На час заснування Львівської кафедри "капличний хор" був поширений у Чехії та Польщі.
"Капличний хор" львівської кафедри наслідували як у самому Львові, так і в цілому на Україні. Точною копією його став хор Львівського францисканського костьолу Святого Христа, збудованого в кінці ХІV - на початку ХV століття та у парафіяльному костьолі міста Дрогобича, збудованого в кінці ХІV - на початку ХV століття. Тут бачимо ті самі ознаки кафедрального стилю; витягнутий план, підвіконний гзимс, високий інтер’єр. Щоправда співвідношення висоти й ширини інтер’єру (1:2), трохи менше ніж у Львові (1:2,5).(іл.1,2,3,4)
Тенденція пом’якшувати пропорції помітна у храмах Кам’янця-Подільського. Кафедральний костьол, збудований у ХV столітті має пресбітеріум з пропорційним співвідношенням у розрізі 1:1,5. Подібні вирішення спостерігаються в кам’янецьких костьолах жебрущих орденів - домініканському і францисканського, збудованих у ХV столітті. У кафедральному костьолі Перемишля (кінець ХV століття) та парафіяльному костьолі в Переворську (середина ХV століття). Перші ознаки видозміни стилю відповідно до місця всіх уподобань можна побачити вже в архітектурі костелу в Рогатині, забудованого у середині ХV століття. У плані тут скорочено число травей до трьох та знижену загальну висоту споруди. Риси видозміненого "капличного хору" помітні у фарних костьолах другої половини ХV століття - першої половини ХVІ століття це храми у Новому Місті, Куликові та Фельштині. Другою складовою частиною Львівської кафедри є корпус нав. У плані це близький до квадрата прямокутник. Внутрішній простір поділений чотирма стовпами на три нави, однакові за височиною, але бічні майже вдвоє вужчі за середню. Таке вирішення називається зальним. Але повного ефекту зали, тобто рівноцінного в обох напрямках поперечному і повздовжньому простору не утворилося, бо опори сполучені між арками і це вносило елементи руху. Зальні вирішення простору храму відомі ще з романських часів, але особливої популярності набули в період готики. Їх поширенню сприяло будівництво храмів домініканським та францисканським орденами. Зала відповідала проголошуваній ними ідеї рівності людей перед Богом. При однієї височині інтер’єру слухані в головних і бічних навах перебували в більш-менш сприятливих умовах, аніж скажімо, при базилікальному розрізі.
Тип чотириопорної зали найбільше поширився у Чехії, наприклад, костьоли у Їглаві, Прахотицях, Двурі Карловим, Кутній Горі, Жатці, Славоницях та ін. Каталізатором такої об’ємності став забудований у 1352 році Карлом ІV костьол Діви Марії у Нюрнберзі.
На територію України цей архітектурний тип дійшов через Польщу, точніше через територію так званої Малопольщі, де на той час переважаючим просторовим розв’язанням храму була базиліка. Це було однією з принципових відмінностей від архітектури Західної України.
Вплив Львівського корпусу нав позначився більшою мірою не в прямому його повторенні, а у вирівнюванні чотириопорної структури. На основі її створені пам’ятки, декотрі з яких не мають прямих аналогій у центральноєвропейській готичній архітектурі. Корпус нав костьолу у Дрогобичі багато чим схожий на Львівський, проте у східних травлях нав зроблено емпори (другий ярус); внаслідок цього простору єдність інтер’єру порушено і корпус візуально "скоротився", пресбітеріум навпаки "витягнувся".
Чотири опори кафедрального костьолу в Кам’янці-Подольському своєю масивністю більше нагадують суцільну стіну з арками призначеними для проходу в бічні нави. Середня частина вища од бічних, але вікон немає. Зовні дахи нижчих нав підходили під самий низ головної. Отже, при базилікальному розв’язанні інтер’єру зовнішній вигляд споруди лишається таким, як і вигляд звичайної зали. Так утворено псевдобазилікальну композицію. Чотириопорні зали поширилися на терені правобережної України. Так збудовані францисканські костьоли у Самборі кінця ХV століття вплив описаного розв’язання відчувався навіть у ХVІІ столітті - домініканський та кафедральний костьоли в Києві. Другим, але значно менш поширеним типом є загальний розріз із шістьома опорами. Найяскравіший зразок такого корпусу - костьол у Рогатині. Всі опори круглої у плані форми, мають капітелі та базу, внутрішній простір рідкісно цілісний. Проте залишені міжнавові арки зорієнтовують його до вівтаря. Шестиопорними залами є храми у Перемишлі (кафедральний) та в Переворську (Бернардинський).
Наведені приклади спонукають до певних узагальнень щодо особливостей католицької культової архітектури на Україні кінця ХІV століття - першої половини ХV століття.
Розквіт кафедральної готики в Україні припадає на часи правління короля Владислава ІІ Ягайла (1386 - 1434). Найпомітнішою ознакою її є сполучення витягнутого "капличного хору" з компактним зібраним об’ємом нав. При цьому останньому створюється, як правило. на основі центричної фігури квадрата, або фігур близьких до нього. Цікаво, що центричний план корпусу переважив на землях з давньою православною традицією: в Україні, Білорусії, Литві, тут названий тип у католицькому будівництві посідав чільне місце, його не було у сусідніх землях, наприклад у Польщі.
Дещо не типовою для "адаптованої" української готики є каплиця Святого Мартина в Мукачево збудована у ХІV столітті. Кам’яна, однонефна, базиліка з граненою абсидою та на невеликою округлою башточкою з гостроконечним завершенням. З усіх сторін стіни костьолу укріплені масивними контрфорсами. Портал оформлений стрільчастою аркою та прикрашений вікном - розою.
В стінах вузькі стрільчасті вікна. В бічних фасадах вмуровані плити з епітафіями, багато з них датовано. В каплиці збереглися розписи датовані ХІV століттям. Каплиця відноситься до типово центрально європейської готичної школи і збудована ймовірно будівничими з Угорщини.
В цілому готика, як конструктивна стильова система, не набула широкого розповсюдження в українській архітектурі, вона проявилася головним чином в архітектурних деталях. Це пояснюється не тільки тим, що у будівництві культивувався центральнокупольний тип храму, але й також тим, що коли українські землі звільнилися від монголо-татарської навали і з’явилася можливість розпочинати будівництво, готика як стильова система вже віджила у країнах Західної та Центральної Європи.
На початку XV століття в Італії в місті Тосканні, де ще повністю не щезла антична спадщина виникало нове явище в мистецтві - ренесанс, в більш вузькому значенні цього слова - відродження античного мистецтва. В XV столітті ренесанс поволі розповсюджується по всій Італії. Для нього характерні місцеві особливості, тому у Франції він інший, ніж у Венеції або в Римі. Але найбільшої різноманітності набув ренесанс, розповсюджуючись по всій Європі.
Архітектура займає провідне місце в ренесансній художній творчості. В цей період споруджуються будівлі, масштабною міркою яких стає людина. Суттєво змінюється характер монументальної архітектури, і на відміну вертикальному вирішенню простору, який відповідав ідеям середньовічної схоластики. Нові форми розвиваються в ширину. Ренесансна архітектура характеризується простотою та спокоєм об’ємів, форм і ритмів.
Ренесансні будівлі справляють враження статичних завдяки нашаруванню горизонтальних поверхів. Від античної архітектури ренесанс переймає ордерну систему. Колона, пілон, пілястра, архітрав, архівольт та склепіння є тими основними елементами якими користується ренесанс, при вирішення архітектурних композицій. Використовуються різноманітні ордери, котрі найчастіше стоять у ряд у відповідності з так званим взаємним підпорядкуванням - від найтяжчого доричного в нижній частині до найбільш субтильного коринфського зверху. Стіна знов набуває свого первісного тектонічного значення.
Дуже важливим є зміна характеру простору. Замість летючого і натхненного готичного простору з’являється раціональне візуально чіткими межами. На місці напружених готичних ламаних ліній, використовуються суворі, в більшості випадків, прямокутні форми. Основні геометричні фігури та тіла в ренесансній архітектурі - квадрат, прямокутник, куб і куля. Від початку і через весь період Ренесансу проходить принцип художнього індивідуалізму вільного використання античних форм.
Для ренесансних споруд крім традиційних матеріалів використовуються нові. Традиційний камінь в основному у ранній період використовується у вигляді кам’яних блоків, оброблених різноманітними техніками. Він використовується в конструкціях та в елементах оформлення. Все більш важливим матеріалом стають будівельні розчини. Практично Ренесанс - період панування штукатурки в архітектурі. Розчин використовується не тільки у кладці, але і у вигляді гладкої штукатурки, сграфітто, руста та для створення деяких інших архітектурних елементів. Цегла як і раніше залишається традиційним матеріалом, конструктивним та декоративним. Ренесанс відзначається характерним чергуванням матеріалів та кольору, широко використовується кольорові матеріали: теракота, майоліка та глазурована цегла. Виробами з цих матеріалів легко надати будь-якої форми, що дозволяла створювати різноманітні елементи та деталі архітектурного оформлення серіями.