Міністерство освіти і науки України
Національний університет "Львівська політехніка"
Кафедра проектування будівель і споруд
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
"ОФІСНІ БУДІВЛІ В ІСТОРИЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ"
Виконала: ст. гр. АР-201 Сидорович О.Р.
Прийняла: Лінда С.М.
Львів 2010
Архітектура першої половини XIX ст. пережила свій розквіт у рамках класицизму. У цей час у Парижі, Лондоні, Берліні, Санкт-Петербурзі, Києві, Львові з'являються численні архітектурні ансамблі, які додали головним європейським столицям характерного вигляду.
У роки правління Наполеона у Франції склався стиль ампір (від французького імперія), який став продовженням і одночасно завершенням класицизму. Будівлі і споруди в стилі ампір відрізнялися монументальністю й урочистістю, часто вони прикрашалися військовою атрибутикою. Ці будівлі були покликані прославляти перемоги Наполеона: Вандомська колона, споруджена за зразком давньоримського стовпа імператора Траяна, Тріумфальна арка (архітектор Ф.Шальгрен) - кращий зразок стилю ампір, яка стала одним із символів Парижа.
З Франції класицизм і його різновид ампір поширилися у Росії, де досягли вершини в архітектурі Петербурга. Образ міста на Неві склався саме у першій половині XIX ст., коли виникли основні його обриси у формі тризубця та численні комплекси: Васильєвського острову (арх. Тома де Томон), Адміралтейства (арх. А.Захаров) та Казанського собору (арх. А.Н.Вороніхін). Вищим здобутком класицизму в Росії стали роботи зодчого К.Россі, який завершив створення ансамблів Палацової площі дугою й аркою будівлі Головного штабу і Сенатської площі – будовами Сенату і Синоду. В другій чверті сторіччя в Петербурзі був побудований за проектом архітектора О.Монферрана грандіозний Ісаакіївський собор.
Завдяки посередництву французьких містобудівників класицизм став поширюватися навіть у США, де став першим національним стилем під назвою "грецьке відродження". У цьому стилі в Вашингтоні був зведений Капітолій - будівля конгресу США, і Білий дім - резиденція президентів.
Що ж до романтизму, то він не створив власної школи архітектури, хоч його вплив вельми помітний у декількох "історичних стилях": неоготиці, неоренесансі, романсько-візантійському стилі, необароко, які набули поширення в першій половині сторіччя. У неоготичному стилі побудований ансамбль англійського парламенту в Лондоні, вплив візантійського стилю відчувається в куполах знаменитої паризької церкви Сакре-Кер, в неоруському стилі (будівлі, споруджені в цьому стилі, містять риси, які беруть початок у давньоруській архітектурі, орнаменти, які запозичені з народної вишивки або відтворюють у камені різьблення по дереву) зведені будівлі, які остаточно оформили Красну площу у Москві, - Історичний музей і Верхні торгові ряди (нині – ГУМ).
До середини XIX ст. відкритим у світовій архітектурі залишалося питання про новий стиль. Звернення до старовини підготувало появу еклектизму (від грецького "еклектикос" - той, що вибирає) - архітектурної практики, основаної на змішуванні різних стилів. Прикладом таких споруд можуть служити будівля паризького театру "Гранд-опера" і помпезний берлінський рейхстаг.
Міцніючий капіталізм і технічний прогрес поставили нові завдання перед архітектурою і особливо містобудуванням. Бурхливо росли міста, в яких з'явилися нові типи будівель: заводи, фабрики, вокзали, універсальні магазини, виставочні павільйони, нові типи видовищних споруд (цирки, театри). Поряд з особняками великої буржуазії будувалися багатоповерхові доходні будинки з квартирами, які здавалися у найм, бараки і казарми для робітників. З'явився міський громадський транспорт.
Першим містом, яке зазнало перебудови, став Париж. Незабаром після революції 1848 р. почалася реконструкція міста вузьких заплутаних середньовічних вулочок, зручних для будівництва барикад, у місто широких прямих авеню і кільцевих бульварів, які згодом стали знаменитими. Вони зв'язали центр і передмістя в єдине ціле. Незабаром за зразком французької столиці стали перебудовуватися Берлін, Відень та інші європейські столиці. Невід'ємною їх частиною стають громадські парки. Значно просунулася будівельна техніка, стали широко застосовуватися нові матеріали (чавун, сталь, в кінці століття - залізобетон) і нові прийоми та методи будівництва. Але конструкції, створені на основі промислової технології, вважалися дуже грубими і негідними стати основою нового архітектурного стилю. Їх використовували поки що тільки при будівництві мостів, вокзалів, критих ринків, у спорудах всесвітніх промислових виставок. Першим прикладом застосування збірних конструкцій в будівництві став "Кришталевий палац" у Лондоні, споруджений для першої Всесвітньої промислової виставки 1851 р. Унікальною для XIX ст. спорудою була Ейфелева вежа у Парижі - висотна інженерно-технічна споруда, яка складається з гратчастих металевих конструкцій. І все ж основна маса будівель продовжувала оформлятися у традиційних архітектурних формах. Таким чином, на кінець XIX ст. між технічною і художньою сторонами архітектури виникають своєрідні "ножиці", які з плином часу стали розходитися все більше і більше. Спроба подолати це розходження була зроблена новим напрямом в архітектурі, який отримав назву модерн (французькою - "сучасний"). Представники цього стилю в архітектурі використали нові технічні і конструктивні засоби, вільне, частіше асиметричне планування і сучасні матеріали в обробці фасадів і інтер'єрів будівель (кераміка, поливні кахлі) для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель і споруд.
У рамках модерну кінця XIX ст. у США виникла так звана чікагська школа архітектури, найбільш помітною фігурою якої став Луїс Саллівен, який запропонував тип висотної офісної будівлі з мінімумом декору - хмарочос. Модерн, так би мовити, завершив творчі пошуки будівельників XIX ст. і став сходинкою до архітектури сторіччя ХХ-го.
У сучасному місті не треба забороняти забудову в історичних районах, а навіть навпаки. З історією треба уміти розмовляти. Якщо до роботи береться архітектор високого класу, то він і в історичному середовищі, розуміючи цю історію, користуючись нею, відповідаючи їй, запроектує красиві об'єкти. Але не можна це робити фрагментарно. Якщо узятися за історичні квартали і почати реставрувати, оновлювати історичне середовище, витримувати її контекст, то це треба вирішувати не на одній споруді, а ширше, масштабно. За кордоном існує видимий підхід до містобудування в таких містах, як Відень, Берлін, Нюрнберг і багато інших. Ці міста демонструють, наскільки тактовно і уміло можна працювати, якщо шукати підхід не до однієї споруди, а поквартально, з виявленням поваги до історичних цінностей, із збереженням максимально красивих рис цієї історичної цінності, з сучасними доповненнями. Адже "історія архітектури" не завжди красива. На жаль, Києву не повезло в цьому сенсі. Якщо говорити про центральні частини таких міст, як Відень, Будапешт, Прага та інші, там дійсно присутні багатошарові пласти "Прекрасної Архітектурної" історії. Але або архітектори були професіональніші, або вимоги замовників були вищими, але ці міста відбулися в тій класичній, історичній архітектурі, яку ми шукаємо і про яку говоримо в Києві.
У Києві немає таких цілісних історичних кварталів, ансамблів, вулиць, споруд. Подивимося, наприклад, на Поштову площу: куди вже більш історичне місце – набережна, яка була гордістю Дніпра, комірами в місто, з підйомом до Володимирської гори. Те, що там набудували зараз, не гідно професіоналів. Але справа не тільки в архітекторах, а і у вимогах чиновників і замовників. Бізнес вимагає більше квадратних метрів, і це є хворобою, що привела до того, що в історичному середовищі міста виникли такі невдалі архітектурні рішення. Хоча автори і прагнули до історичної архітектури, але не вистачило професійного просторового уявлення про ці місця і етичного, душевного регламенту, до якого людина повинна прислухатися, працюючи в історичному середовищі. Працювати в історичному середовищі, реконструювати, пристосовувати, відновлювати можна і сучасними стильовими прийомами архітектури. Тобто, не тільки повторення є алгоритмом роботи в історичному середовищі – можна і нове створити, але потрібно цим проникнутися, щоб старе і нове було одним єдиним містобудівним текстом. Але це вже питання майстерності. А захищати історичне середовище треба скоріше не від забудови, а від кандидатів в архітектори. Коли така робота потрапляє до рук професіоналів, у них все виходить уміло, і захищати історію немає необхідності. У розділ кута необхідно ставити питання не "що побудувати", а як.
Середина 1990-х — початок 2000-х років: Софійський собор і Софійська площа. Наразі існує реальна загроза руйнування головної і найдавнішої пам’ятки вітчизняної духовності, історії та культури — Софійського собору. Пам’ятка, що вистояла за часів татаро-монгольської навали і фашистської окупації, може загинути в незалежній Українській державі. Поблизу фундаментів собору розташований елітний підземний фітнес-центр із басейнами і паркінгом. Два чотириповерхові стародавні будинки — цінні пам’ятки архітектури (вул. Володимирська, 20-22), що стоять над фітнес-центром, — понівечені протиправною надбудовою спільного мансардного поверху з агресивними за формами вежами і фронтонами, що, піднімаючись над витонченими куполами собору, позбавили його колишньої монументальності (архітектори С.Бабушкін, В.Смирнов). Облаштування підземної бетонної коробки порушило режим циркуляції підземних джерел, що сформувалися протягом століть, і через підйом ґрунтових вод почалося замокання стін собору. На протилежному боці Софійської площі протягом десяти років (зі значними перервами) здійснювалося протиправне будівництво гігантського готелю у вигляді скляного барабана. "Хаят" звели на місці трьох зруйнованих заради цього пам’яток архітектури: двох на Михайлівському провулку і однієї, зверненої головним фасадом на Софійську площу. Через скандал, що виник у результаті обурення громадськості діями "забудовників", фасад останньої пам’ятки був відтворений, хоча й із відчутними втратами елементів декору. Його безглуздо вмонтували у "криве дзеркало" головного фасаду готелю (архітектори Я.Віг, С.Бабушкін). Побудований вище Софійського й Михайлівського соборів готель порушив візуальну вісь між цими святинями, вніс різкий дисонанс в історично сформований архітектурний ансамбль Софійської площі.