Вступ
РОЗДІЛ І. Особливості розвитку російської культури ІX-XVІІ ст
Архітектура
Мистецтво
РОЗДІЛ ІІ. Відродження архітектури Русі після
монголо-татарської навали
Архітектура Новгорода
Архітектура Пскова
Архітектура Москви
Нововведення в архітектурі 14-16 ст
Список використаної літератури
Під культурою людського суспільства прийнято розуміти сукупність матеріальних і духовних цінностей, створюваних людьми в процесі їхньої матеріально-трудової практики. Це результат його творчих зусиль, що включає в себе усе, що було створено розумом і руками людей.
Періодизація історії російської культури
Русь домонгольського часу, культуру ХІІІ-XV ст. - часу формування Російської централізованої держави, культуру XVІ і Російську культуру до кінця XVІІ в. звичайно характеризують як середньовічну. З петровських перетворень затверджується нова російська культура. Основною рисою її був світський, раціоналістичний тип культури. Як окремі періоди розвитку нової культури розглядаються: культура першої чверті ХVIII в., середини - другої половини XVІІІ в., першої половини XІ в., другої половини XІ в., початку XX в.
З X ст.. майже половина Європейської частини Росії ввійшла до складу феодальної Давньоруської держави, де склалася самобутня художня культура з рядом місцевих шкіл (південно-західні, західні, новгородсько-псковська, володимиро-суздальська), що нагромадила досвід будівництва і благоустрою міст, що створила чудові пам'ятники древнього зодчества, фрески, мозаїки, іконопису. Її розвиток був перерваний монголо-татарською навалою, яка призвела Древню Русь до економічного і культурному упадку і до відокремлення південно-західних земель, що ввійшли до складу польсько-литовської держави. Після смуги застою в Давньоруських землях, що розміщалися на території Росії, з кінця XІІІ в. починає складатися власне російська (Великоросійська) художня культура. У її розвитку відчутніше, ніж у мистецтві Древньої Русі, проявився вплив міських низів, що стали важливою суспільною силою в боротьбі за рятування монголо-татарського ярма й об'єднання російських земель. Возглавив вже в XІ ст. цю боротьбу великокнязівська Москва синтезує досягнення місцевих шкіл і з XV ст.. стає важливим політичним і культурним центром, де складаються перейняте глибокою вірою в красу морального подвигу мистецтво Андрія Рубльова і розмірна людині у своїй величі архітектура Кремля. Апофеоз ідей об'єднання і зміцнення російської держави втілили храми-пам'ятники XVІ ст.. З розвитком економічних і суспільних відносин у XVІІ ст.. остаточно ліквідується відособленість окремих областей, і розширюються міжнародні зв'язки, у мистецтві наростають світські риси. Не виходячи в цілому майже до кінця XVІІ ст.. за рамки релігійних форм, мистецтво відбивало кризу офіційної церковної ідеології і поступово втрачало цілісність світосприймання: безпосередні життєві спостереження руйнували умовну систему церковної іконографії, а запозичені з західноєвропейської архітектури деталі вступали в протиріччя з традиційною композицією російського храму. Але цим почасти підготовлялося рішуче звільнення мистецтва від впливу церкви, що вчинилося до початку XVІІІ в. у результаті реформ Петра І.
РОЗДІЛ І. Особливості розвитку російської культури ІX-XVІІ ст..
1. Повільно удосконалюються продуктивні сили, панує натуральне господарство, що консервує існуючий рівень суспільних відносин.
2. Характерною рисою культури цього часу є традиціоналізм. Народ-хлібороб, спостерігаючи за зміною часів дня і року, за життям окремої людини, бачив їхнє повторення, рух по замкнутому колу. Віковий досвід був самим надійним гарантом. Звідси авторитет старовини, того, що багаторазово повторювалося; проходження зразкам.
3. Відмітною рисою середньовічної культури є панування в ідеології релігійного світогляду
4. Для цього періоду характерне нагромадження знань, але наукового пояснення багато фактів і явища ще не одержали.
Російська культура формувалася і розвивалася в загальному руслі європейської культури (однотипністю соціально-економічного розвитку Русі і європейських країн, подібністю соціальної структури і християнські вічні цінності).
Джерела російського культурного розвитку. Культура Київської Русі успадкувала культуру східнослов’янських племен, що склали ядро держави. Вона зазнала впливу від кочових і Візантії.
Традиції Візантії - однієї з найбільш розвитих країн тодішнього світу - запліднили народну, засновану на язичеському світогляді культуру Русі. Вони були перероблені, переломлені на російському ґрунтові.
В другій половині ХІ - початку ХV ст.. російська культура стала випробувати визначений вплив західноєвропейської романської традиції. Монголо-татарське завоювання різко змінило характер контактів і напрямок культурних зв'язків Русі.
У культурі домонгольської Русі можна виділити три періоди: культуру східного слов'янства, культуру Київської Русі, культуру російських земель і князівств періоду роздробленості.
Література, усна народна творчість.
До нас дійшли близько 150 книг.
Найдавніша серед них - "Остромирово Євангеліє". Воно було написано в 1056-1057 р. для новгородського посадника Остромира.
Широке поширення на Русі одержала перекладна література як релігійного, так і світського змісту. ("Олександрія", що розповідала про подвиги і життя Олександра Македонського, а також "Повість про руйнування Єрусалима" Йосипа Флавія, візантійські хроніки й ін.). На відміну від європейських країн, де літературною мовою була латинь, на Русі писали рідною мовою.
Серед жанрів давньоруської літератури перше місце займає літопис. Історики виділяють кілька літописних зводів, що передували створенню самого знаменитого літопису Древньої Русі-«повести временных лет», складеної ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором на початку ХІІ ст.
Літописи кожної з земель відрізняються друг від друга: як героїчна військова хроніка сприймається "Псковський літопис"; описом князівських усобиць наповнений літопис Галицько-Волинської землі ("Іпатіївський літопис"): літопис Новгорода - це своєрідна міська хроніка. Ідея єдиної і сильної великокнязівської влади характерна для літопису Володимиро-Суздальської землі ("Лаврент’євський літопис"). Різні літописні твори звичайно називалися або по місцю, де вони зберігалися, або по імені автора або вченого, що їх знаходили.
Іншим розповсюдженим жанром давньоруської літератури стали життєпис російських святих "житія" князів Бориса і Гліба
Серед публіцистичних творів одне "Слово про закон і благодать" київського митрополита Іларіона (40-і роки XІ ст..),
З найбільш відомих творів того часу варто назвати "Повчання дітям" Володимира Мономаха, "Слово" і "Моління" Данила Заточника. Найвидатніший добуток періоду питомої роздробленості - безсмертне "Слово о полку Игоревем".
Поряд з письмовою літературою широкий розвиток одержали усна народна творчість, билини.
Ремесло. Число місць 300, працювали ремісники більш 60 спеціальностей, яки займалися литтям дзвонів, ювеліри. Із середини Х ст.. було широко розвите виробництво цегли, багатобарвної кераміки, предметів обробки дерева і шкіри. Значний розвиток одержало виробництво зброї - кольчуг, мечів, шабель.
Архітектура. Зараз ми знаємо більш 150 пам'ятників архітектури, що дійшли до нас від домонгольського часу. До кінця Х ст. на Русині було монументальне кам'яне зодчество. Будівлі були дерев'яні або дерев'яно-земляні.
Одне з перших кам'яних споруджень, зведене грецькими майстрами наприкінці Х в., - це двадцятип’ятиглава церква на честь Богородиці в Києві, називана також Десятинною церквою.
У середині XІ ст. при Ярославі Мудрому був споруджений Софійський собор (1037), що мав 13 куполів. Тоді ж були споруджені Золоті ворота в Києві. Софійські собори були споруджені в Новгороді і Полоцьку, Чернігові й ін. На території Русі відомо близько 15 кам'яних храмів XІ - початку XІІ в.,
Принципи будівництва храмів були запозичені з Візантії. Храми зводилися з плоскої цегли розміром 31х31 см. і товщиною 2,5-4 см, що називався плинфою. Тип храму, що прийшов з Візантії, називають хрестокупольним. Чотири, шість або більше стовпів у плані утворювали хрест, над яким піднімався купол.
У період роздробленості складалися різні архітектурно-художні школи. Більшість храмів ХІІ - початку ХІІІ ст. одноглаві. Мозаїчні зображення поступалися місцем фрескам.
У Києві, Смоленську, Чернігові, Рязані як і раніше будували з плинфи .