Версаль (Versailles) селение в 24 километрах от Парижа
Версальский замок является одним из наиболее известных памятников культурного наследия в мире.
Посетив туристы, смогут побывать в государственной квартире Людовика XIV, Зеркальном зале, квартире в Королеве, в музее крестовых походов, Зал сражений, и последний, но не менее важно, общественные парки.
Замок и сады Версаля, безусловно, представляют собой наиболее престижных памятников 17 века.
Для создания Версаля, архитектурного воплощения абсолютного могущества королевской власти и Франции, у Людовика XIV был целый ряд причин.
В XVII веке Франция стремительно становится сверхдержавой, но ее столица, Париж, выглядит городом до странности провинциальным. Он совершенно не соответствует новому положению Франции в мировом табели о рангах. Не отягощенный сентиментальной привязанностью к Парижу создатель (заказчик) блистательного Версаля король Людовик XIV без особых колебаний принимает решение об устройстве новой королевской резиденции.
На долгие годы его царствования двор покинет Париж и столицей Франции, а, следовательно, почти столицей мира, сделается Версаль.
Версалю было предназначено стать не просто резиденцией короля, но символом его власти, власти абсолютной и лицом Франции. И правителями, устраивавшими свои дворцы на версальский манер, двигало не только и не столько желанием повторить его изысканную архитектуру, но стремление подчеркнуть собственное могущество, повторив, как можно более верно, мир первого двора Европы.
Возник Версаль не на пустом месте. Строительные работы начались в 1661 году.
К моменту начала знаменитого строительства дворец, охотничья резиденция Людовика XIII, здесь уже существовал. Конечно, стоявшее посреди болот здание было не в пример более скромным. Стараниями архитекторов Лево и Ардуен-Мансара появился новый, величественный дворец. Олицетворение могущества галльской державы и нового стиля. Франция уверенно утверждала классицистические ценности в барочной Европе. Не менее дворца примечателен версальский парк, беспрецедентный по своим размерам. Среди его строго вычерченных главным королевским садовником, а по сути дела ландшафтным архитектором, Ленотром лужаек и рощ, распускаются водяными цветами многочисленные фонтаны. Сама возможность работы, которых чудо инженерной мысли XVII века.
И для строителей Версаля это был не первый подобный проект. Лево, Ленотр и Лебрен, до начала работы над королевской резиденцией, имели возможность "потренироваться" на строительстве загородного дворца Фуке, Могущественного министра, поплатившегося за стремление к королевской роскоши положением и свободой. Постоянно жить в театральной декорации созданной подавлять своим величием и роскошью не могут даже помазанники Божьи. Поэтому парк Версаля изобилует малыми дворцами. Более простыми и скромными, а главное - уютными.
Зодчие Возрождения любили фантазировать, придумывать и рисовать идеальные города. Позднее увлечение утопической архитектурой расцвело и во Франции. Версаль стал таким идеальным городом. На всей огромной территории дворцово-паркового ансамбля нет ни одной случайной линии. Расположение каждого архитектурного и декоративного элемента продумано и подчинено строгой математической логике, месторасположение каждой травинки, впрочем, тоже.
Людовик XIV любил театр. И само устройство королевской жизни он превратил в помпезное представление. Но для него была необходима подобающая сцена. Ей и стал Версаль - мир короля-солнца…
Сады Версаля с их скульптурами, фонтанами, бассейнами, каскадами и гротами вскоре стали для парижской знати ареной блистательных придворных празднеств и барочных увеселений, во время которых можно было насладиться и операми Люлли, и пьесами Расина и Мольера.
Парки Версаля раскинулись на площади в 101 гектар. Здесь множество смотровых площадок, аллей и променадов, есть даже свой Большой канал, а вернее, целая система каналов, которую назвали маленькой Венецией. Сам Версальский дворец тоже поражает своими размерами: длина его паркового фасада составляет 640 метров, расположенная в центре Зеркальная галерея имеет 73 метра в длину.
Подобное возвеличивание короля в немалой мере поддерживало ту полубожественную атмосферу, которую Людовик XIV вокруг себя создавал и заботливо культивировал. С 1682 года Версаль становится постоянной его резиденцией, и вскоре сюда переселяется весь придворный штат. Возникает тщательно разработанный придворный этикет с неукоснительным кодексом поведения.
Людовик XIV умер в 1715 году.
Его наследник Людовик XV нанял придворным архитектором Жака Анжа Габриэля. Среди многих его работ следует назвать здание Оперы и знаменитый Малый Трианон (Petit Trianon) - изящный, миниатюрный замок, в котором жила впоследствии Мария Антуанетта. При Людовике XVI к нему была пристроена еще и элегантная библиотека. Но история тем временем уже вершила свой неотвратимый и роковой ход, и в октябре 1789 года Французская революция достигла королевского дворца.
Колізей – визначна пам’ятка Стародавнього Риму
У римському мистецтві періоду розквіту ведучу роль грала архітектура, пам'ятники якої і тепер, навіть у руїнах скоряють своєю міццю. Римляни поклали початок новій епосі світового зодчества, у якому основне місце належало спорудженням суспільним, що втілили ідеї могутності держави і розрахованим на величезні кількості людей.
Рим це, напевно, найбільше місто Європи по кількості визначних пам'яток і історичних пам'ятників.
Мільйони туристів щороку приїжджають у Рим, щоб насолодитися творами мистецтва, архітектури й історії. Рим з'єднує в собі риси древнього міста і гучної сучасної європейської столиці. Його церкви, фонтани, палаци, храми, руїни древніх будівель не можуть не захоплювати.
Усі визначні пам'ятки Рима краще обходити пішки, щоб перейнятися неповторним духом «вічного міста». Історичний центр Рима досить невеликий, він займає простір від ріки Тибр на заході до вокзалу Терміні на сході, тут знаходяться Римський Форум, Колізей, Пантеон, фонтан Треві, Іспанські сходи, базиліка Св. Петра і Ватикан.
Символ слави Вічного міста – Колізей, що вважається самим знаменитим пам'ятником Італії.
Будівництво Колізею почалося в 72 р. н.е. Цей величезний амфітеатр розташовував місцями більш ніж на 80 000 тисяч глядачів.
Спочатку він називався Амфітеатр Флавієв, його будівництво почав Веспасіан з роду Флавіїв у 72 р. н.е., а добудував його син - Тит у 80 р. Відкриття Колізею святкувалося 100 днів. Колізей найбільший амфітеатр у світі, висотою 50 м, 3 яруси, у кожнім з який по 80 арок і розрахований на 50000 глядацьких місць і має 4 головних входи. Глядачі дивилися в Колізеї криваві шоу з дикими тваринами і гладіаторами, під час зображення морських боїв арену заповнювали водою. Імператор Коммодус під час представлень був одягнений у шкіру лева, зображуючи Геракла. Колізей у первісному виді проіснував до 8 в., коли Папа Павло III дозволив використовувати своєму племіннику камені Колізею для будівництва власного палацу. Його дозвіл дозволяв Кардиналу протягом 12 годин вивезти стільки каменів, скільки він зможе. Таким чином, Колізей був збережений для нащадків.
У 70—80 р. н.е. був споруджений грандіозний амфітеатр Флавієв, що одержав назву Колізей (від латинського colosseus — «величезний»). Він вибудований на місці зруйнованого 3олотого будинку Нерона і належав до нового архітектурного типу будинків. У Греції колись були тільки театри, що влаштовували на природних схилах пагорбів і полів. Римський Колізей являв собою величезну чашу зі східчастими рядами сидінь, (замкнуту зовні кільцевий еліпсовидною стіною. В амфітеатрах давали різні вистави: морські бої (навмахії), бої людей з екзотичними звірами, бої гладіаторів. У сонячні дні над Колізеєм натягали величезний парусиновий навіс — велум, чи веларій.
Колізей — найбільший амфітеатр античної епохи. Він уміщав біля п'ятдесятьох тисяч глядачів. Могутні стіни Колізею (висота 48,5 м) розділені на чотири яруси суцільними аркадами, у нижньому поверсі вони служили для входу і виходу. У плані Колізей представляє еліпс (156Х198 м); центр його композиції — нині зруйнована арена, оточена східчастими лавами для глядачів. Еліпс найбільше повно відповідав вимогам динаміки видовищ, що розгортаються — гладіаторських боїв. Він давав можливість максимально активізувати глядача, наблизити місця привілейованої публіки до арени; опускаючись лійкою місця розділялися відповідно до суспільного рангу глядачів. Усередині йшли чотири яруси сидінь, яким зовні відповідали три яруси аркад: дорична, іонічна і корінфська. Четвертий ярус був глухим, з корінфськими пілястрами — плоскими виступами на стіні. Пілястри, що членують стіну, корінфського ордера не порушують моноліт будинку, викладеного із сірого травертину.
Зовнішній вигляд Колізею з його могутнім пружним овалом виконаний суворої енергії. Це відчуття створюється не тільки величезними масштабами будинку, але й узагальненням основних форм, урочистою міццю простих ритмів. Усередині Колізей дуже конструктивний і органічний, доцільність сполучається в ньому з мистецтвом: він втілює образ світу і принципи життя, що сформувалися в римлян до I в. н.е.
История статуи Свободы
Национальный памятник – статуя Свободы – официально отметил свое столетие 28 октября 1986 года. Более ста лет назад народ Франции преподнес статую в дар американскому народу в знак дружбы, сложившейся в годы американской революции. За эти годы статуя Свободы стала не только воплощением дружбы двух народов, но и символом свободы и демократии.
Скульптору Фредерику Огюсту Бартольди было поручено создать к 1876 году памятник в честь столетия подписания американской Декларации независимости. Создание статуи стало совместным франко-американским проектом, по которому американская сторона возводила пьедестал, а французы изготовляли статую и затем собирали ее уже в США. Однако нехватка средств ощущалась по обе стороны Атлантического океана. Во Франции для сбора средств привлекались пожертвования, проводились лотереи и увеселительные мероприятия. В Соединенных Штатах в свою очередь проводились театральные представления, художественные выставки и аукционы с целью сбора средств. Между тем Бартольди во Франции потребовалась помощь инженера в расчете конструкции гигантской медной статуи. Александр Густав Эйфель, создатель Эйфелевой башни, разработал конструкцию мощной железной опоры и каркаса, который позволял медной оболочке статуи свободно двигаться при сохранении равновесия самой статуи. Сбор средств в Америке продвигался со скрипом, и потому Джозеф Пулитцер (известный благодаря награде своего имени) предоставил страницы своей газете «Уорлд» для статей в поддержку сбора пожертвований. В своей газете Пулитцер обрушился с критикой как на богатых, которые не желали финансировать строительство пьедестала, так и на средний класс, который привык полагаться на то, что деньги на благое дело всегда найдутся у состоятельных соотечественников. Жесткая критика Пулитцера имела успех и мотивировала американцев делать пожертвования.