Такого рівня будівель, як архітектура Нобіле, найвпливовішого зодчого Австрії початку XIX ст., у Чернівцях не виникло.
1815-1850 роки
Друга чверть XIX ст. позначена поступовим розвитком будівництва всіх типів житлових споруд: індивідуального міського, вілли, скромного заміського будинку, які набувають рис бідермаєру - менш сухі за формою і лініями, ніж будівлі класицизму, менші за розмірами, мають відбиток способу життя зростаючого середнього бюргерського прошарку. Будинки цього періоду відрізняє компактність планів та об'ємів, фасади виражені небагатьма почленуваннями, горизонтальні: рустований цоколь відділявся простими профільованими тягами, невеликі прямокутні прорізи чітко врізані в стіни, декор відсутній чи, як у будинку на Центральній площі, 6, виявлений міжповерховими підвіконними нішами, заповненими класичними барельєфами. Про високий архітектурний та мистецькій рівень не йшлося. На загальному тлі чернівецького архітектурного середовища вигідно відрізняється ряд монументальних споруд, таких як Ратуша, 1847 р., яка зведена у стилі пізнього класицизму за австрійськими зразками і має, попри всі типізовані прийоми, відмінність у пропорціях, співвідношенні вертикального об'єму до основного. Контраст за висотними характеристиками в даному випадку менший, ніж, скажімо, у львівській ратуші.
Чи не вперше за весь історичний період заявили про себе місцеві архітектори: Адольф Марін та Антін Рьолль9, завдяки творчій праці яких виникла низка монументальних споруд більш високого естетичного рівня. З іменем Маріна - чернівецького інженера, архітектора, чия активна професійна діяльність припадає на 30-40-ві роки XIX століття, - пов'язано започаткування місцевих, чернівецьких чинників архітектурного процесу. Він не тільки брав участь у будівництві багатьох споруд міста і краю (автор реконструкції костьолу Св. Хреста, 1823-26 рр.; будівлі купальні у стилі класицизму; разом з Рьоллем був автором Кафедрального Собору і т.п.), але й перебуваючи впродовж тривалого часу на посаді окружного інженера, своїм талантом та громадською позицією впливав на формування місцевих архітектурних сил, підвищення якостей чернівецької архітектури. За приклад маємо споруду Ратуші, яка своїм вдалим містобудівним розташуванням та роллю загальноміської домінанти завдячує Маріну.
Натомість необхідно зазначити, що процес творення забудови, її стильових ознак, а скоріш її відтворення, часто-густо наслідування, проходив на Буковині, у Чернівцях, дещо пізніше, ніж у столиці - Відні. Явища архітектурного чи мистецького плану відображались або безпосередньо (брався віденський зразок - копіювався у будові), або опосередковано - через малопомітні впливи чи творчі уподобання великих австрійських архітекторів.
1850-1890 роки
Епоха історизму -1848-1914 рр. - майже збігається з часом правління цісаря Франца Иосифа. Його культурна політика зумовила виникнення Рінгштрасе, її забудову монументальними спорудами10. Внаслідок революційних рухів та перетворень у Відні з'являються численні розвідки із національної історії, пробуджується інтерес до культури, зокрема історії архітектури. Ідеалом стає всебічно розвинута людина епохи ренесансу. Звідси - посилена зацікавленість архітектурою минулого, поява ініціатив Віоле лє Дюка і Ґотфріда Земпера, виникнення теорії наукової реставрації та поняття історизму. Історичні стилі - ренесанс, готика, бароко та їх поєднання - надихали архітекторів того часу. За визначенням Р. Ваґнер-Ріґер, епоха історизму поділяється на романтичний, строгий чи зрілий і пізній історизм.
Паралельно історизму мав вплив прийшлий з Німеччини на австрійські землі стиль "Рундбоґен"11 (друга чверть XIX століття), метою якого було впровадити принципи раціональної, "правдивої" архітектури, продемонструвати непідробні властивості будівельного матеріалу та його природного кольору. Приніс і розвинув у своїх віденських творах цей напрямок архітектор Теофіл Ганзен, який будучи водночас зацікавленим візантійською культурою, застосовував у своїх творах її мотиви. Його музей зброї, що входив до комплексу "Арсеналу" 1850-1857 рр.12, мав великий вплив на архітектуру раннього історизму з опрацюванням переважно романських, готичних прийомів та декору. Взагалі "Арсенал" (1849-1856) є прикладом романтичного історизму - синтезу різних стилів минулого, його можна вважати "програмним твором" цього стилю. Мотивація та ідейна установка архітектора Йосифа Главки стає зрозумілою дещо згодом, під час роботи над створенням комплексу Резиденції Буковинських митрополитів (1864-1884 рр.). Закономірно, що автори Дому коменданта, який входив до даного комплексу, Едуард ван дер Нюль та Август Сіккардсбург - професори архітектури Віденської академії, визнані авторитети з оцінки художнього рівня віденських будівель історизму - були свого часу вчителями Главки. На нашу думку, на створення Й.Главкою його видатного ансамблю Резиденції великий вплив мала також ганзенівська архітектура, що з'явилась хронологічно раніше. Деякі особливості цього напрямку помітні при порівнянні чернівецького ансамблю з вирішенням греко-східної церкви у Відні (1858 р.). Об'єднує споруди також застосування в них подібного будівельного матеріалу: клінкерної цегли для стін та піщаника для порталів входів, обрамлення дверних, віконних отворів, облицювання цоколя.
Вихований на австрійській архітектурі, Главка водночас глибоко вивчив архітектурну спадщину буковинського регіону, в якій відбивалась візантійська традиція через монументальну архітектуру Молдови, Сербії, Волощини13. Ці чинники були визначальними при створенні комплексу Резиденції, яка, вважаємо, займає особливе, окреме місце в історії архітектури та потребує глибшого, ніж до цього моменту, вивчення.
Широкого розповсюдження стиль "Рундбоґен" у Чернівцях, як,скажімо, у Львові не знайшов, хоча відлуння його можна спостерігати трохи згодом, у поодиноких будівлях: пивоварний завод, 1870 р.; палац хасидів (нині М. Тереза, 198); в облицюванні площин стін фасадів нижньої частини будівель (вул. Українська, 24; Головна, 73).
Найхарактернішою рисою чернівецької рядової забудови 60-70-х років є переважання типу будинку з масивною аркою входу-проїзду, симетричного, з балконом над аркою, з ренесансним декором різної міри насиченості. Саме цей тип склався на території міста як власне чернівецький, без зайвої помпезності у вирішенні, в дусі естетики раннього історизму. Пожвавленню забудови центру Чернівців кам'яними спорудами сприяла заборона дерев'яного будівництва у 1866 році14.
У другій половині XIX ст. архітектура Чернівців зазнала подальшого впливу Відня, який ставав визначним мистецьким центром. З іншого боку, на процес будівництва впливала типологія та уніфікація всіх галузей та сторін життя імперії в регіонах. Проте, забудова міста поступово набуває власних рис: прийоми і деталі - не пряма ремінісценція італійського чи французького ренесансу, а ніби розчинений, з домішками місцевих уявлень та уподобань, його вплив. Найвпливовішим чинником на європейську архітектуру взагалі та на чернівецьку зокрема став процес, пов'язаний із реконструкцією та забудовою віденського історичного центру - "стиль Рінґштрасе", який характеризувався парадно оформленими будівлями, інтерпретацією історичних стилів. Це стало поштовхом для інтенсивного будівництва монументальних громадських споруд 80-х років у місті. Пануючий неоренесанс знайшов відображення у вирішенні низки чернівецьких будівель: кафе "Європейське" -вул. О. Кобилянської; "будинок-корабель"-нарозі вул. Головної-Шолома-Алейхема; будівля Дирекції православного релігійного фонду - вул. О. Кобилянської, 28 та інші.
Одним із прикладів зрілого історизму в Чернівцях, що має спільну художню основу з віденськими аналогами, є поштамт, побудований у 1873 році (авторство приписують Юліану Захаревичу). Прототипом будівлі за композицією, декором можна вважати палац ерцгерцога Вільгельма (1864-67 рр., архітектор Т. Ганзен) Риси зрілого історизму представлені у споруді Промислового музею (1885 р. - К. Ромшторфер, Е. Кольбенгаєр), університету (80-ті рр. XIX ст. - Й. Ляйцнер по вул.Університетській, 19). Період віденського строгого історизму дав зразки будівель, де гармонійно поєднано архітектуру, скульптуру, образотворче мистецтво. Ці характеристики ще більш були розвинуті в пізньому історизмі, що відзначався надмірною помпезністю, пишним, подекуди нестримним декором.
Тривала практика запрошення професійних кадрів інженерів, архітекторів чи їх призначення з метрополії: з Відня, інших міст Австрії, Польщі (Галичини), Чехії. Середньотехнічна ланка забезпечувалась випускниками Вищої технічної школи у м. Брно до відкриття у 1873 році промислового училища у Чернівцях, що спричинило формування місцевої архітектурної еліти.15
Залишив свій творчий доробок в Чернівцях найвизначніший львівський архітектор зрілого історизму - Юліан Захаревич, апологет віденської неоренесансної архітектури в галицькому регіоні. У 1873-77 роках за його проектом побудовано Темпль по вул. Університетській, що став на довгий час однією з образних домінант міста. Тут втілено притаманний синагогам принцип наслідування рис та прийомів пануючого на той час стилю; в даному випадку -історизм з елементами східної, мавританської архітектури. Подібно, з ренесансними мотивами, вирішена синагога по вул. Садовського, 5.
Продовжувалась орієнтація на віденські зразки та творчість відомих архітекторів, що запрошувались з Відня на поодинокі замовлення. Послідовники віденського неоренесансу та необароко, видатні майстри, що спеціалізувались на проектуванні театральних споруд Фельнер і Гельмер побудували у 1905 р. міський театр, а також, трохи раніше, філіал Австро-Угорського банку (вул. І. Франка, 4-вул. Штерна, 1). Мав досвід роботи в Чернівцях один із найвідоміших архітекторів історизму, учень Ферстеля - Карл Кьохлін,16 який відігравав важливу роль у мистецькому житті Відня: був куратором австрійських музеїв мистецтв, членом верховної будівельної ради. Вища православна реальна школа, побудована ним у 1869 році, виконана в класицизуючому історизмі. Заслуговує на увагу нездійснений проект 1905 року Буковинського сейму віденського архітектора Франца Крауза, що міг стати наймонументальнішою спорудою центру міста.17 Необхідно додати, що над цим проектом разом із Краузом працював чернівецький архітектор Роберт Віттек, який згодом проявив себе в модерні. Водночас, переважно в класицизуючому історизмі, виявили свій талант відомі місцеві архітектори: А. Павловський, Йозеф Ґреґор, Йозеф Ляйцнер. Останній, крім вагомого внеску в забудову Чернівців як архітектор-практик, зарекомендував себе послідовним прибічником історизму, теоретиком та педагогом.