Семіотика багатоквартирного житла (стр. 6 из 7)

Простий зв'язок, що поєднує вершину D1, на масштабі IІ і вершину F11; на масштабі І означає що їх оператори, в даному випадку – це дві вісі відображення, не збігаються. Цей простий зв'язок диференціює кодування десиметрично розміщених дверей а від кодування елементів вікон.

Для хоча елемент вікна не розміщується на осі F11 проте його генеровано (віддзеркалено і переведено) задопомогою цієї вісі. Тому вершина Dl елементу вікна на масштабі IІ сполучена дугою з вершиною F11 . Нарешті, асиметричні двері b безпосередньо сполучені простим зв'язком з вершиною F 11, що означає, що вони розміщуються на осі але не виробляються переведеннями групи F11.

З таким кодуванням, модель графа може об'єднати відмінність між ординарністю форми і одинарністю розташування елементів фасаду . Часткове моделювання фасаду, вибраного з нашого зразка (Мал. 9 і 10) у верхньому підграфові, показує доцільність графів для моделювання як формальних, так і розташувальних одинарностей елементів фасаду.

Нижній Підграф

На відміну від верхнього підграфа, який моделює комбінаторні стосунки елементів в фасаді, нижчі підграфи представляють фактичну формальну субстанцію кожної елементу. Вершини нижчих підграфів розташовані за згідно трьох рівнів, що відповідають мотивам, обмеженими-мотивами і під-мотивам. Мотиви визначаються як зовні ми контурами елементів, як наприклад рамки дверей, чи додаткова матриця поручнів, і т.п.

Під-мотиви відповідають під-елементам, які не складають істотні частини елементів, але які з!являються лише у з'єднанні з ним, наприклад перемички, обрамляючі краї перемички, і т.п. Під-мотиви - паттерни ще меншого масштабу, що артикулюють мотиви і обмежені-мотиви. Мал. 11 ілюструє два елементи і їх розкладання в мотиви, обмежені-мотиви і під-мотиви.

Мотиви, обмежені-мотиви і під-мотиви всіх елементів записуються до списку і кодуються в наступній формі: для кожного елементу всі мотиви появи записуються і класифікуються згідно операторам симетрії, які вони містять. В межах кожної категорії кожен мотив крім того ідентифікується його специфічною родовою конфігурацією.

Тому код кожного мотиву, як показано в Мал. 11 складається з позначення елементу, до якого належить мотив, як наприклад "T" тімпану; номер, посилається на число операторів симетрії , які містить мотив , наприклад, "4" для чотирьох вісей відображення в мотиві перемички; і нарешті, номер, який ідентифікує специфічне родове розташування мотиву.

Той же метод кодування застосовується до обмежених-мотивів і під-мотивів. Однак, певні під-мотиви не належать до якогось певного елементу і тому закодовані окремим пунктом, як наприклад пат терн цегли, який зустрічається в перемичках, фрізах, стінах і перемичках, і закодовані пунктом "B". Мал. 12 показує нижній підграф для дверей і перемички в Мал. 11

Обмежені-мотиви і під-мотиви сполучені зв!язками з мотивами, які вони утворюють. Ця процедура аналізує елементи через мотиви, що їх утворюють. Елементи можуть таким чином бути порівняні завдяки їх формальній кількості їх варіацій , що характеризують кожен.

Альтернативний метод полягає у маркуванні всіх мотивів, обмежених-мотивів і під-мотивів, з групами симетрії, які їх утворюють. Це спростило кодувальну процедуру , але надало перевагу загальноприйнятій системі кодування. Це дозволило порівняння мотивів, обмежених-мотивів і під-мотивів, через всі елементи, як і ототожнення груп характерної симетрії, для кожного елементу.

Аналіз Лексичних і Синтаксичних Аспектів Житлового Фасаду

Процедура моделювання вище описала, які переваги має виявлення формальних характеристик архітектурних елементів як парадигм варіацій, також як і весь контекст фасаду , в межах якого вони використані. Окрім одночасного збігу елементів в межах одного фасаду, граф також кодує їх відносне просторове положення. Тому можна проаналізувати лексичне повторення кожного елементу, синтогматичні відмінності між елементами так само як і їх можливої граматики, або синтаксичного кодифікування, в межах фасаду.

Коли фасади створюються, їх графи групують вулиці і конвертуються у набори тривимірних матриць. Аналіз може потім відновити компіляцію частоти використання елементів та їх комбінацій в межах фасаду . У вивченому зразку, повна кількість елементів була двадцять-дев'ять з середньою величиною одинадцяти елементів на фасад.

З цих двадцяти-дев'яти елементів лише тринадцять були повністю відмінними елементами, або категоріями елементів, залишок, що був варіаціями від цих елементів, як наприклад інакше стилізовані двері або вікна в межах того ж фасаду ( двері b і c, і т.п.). Найчастіша комбінація елементів,що співпадають в більшості фасадів, складалася лише з семи елементів внесених в Таблицю 1. Вони можуть бути названі "загальними" в протилежність іншим шести "рідкісним" елементам.

Потім, верхні підграфи розділяються внизу на ланцюги,що пов'язують елементи з повною симетрією фасаду. Всі елементи і їх відповідні ланцюги потім вносяться до списку відповідно до частоти їх використання. Результуюча таблиця показує загальний словник елементів, їх загальний синтаксис, або правила комбінації на фасаді що вивчається.

Це акцентує увагу на незвичайних ланцюгах, які, разом з рідкісними елементами призначають засоби, через які будинки ідентифікуються і індивідуалізовуються. Навіть така велика компіляція викликає думки відносно природи архітектурного вираження.

Відносно ланцюгів і їх вивчення у нашому прикладі, з'ясовано, що поза всіма п'ятдесят-шістма чіткими ланцюгами лише чотирнадцять мали високу частоту для елементів, і лише чотири з них були винятковими для цих елементів. Іншими словами, цих ланцюги не використовувалися з рідкісними елементами. Навпаки, відсоток незвичайних ланцюгів виключних для загальних елементів був вищий, ніж ланцюги що відносилися до рідких елементів.

Здається, це вказує, на те що введення рідких елементів в фасаді - це достатнє вираження індивідуальності в межах вивчуваної середи ,і що доповнення до незвичайних комбінаторних патернів до цих елементів вважає даремним, тому що це створює надлишкову інформацію.

Також з'ясовано, що встановлення незвичних зв'язків та рідкісних елементів в межах блоку будинків, виявило, істотну різницю між фасадами розміщеними на вулицях, і на авеню, останні мають двічі більше рідких елементів і незвичайних ланцюгів комбінацій .

На відміну від житлової вулиці, будинки на авеню здебільше проектувалися, щоб пристосувати магазини на їх нижніх поверхах і ця комерційна функція, здається, спонукала більшу кількість індивідуальних відмінностей між сусідніми фасадами. Іншими словами, звернення до громадських функцій вподобало більш галасливий засіб ідентифікації, ніж приватної.

Наступний крок складається з співставлення числа мотивів , обмежених-мотивів і під-мотивів, для кожного елементу. Колонка 1 в Таблиці 1 відображує сума чітких комбінацій мотивів і під-мотивів для кожного елементу в прикладі, що вивчається. Колонка 2 показує їх відповідний номер і колонка 3 кількість фасадів, у яких вони зустрічаються.

Колонка 4 повідомляє індекс мінливості для кожного елементу, який має форму співвідношення між сумою різних комбінацій і кількістю їх застосувань . З семи поточних елементів, лише три - карниз, поручні і вікно, - демонструють високий індекс мінливості, це – можна сказати, найвища міра варіацій форми, які відрізняють один фасад від іншого, індивідуалізуючи кожен будинок.

Подальші дослідження цих елементів (Таблиця 1) показують, що карниз має велику кількість мотивів і декілька під-мотивів, вікно має приблизно таку ж саму кількість, так і поручні мають набагато більшу різноманітність під-мотивів, ніж мотивів. Такі відмінності між елементами, здається, не є випадковим результатом. Навпаки, вони, зустрічаючись у корнизі, вони збігаються з двома іншими просторовими властивостями елементів.

Спершу, три елементи - кожен розташований на різних просторових кордонах: карниз підкреслює вертикальну границю між будівлею і піднебінням; поручні розміщуються на межі між суспільними і приватними просторами квартири; і нарешті, вікно відзначає перепонку між приватним "всередині" і публічним простором.

По-друге, три найбільш варіабельні елементи мають відношення до трьох різних масштабів : карниз завжди є видимим з певної відстані; тому, його артикуляція з прекрасними паттернами матиме мале значення у сприйнятті . Вікна, проте, можуть розглядатися в межах двох чітких діапазонів - обох сторін вулиці. Їх мотиви домінують з більшої відстані, поки їх дрібні патерни під-мотивів стають помітними при наближенні до фасаду.

Нарешті, поручні, що характеризуються нечисленністю мотивів але найбільшим числом під-мотивів (деякі на значному масштабі), здається, проектуються, щоб створити враження формальної єдності з відстані, та різноманітності від коротшої відстані і нарешті, мати дрібні багаті деталі, які можна сприймати з безпосередньо близької відстані.

Таким чином можливо і в подальшому демонструвати відповідність між формальною артикуляцією форм та масштабом сприйняття, за допомогою обчислення співвідношення між числом під-мотивів і мотивів для кожного елемента (індекс артикуляції). Фактично, це співвідношення корелюється з масштабом сприйняття для більшості елементів , за винятком стіни і фрізу (Таблиця 1). Проте, низький рівень артикуляції стіни компенсується витонченими варіаціями кольору.