці стародавньої церкви, у якій були поховані останки легендарної покровительки Парижа. Відповідно до римських традицій церква перетворили в усипальницю великих людей і назвали Пантеоном. Його будинок у плані являє собою грецький хрест із куполом, що піднімається в центрі, розташованим на високому барабані, оточеному колонадою. Фасад виконаний у виді римського портика, прикрашеного фронтоном. Саме цей собор став згодом зразком церковної архітектури не тільки для Франції, але і для Великобританії, Росії й інших країн.
До іншого типу будинків цієї епохи відноситься церква Святої Магдалини, що сполучила в собі античну простоту з християнськими мотивами в рясному декорі і нагадувала зовнішньому вигляді язичеський храм.
Одним з видатних архітекторів цього періоду вважається Жак Анж Габриель, що прославився після створення Малого Трианона — заміського палацу у Версалеві, побудованого за замовленням Людовика XIV. Малий Трианон на багато десятиліть став зразком паркового палацу-павільйону. Обране Габриелем сполучення прямих і округлих ліній для оформлення сильно нагадувало попередній асиметричний стиль бароко. На передній план архітектор висунув античні мотиви у виді рогів достатку, грифонів і сфінксів. Переважними як і раніше залишалися пастельні тони, особливо білий і золотий.
Іншим не менш знаменитим архітектурним спорудженням Габриеля є ансамбль на площі Людовика XV (нині площа Згоди) у Парижеві. В основі проекту лежить сполучення площин з округлими формами, завдяки якому площа органічно вписалася в постійно мінливий план Парижа. Від замкнутих площ раннього періоду вона відрізняється відкритістю і глибиною панорами, тому невелика по розмірах площа зрительно здається більше й у неї вписуються навіть віддалені будинки. Проведена через неї поперечна вісь поступово переходить у вулицю Ройяль. Границею для двох сторін площі служать зелені масиви парку Тюильри і Єлисейські полів, із третьої сторони її обмежує набережна Сени. На четвертій розмістилися будинки, зведені двома корпусами, а не суцільною стіною (як робилося раніше). У просвіті, що утворився між ними, відкривається вид на церкву Святої Магдалини, що сполучається з бічними ризалітами корпусів.
В другій половині XVIII і в першій третині XIX століття класицизм у Франції, багато в чому повторивши і значно розвивши традиції архітектурного мистецтва попередніх сторіч, а також одержавши широке поширення в країнах Західної Європи, вступив у свою завершальну стадію.
У цей період у європейських столицях звели безліч величних архітектурних споруджень і ансамблів у класичному стилі. Парадні площі прикрасилися значними і величними фасадами і колонадами, окремі архітектурні ансамблі містили в собі усе більше простору і здобували відкритий характер. У той же час традиційні вимоги до архітектурних конструкцій трохи змінилися: симетрія і вісь уже не грали важливої ролі в організації навколишнього ландшафту. Французький регулярний парк зі строгими лініями і симетричністю поступово поступився місцем англійському з мальовничої, що повторює природний пейзаж композицією.
Якщо наприкінці XVIII століття на життя Західної Європи великий вплив робила Франція, то на початку XIX століття ініціативу перехопила Англія. Це було зв'язано з тим, що тут раніш, ніж в інших країнах відбулася промислова революція. Швидше всього нові віяння відбилися в архітектурі. Тому що в країні стало використовуватися масове виробництво, то в англійському зодчестві намітився деякий відхід від палацової унікальності.
Великий вплив на творчість англійських архітекторів зробило спадщину італійського архітектора Палладіо, що діяв в епоху Ренесансу і раннього класицизму і відродившого античне мистецтво у всій його широті і повноті. Під впливом палладіанского класицизму в архітектурі Англії з'явилися нові риси і традиції. Почали зводитися світські будівлі і культові спорудження. Було побудовано близько 50 парафіяльних церков, у число яких входить знаменитий собор Святого Павла, що вважається найбільшим протестантським храмом. Нові традиції класицизму знайшли своє відображення в спорудженні міських особняків (найчастіше триповерхових, з рустованим першим поверхом) і палаців (Хемптон-корт).