Архітектурні взаємозв`язки України з Росією (стр. 1 из 4)

АРХІТЕКТУРНІ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКИ УКРАЇНИ З РОСІЄЮ

Ледве чи в якійсь галузі культури позначилися так очевидно й переконливо давні взаємозв'язки Росії і України, як в архітектурі. Виникнувши з єдиного джерела - Київської Русі, Росія, Україна і Білорусь пережили віки тяжких випробувань, міжчасся феодальної роздробленості, від яких першою оправилася [Московська] Русь, другою Україна, третьою Білорусь. Природно, що культурні відносини налагодилися передусім між [Московською] Руссю і Україною, де ми вже в ХІУ-ХУІ сторіччях бачимо чимало спільного, особливо в оборонній архітектурі.

Найбільш тісні й дружні взаємини встановилися після возз'єднання України з Росією за Богдана Хмельницького. Ціла низка пам'яток церковного будівництва виявляє з того часу

виразні ознаки впливу російського будівництва, а одночасно в російську архітектуру проникають певні українські прийоми й форми. З-поміж цих останніх передусім треба відзначити ярусність, що з'явилася на [Московській] Русі в другій половині XVII сторіччя і знайшла тут свою другу батьківщину. Шляхи й точний час проникнення її з півдня на північ поки що не встановлені, але сам факт її перенесення ледве чи підлягає сумніву. З графічних матеріалів, які опублікував ще Буслаєв, ярусність побутувала в Україні з XVI сторіччя, коли її і сліду не було на [Московській] Русі.

Звичайно, питання, чи перенесли українські мотиви будівничі, які приїздили з півдня, чи їх занесли російські майстри-муляри, що відтоді часто наїздили в Україну, шукаючи заробітків? Це останнє, мабуть, певніше, бо документи не зберегли нам серед московських будівничих українських імен, за винятком одного Старченка, у 1719 році, тимчасом як московські майстри в Україні налічуються десятками. Іншою новинкою, що прийшла з України й була уподобана в Москві, стала "баня", особлива форма церковного купола химерного барокового обрису, яка тривко; закріпилася на [Московській] і Русі в кінці XVII сторіччя й і надала верхові російської церкви) особливого чару, утримуючи"! протягом усього XVIII сторіччі].

Цим вплив українська архітектури на московське будівництво не обмежився, відбившись у будові планів і обсягово-композиційних форм. Така чудова споруда, як собор Донського монастиря, за всім своїм задумом не могла виникнути без урахування прийомів і форм, давно вже вироблених в Україні. Собор, безперечно, виразно українська річ.

У свою чергу ціла низка архітектурних рис російського будівництва спостерігається в XVII сторіччі в українській архітектурі, у яку вони проникали кількома способами.

Найчастішим було пряме запрошення з Москви досвідчених будівничих, з якими укладали підрядний договір. Один із таких, дуже типовий для того часу, давно вже став широковідомим, - договір уславленого московського "каменных дел мастера" (муляра) Йосипа Старцева, укладений з гетьманом Мазепою в 1693 році. Під скромним означенням "каменных дел мастера" в Київ за зведенням царя було послано найкращого зодчого тодішньої Москви, будівничого Крутицького терему. Посольського приказу й Кремлівської церкви Спаса за золотими ґратами. Він збудував Мазепі дві церкви - у Богоявленському Братському й Микільському монастирях(1).

Другий такий випадок був у 1700 році, коли на прохання Мазепи Петро І прислав до Батурина іншого визначного майстра Д.Аксамитова, названого в його відпускній до гетьмана "кам'яних споруд художником". Домовленість Аксамитова з представником Мазепи щодо будівництва церкви в Батурині була, мабуть, раніше, тому що у відпускній грамоті перелічуються численні вже готові будівельні частини майбутньої церкви, які він мав із собою везти. Так, він віз із собою "до церковної речі два кам'яні різьблені слупу, дві капітелі, кіот... шість завершень", а з ним їхав його різьбяр - "сницар" - зі слупом дерев'янім різьбленим позолоченим і капітеллю з напівслупом (2).

Церква в Батурині не збереглася, зруйнована, мабуть, під час бомбардування міста Меншиковим, але є свідчення про роботу Аксамитова в Києво-Печерській Лаврі, У донесенні лаври в Колегію закордонних справ від 17 червня 1721 року зазначається: "...споруди всередині і поза монастирем... усе те коштом монастирським будувалося й щороку лагодилося... Крім огорожі кам'яної з церквами, коштом зрадника Мазепи зробленими, а монастирським доробленими... Друкарня у святій обителі ще до зрадника Мазепи і передше всіх колишніх гетьманів і старанням справічних архімандритів печорських накладом побожних князів... Острозьких... споруджена.... Суми всієї на дзвіницю від Мазепи зрадника, може, було чотири тисячі карбованців, за яку всякий матеріал: каміння, вапно й цеглу в діло пущено. За роблення фундаменту кам'яного сплачено майстрові Аксамитову і з ним колишнім робітникам завдатки дано, який [майстер] коли скоро вмер. Справа розпочата завакувала, а лишок грошей під час пожежі згорів..."(3)

З наведеного документа видно, що Аксамитов, мабуть, після закінчення будівництва в Батурині розпочав спорудження дзвіниці Києво-Печерської лаври, але закінчив лише фундаменти її, відтак помер.

У 1721 році Лавра звернулася до Петра І з проханням прислати архітекта для будівництва дзвіниці й ремонту згорілої соборної церкви. Спочатку була думка направити до Києва зодчого українця Старченка, про що клопоталася Лавра, але через те, що той помер, послали досвідченого будівничого Федора Васильєва з сином(4).

Старцев возив із собою до сотні спеціалістів-майстрів, до яких долучав ще місцевих людей.

Щоб дістати уявлення, якими були обставини такого будівництва і як воно відбувалося, досить буде ознайомитися з поданим далі ґрунтовним контрактом, укладеним у 1692 році муляром Матвієм Єфимовим на будівництво церкви в Глухові.

"Року 1692 місяця октоврія 24 дня. Контракт з муляром П.Матвієм Єфимовичем, учинений на мурування церкви Святого Архістратига Михаїла в Глухові. Образ і подоба, як має муруватись церква Святого Архістратига Михаїла в Глухові. Широта і довгота тої церкви, так само середини чи копулі, як теж в олтарі й приділах обох боків, такою має бути і такою подобою, як церква святителя Христового Миколая, новомурована в Стародубі, майстерством сього ж майстра зроблена, окрім паперті літійної; паперть літійна напереді має бути в глухівській церкві ширша на аршин і довша на аршин один і вища на сажень над паперть стародубівської церкви, і має літійної паперті баня рівна бути з олтарною банею, а не так, як у Стародубові; висота церкви Святого Архістратига Христового Михаїла в Глухові має бути сама копуля сажнем угору вища од церкви стародубівської, і мають бути в церкві глухівській у стінах самої середини під вікна стародубівської церкви інші вікна круглі, олтар також вищий, що квадрується до середини чи до копулі, приділи висотою на два аршини вищі од приділів стародубівської церкви, склеп повинен бути в глухівській церкві також у літійній паперті, як і в стародубівській. Контракт на глухівську церкву такий: Матвій Єфимович, майстер стародубівської церкви, який має мурувати в Глухові церкву, повинен він своєю цеглою, своєю вапною, своїм залізом, своїм каменем ставити глухівську церкву і челяддю своєю і всю тую мастерію своїми підводами повинен до церкви возити. Вапну і цеглу своїм коштом і своїми дровами палити має. За той увесь кошт, як виставить церкву глухівську за описом цим, дати йому Матвію Єфимовичу готових грошей шість сот рублів копійками, а п'ять сот рублів чехами, всієї суми одинадцять сот рублів. Харчі лигоминні дати йому: тридцять осмачок борошна житнього, п'ять осмачок крупів різних, п'ять пудів сала, шість пудів солі..."(5)

М.Холостенко гадає, що Матвій Єфимович - чи в іншому місці Матвій Єфимов - був українець, а не московитин, але думаю, що це не так. Справді бо, українські слова, якими пересипано місцями текст контракту - річ звичайна в усіх договорах, що укладалися в Україні з приїжджими російськими майстрами, бо їх писали на місці українські писарі-грамотії. Довід, що Єфимова названо "паном", теж не переконливий, бо, багато будуючи, він був заможний, жив як поміщик і звався, природно, "паном"(6).

Йменування "паном" трапляється ще в одному контракті, який Єфимов уклав у 1695 році на будівництво третьої церкви -Петропавлівського монастиря в тому ж таки Глухові*: "Законтрактований пан Матвій Єфимович, записаний государевим майстром мулярської справи". Це титулування прямо вказує на | московське походження Єфи-! Мова(7) [...] і Йосип Старцев також будував, крім згаданих двох церков у Києві, ще церкви для інших замовців, як це випливає з листування Мазепи з Москвою.

Ще один аналогічний випадок роботи московського майстра в Україні був у 1705; році, коли популярний зодчий Григорій Іванович Устинов, який багато будував у Москві, мав уже звання "архітектора", уклав з ніжинським протопопом і Павлом Васильовичем Яворським, братом митрополита Степана Яворського, договір на будівництво великого храму, що зберігся до цього часу, хоч і без бань, з одними під банниками**. і Про своє авторство пише сам Устинов у супліці Петру І, прохаючи царя відпустити його до Ніжина на добудову початої церкви(8). Про обставини даного будівництва ми дізнаємося також з листа самого митрополита до брата від 1705 року. "Умовив я сього підрядчика Григорія Івановича Устинова, людину справді певну і в малярстві та в архітектурі вмілу, аби він за зразком тим, на якому і ви, і я, і він підписалися, збудував церкву, а я йому платити повинен відрубом сім тисяч рублів, а на ваші українські гроші тридцять і п'ять тисяч"(9).

З цього листа видно, що Устинов у літньому віці був уже, як і Старцев та багато інших московських будівничих, не тільки зодчий, а, можливо, ще більш підрядчик, провадячи в різних кінцях країни великі будівництва, їх вели звичайно за вже існуючими зразками і лише із змінами, що окремо обумовлювалися в договорах, як ми бачили в контракті з Єфимовим. З листа не зрозуміло, звідки взято було зразок, на який належало рівнятися, як домовилися всі троє - двоє замовців і Устинов. Серед тогочасних московських храмів, що збереглися, такого немає, але не можна ручатися, без попереднього архітектурно-археологічного дослідження мурування, чи не зазнав він перебудови в XIX сторіччі. Про це можна здогадуватися з наявності на північному чолі великих спарених вікон і деяких деталей.