Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напряму кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту в грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). За базу під час розрахунків нормативів можна брати обсяг капіталу банку, розмір кредитного портфеля, валюту балансу та інші показники. Наприклад, ліміт кредитування позичальників певної галузі може бути визначений як максимальний сукупний розмір коштів або як відношення суми кредитів у галузь до загальної величини кредитного портфеля.
Лімітування як метод зниження кредитного ризику широко застосовується у практиці як на рівні окремого комерційного банку, так і на рівні банківської системи загалом.
Резервування
Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Водночас резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи загалом. Банки аналізують кредитний портфель і класифікують кредитний портфель за кожною кредитною операцією залежно від:
• фінансового стану позичальника (керуючись Положенням банку «Про оцінку фінансового стану позичальника», «Оцінка фінансового стану позичальника – фізичної особи»);
• стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості;
• рівня забезпечення кредитної операції.
Відповідно до оцінки фінансового стану позичальників і стану погашення ними основного боргу та відсотків щомісяця здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначаються категорії кредитних операцій.
| Клас позичальника | Погашення заборгованості | ||
| Добре | Слабке | Незадовільне | |
| А | Стандартний | Під контролем | Субстандартний |
| Б | Під контролем | Субстандартний | Сумнівний |
| В | Субстандартний | Сумнівний | Безнадійний |
| Г | Сумнівний | Безнадійний | Безнадійний |
| Д | Безнадійний | Безнадійний | Безнадійний |
До категорій «стандартних» та «під контролем» кредитних операцій не можуть належати пільгові кредити.
При розрахунку чистого кредитного ризику не враховується застава, предметом якої є акції, випущені банком.
Відповідні підрозділи та філії банку щоквартально, а також при кожній пролонгації кредитного договору перевіряють стан заставленого майна та в разі потреби переглядають його вартість. Якщо стан заставленого майна не переведено, а також відсутні документи, що засвідчують наявність і стан забезпечення кредиту, то резерв під кредитні ризики формується на всю суму основного боргу.
1.2 Розрахунки з відстрочкою платежу
Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні механізму безготівкових розрахунків, так як сучасний її стан характеризується розладом платіжно-розрахункової системи та платіжною кризою. Своєчасна і повна сплата доставленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, інших боргових зобов’язань є однією з головних передумов та ознак ефективності функціонування економіки в цілому і кожного його суб’єкта окремо. Відсрочка платежу розповсюджена в господарської практиці. Відсрочка повернення еквиваленту – одно з властівостей кредит, однак платежі за своєю сутністю не є кредитними відносинами. Уперіод економичної кризи, криза розрахунків, як правило, вимагає попередньої оплати товара. Попередня оплата вживається також при здійсненні ряда послуг. Суттєво при цьому у разі відмови заказника від отримання олаченуваної послуги або повністю, або частково сума зробленного наперед платежа не повертається, в той час як для кредитної угоди поверненність є невід» ємною умовою. Зазаначемо, що тут немає особливого договіру, в той час як при ссуді складання кредитного договору обов» язково.Вексельна форма розрахунків – це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, яка оформлюється векселем.Вексель – це письмове зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власникові вимагати сплати відповідної суми (визначеної у векселі) від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.Вексель – це один з важливих кредитно-розрахункових документів, який виконує функції платіжного документа і може використовуватися як інструмент для інкасування боргів. Вексель починає циркулювати на ринку, виконуючи такі функції грошей, як засіб обігу і як засіб платежу. Завдяки таким властивостям вексель зменшує потребу в грошах, значно прискорює оборот товарів оскільки вирішує проблему взаєморозрахунків між товаровиробниками.Правовою основою вексельного обігу в Україні є законодавчі, нормативні акти, розроблені згідно з положенням Єдиного вексельного закону, ухваленого Женевською вексельною конвенцією 1930 року. Першим реальним кроком на шляху відродження векселя в Україні була ухвала 18 червня 1991 р. Верховною Радою України Закону «Про цінні папери та фондову біржу». У 1992 році Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про застосування векселів в господарчому обороті України».Як сказано у Законі України від 14 жовтня 1992 року №2680‑XII «Про цінні папери i фондову біржу», «вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю)». Таке стисле визначення, привело до того, що сфера використання векселів у господарському обороті стала надзвичайно широкою. Виконуючи роль безготівкових грошей, вексель може застосовуватись як інструмент розрахунків у всіх випадках, коли господарські операції здійснюються з відстрочкою платежу. Це означає, що засобом o6iry в період, який збігається з терміном наданої відстрочки, слугують не гроші як такі, а відображені у грошовій формі боргові зобов'язання, функції яких може виконувати вексель. Тільки на момент настання терміну платежу дія векселя як засобу розрахунків закінчується гроші, виконуючи функцію засобу платежу, завершують процес обміну. На цьому етапі векселедержатель може також погасити векселем свою заборгованість перед векселедавцем і, таким чином, завершити господарську операцію без залучення коштів. Отже, застосування векселів одночасно дає змогу розвантажити банківську систему та прискорити i здешевити розрахунки між суб'єктами підприємницької діяльності.3 огляду на сказане слід зауважити, що приписування векселю невластивої йому функції платіжного засобу, яке є досить поширеним у вітчизняній нормативно-правовій i спеціальній літературі, навряд чи можна визнати правомірним.
Якщо умови дають можливість векселедавцю розрахуватися з векселедержателем наявними коштами або якщо векселедавець не має боржників, на яких він міг би перевести свій борг перед векселедержателем, інструментом розрахунків має бути простий вексель. Якщо ж господарська операція включає кілька суб'єктів, пов'язаних взаємними борговими вимогами, або векселедавець для забезпечення розрахунків з векселедержателем має попередньо стягнути борг зі свого боржника, доцільним буде застосування переказного векселя.
Вексельна форма розрахунків – це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем. Вексель – це письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці. Порядок провед. заліку взаємної заборгованості з використ. векселів включає 4 етапи:
1) оформлення та облік платіжних документів;
2) проведення заліку взаємної заборгованості;
3) вексельне оформлення прострочених заборгованостей;
4) дальші операції з векселями.
Векселі різняться за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб'єктом, що здійснює оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред'явлення та іншими ознаками.
Векселі казначейські – один із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету.
Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.
Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовується для мобілізації грошових ресурсів.
Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем-боржником своїх обов'язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.