Подібно до костьолу домініканців, собор святого Юра має центрично об’ємо-планувальну композицію. Проте її своєрідність полягає в явній орієнтації на побудову, властиву українським хрещатим багатоверхим храмам, а також у розрахунку на круговий огляд споруди, що відрізняється від сприйняття католицьких храмів, де основна увага зосереджується на вирішенні головних фасадів. Поєднання традиційних рис у властивих для бароко плавно вигнутими поверхнями стін, архітектурним і скульптурним декором надають споруді особливої цінності.
Зорове полегшення архітектурних мас знизу в гору, досягнуто пірамідальністю загального силуетного вирішення, перевагою вертикальних елементів у тектоніці зовнішніх стін. Архітектурні і скульптурні деталі - карнизи, капітелі пласких пілястрів, ажурні парапети, кругла скульптура - виготовлені з природного каменю на високому художньому рівні. Майстерно виконана скульптура головного фасаду має смислове значення: фігурки крилатих геніїв на сходах (скульптор М. Філевич) уособлюють християнські чесноти, біля порталу розміщені постаті василіанських святих - Афанасія і Лева, аттик увінчаний скульптурою, що зображає покровителя храму - Святого Юра. Скульптури святих виконані талановитим майстром XVIIІ століття І. Пінзелем, а також кінна композиція "Юрій змієборець" належить до шедеврів барокової пластики.
Мистецькі принципи бароко в соборі Святого Юра проведені більш послідовно і високоталановито. Маси енергійно розчленовані я к по вертикалі, так і по горизонталі. Бурхлива гра вертикальних ліній крепованих пілястрів, їх різні розміри і масштаб, величезна висока баня з тонкообробленими пілястрами, втопленими панелями, балюстради та вази вибагливої форми і нарешті скульптури порталу і фронтону головного фасаду створюють образ споруди, яка нагадує цілісну скульптуру.
Новаторським типом споруд бароко були центричні храми. Овальний у плані центральний неф мав костьол монастиря взутих кармеліток (1651 - 1677 роки), перебудований у ХІХ столітті в культурно-освітницький заклад Оссолінських. Яскравим взірцем цього типу споруд і справжнім шедевром архітектури пізнього бароко з властивими йому динамічними і пластично ускладненими формами є ДОМІНІКАНСЬКИЙ КОСТЬОЛ У ЛЬВОВІ. Його почали зводити в 1749 році за проектом Яна де Вітте на місці старого готичного храму. Будівництво керували місцеві зодчі М. Урбаник та К. Мурадович. Скульптурне оформлення фасаду завершив у 1764 році С. Фессінгер.
Після пожеж в 1766 та 1768 роках костьол відбудовується, а в 1865 році біля головного фасаду над входом до монастиря з’являється запроектована Ю. Захаревичем стилізована барокова двоярусна дзвіниця. Реставрація інтер’єру (оздоблена штучним мармуром, установлення вітражів, фарбування та позолота) проводилися в 1905 -1914 роках.
В основі об’ємно-планувальної композиції храму лежить овальний центральний неф, що переходить у тамбур потужної еліптичної бані (розміри в осях 31,54х16,35). Новий об’єм домінує над пресбітерієм, притвором і шістьма бічними каплицями. Це дозволило створити яскраво освітлений багатоярусний інтер’єр головним організовуючим елементом якого є вертикалі спарених колон, ніби підтримуючих величезну чашу бані, карнизи емпори з витонченими рокальними решітками і виразні за пластикою дерев’яні позолочені скульптури. Внутрішній простір організовано під впливом уславлених європейських зразків, зокрема, віденських храмів святого Карла Боромея та Святого Петра, першої тертини XVIIІ століття. Проте Львівських храм без сумніву відрізняється своєрідністю, яка полягає в поєднанні статичного за характером палладіанського ордера з динамічними формами площин головного фасаду, криволінійним розірваним фронтоном, увінчаний експресивною скульптурою.
В кращих традиціях барокової архітектури вирішений невеликий однонефний КОСТЬОЛ СВЯТОГО АНТОНІЯ, поставлений на пагорбі біля старовинного Глинянського шляху у Львові. Збудований у 1718 році цегляний, прямокутний у плані з квадратними каплицями з обох боків. Фасади та інтер’єр споруди і підходи до неї оформлені у вигляді гарних двомаршових сходів зі скульптурою Мадонни (скульптор С. Фессінгер), вирішені в єдиному стилістичному ключі.
Такою ж єдністю стилю відзначається комплекс монастиря тринітаріїв з КОСТЬОЛОМ СВЯТОГО МИКОЛАЯ. Хвилястий контур фронтону повторюються у завершеннях корпусу монастиря і кам’яної огорожі з невеликою брамою. Будівництво цього базилікального за структурою храму з широким центральними вузькими бічними нефами приписується за одними джерелами італійському архітекторові Ф. Плацеді, а за іншими - ченцеві тринітарського ордену К. Гранацькому з Любліна. Інтер’єр вирізняється багатством художнього впорядкування: ліпниною на поверхні напівциркульного склепіння, дерев’яною скульптурою (С. Фессінгер), перенесеним з кафедрального собору чудовим мармуровим вівтарем, виконаним у 1595 році в майстерні Львівського скульптора Г. ван Гутте.
До композиції фасадів деяких храмів XVII-XVIIІ століть включалися вежі, характерні для культової архітектури епохи бароко ряду країн Центральної Європи. Двовежний фасад було створено в процесі перебудови у КОСТЬОЛІ СВЯТОГО МИХАЙЛА, в укріпленому монастирі ордену босих кармелітів. Костьол заснований у 1634 році, мабуть, архітектором італійського походження Я. Покоровичем у вигляді шестистовпної баліки без виступаючої вівтарної частини. В 1835 - 1939 роках архітектор А. Вондрашка зводив північну вежу за зразком австро-чеських культових споруд XVIIІ століття, але тільки в 1906 році по закінченні другої вежі й барочних верхів (архітектор В. Галицький) костьол набув нинішнього вигляду. В 1703 році інтер’єр був розписаний італійським художником В. К. Педеретті, та його учнем Б. Мазуркевичем. До початкового етапу будівництва відносять головний вівтар з колонами з чорного мармуру який приписують львівському скульптору XVII століття О. Прохенковичу.
Аналогічну композицію має львівський КОСТЬОЛ МАРІЇ МАГДАЛИНИ. Найдавніша його частина - видовжений хор з гранчастою абсидою, була закладена в 1600 році архітекторами Я. Годним та А. Келарем. Тринефний базилікальний об’єм добудований у 1654 році архітектором М. Урбаником. Тоді ж з’являються скульптури на головному фасаді, виконані С. Фессінгером. Барокове вирішення веж датується 1870 роком. У вівтарній частині зберігся рідкісний для Львова ліпний триптих XVII століття, який приписують А. Келарю.
Фасад у вигляді вежі мала також СВЯТОДУХІВСЬКА ЦЕРКВА, що будувалася в 1722 - 1729 роках для домініканців.
Оригінальний напівкруглий фасад з двома фланкуючими вежами має КОСТЬОЛ СВЯТОЇ УРСУЛИ, збудований наприкінці XVII століття, можливо, архітектором голландського походження Тільманом ван Гаменером. Особливо виразною, майже скульптурною пластикою відмічений стрімкий вежовий фасад КОСТЬОЛУ САКРАМЕНТОК, будівництво якого розпочалося в 1743 році, як вважають за участю Б. Меретина.
Типовим взірцем невеликого барокового храму, поширеному в XVII-XVIIІ століттях став КОСТЬОЛ СВЯТОЇ СОФІЇ. Прямокутний в плані, має доповнений граненою апсидою простір нефу. Суворий фасад пом’якшують плавні лінії розвинутого барокового фронтону, статуї у нішах.
До найкращих взірців барокової архітектури львівської школи відноситься ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ КОСТЬОЛ в місті Золочеві. Збудований близько 1731 - 1763 років тринефний, одноярусні бічні нефи оточують хор з напівциркульною у плані апсидою. Архітектуру головного фасаду вирішено в стилі пізнього бароко. Споруда має чітку вертикальну побудову. Нижній ярус оформлений пілястрами іонічного, верхній - коринфського ордерів. Соковиту пластику фасаду підкреслюють глибокі напівциркульні ніші заповнені скульптурою, розвинені карнизні тяги, білокам’яна різьба. Головним висотним акцентом являється башта, розміщена в північно-західному куті. Невеликий балкон з кованою бароковою решіткою підкреслює центральний вхід. Стовпи в центральному нефі декоровані парними пілястрами, що підтримують розкрептований антамблемент. Лінія пілястр продовжують падуги, які членують склепіння нефів на окремі прясла. Кожне прясло перекрите склепінням подвійної кривизни. Вузькі бічні нефи мають циліндричні склепіння з розпалубками. В цілому пам’ятник справляє враження композиційної цілісності, стильової єдності та характерної барокової динамічності.
Як окремий витвір барокового храмового будівництва можна розглянути КОСТЬОЛ СВЯТОГО ЙОСИПА ТА ВОЗДВИЖЕННЯ замку в Підгірцях.
Костьол в стилі бароко італійського зразка, збудований у 1752 - 1766 роках за проектом архітектора Ц. Романуса, являється невід’ємною частиною замкового ансамблю в Підгірцях. Споруда ротондального типу перекрита куполом. Головний фасад виділений чотирнадцятиколонним портиком коринфського ордену, завершеним антамблементом та фронтоном. Портик завершує аттик, на якому розташовані вісім скульптурних фігур із вапняку, роботи С. Фессінгера та Лебласа. З цього ж матеріалу витесані архітектурні деталі капітелі та бази колон. В 1765 - 1766 роках інтер’єр костьолу був оформлений художником Л. Смуглевичем, який виконав тільки частину розписів. Закінчували розписи художники Дем’ян, Костянтин із Жовкви, а також, Гургилевич і Витанецький зі Львова. Різьблені дерев’яні лави, рами, хори виконані скульптором М. Твардовським за малюнками Л. Смуглевичем. Характерною особливістю цього храму є те, що в ньому спостерігаються класицистичні стильові ознаки.
До одних з найцікавіших пам’яток галицької школи бароко належить ХРЕСТОВОЗДВИЖЕНСЬКИЙ КОСТЬОЛ у Берездовцях. Збудований в 1771 році за своїм планувальним та архітектурним рішення ідентичний збудованому архітектором Меретином костьолу в селі Годовиця. Кам’яний, однонефний перетин нефу та скороченого трансепта утворюють просторовий хрест. По вісі західного та східного фасадів розташовані низький притвор та невелике приміщення. Плану та фасадам споруди надані барочні пластичні форми, завдяки заокругленню прямих кутів. Головний фасад декорований пілястрами коринфського ордеру і розкрептований розвинутим карнизом. Його завершує барочний фронтон з декоративними кам’яними вазами. На верхівці даху розташована ажурна сигнатурка. Неф та трансепт перектриті циліндричними склепіннями з розпалубками, притвор на північне приміщення - хрестовими, центральний об’єм - еліпсовидним куполом без барабану. Архітектурний декор інтер’єру складається зі спарених пілястр коринфського ордену, які підтримують розвинутий антамблемент, неглибоких ніш в простінках між вікнами.