Митні платежі (стр. 2 из 4)

Відповідно до бюджетної класифікації, мито є податком на зовнішню торгівлю, а акцизний збір та податок на додану вартість - це внутрішні податки, що повністю відповідає положенням ст. III ГАТТ "Внутрішні податки або інші внутрішні збори будь-якого типу", в якій констатується, що податок або збір, які застосовуються до вітчизняних товарів та до подібних імпортованих товарів, стягується або примусово стягується у судовому порядку у випадку імпортованої продукції у час або в місці імпортування, повинні, вважатися внутрішнім податком або збором.

Митні платежі можна класифікувати як ті що, формують торговельний оборот та ті, що формують неторговельний оборот.

Залежно від каналу надходження, митні платежі можна систематизувати на ті, які надходять до доходної частини Державного бюджету, та ті, які надходять до фондів Державної митної служби України.

Слід зазначити, що з точки зору порядку зарахування митні платежі в основному є директивними, оскільки вони повним обсягом надходять до одного рівня - Державного бюджету.

Серед багатьох видів підприємницької діяльності, які останнім часом отримали новий імпульс у своєму розвитку, є ті, що безпосередньо пов'язані з митно-тарифними відносинами. Відповідно до законодавства України, стосовно них діє система ліцензування. До платежів, які перераховуються митним органам за надання права здійснювати дані види діяльності, слід віднести видачу ліцензій на відкриття митних ліцензійних складів та магазинів безмитної торгівлі.

Залежно від специфіки платника митні платежі можна систематизувати на основні та додаткові. Основні - це мито, акцизний збір, податок на додану вартість, митний збір за митне оформлення. Додаткові - митні збори за зберігання товарів, митний супровід, збори за видачу ліцензій, плата за участь у митних аукціонах.

Слід зазначити, що існує ціла група платежів, які пов'язані з відповідальністю суб'єктів господарювання за порушення правових норм у сфері митного законодавства. Це, насамперед, штрафи за порушення митних правил; доходи від реалізації конфіскованих або прийнятих на зберігання предметів; безпосередньо конфіскована валюта, а також валюта, що конфіскована після закінчення строку зберігання; доходи від реалізації конфіскованих цінностей; національна валюта, заборонена до ввезення.

Таким чином, можна вважати, що митні платежі є тією основою, за рахунок якої формуються митні доходи країни. Під митними доходами розуміють всю сукупність грошових внесків, які утворені в результаті справляння або стягнення митних платежів, від реалізації конфіскованих предметів контрабанди, коштів від стягнення штрафів, пені.

Платниками митних платежів є фізичні та юридичні особи, що здійснюють митне оформлення. Митне оформлення та пропуск товарів через митний кордон може здійснюватись лише після сплати належних платежів або за умов надання митним органом у встановленому порядку відстрочення їх сплати.

Отже, доходимо висновку, що різнобічна система використання митних платежів дає можливість державі ефективно регулювати зовнішньоекономічну діяльність з метою реалізації економічних інтересів держави у світовій системі господарювання.

2. Заходи регулювання зовнішньоекономічних відносин альтернативні митному тарифу

У сучасній практиці державного регулювання зовнішньої торгівлі, поряд з тарифними механізмами, досить широко застосовуються й інші, не пов'язані з митним оподаткуванням інструменти зовнішньоторговельної політики - нетарифні.

Це пояснюється тим, що:

1. У системі державного регулювання зовнішньоекономічних операцій як тарифні, так і нетарифні методи мають однаковий функціональний зміст та категоріальний апарат - від поповнення Державного бюджету до регулювання експортно-імпортних операцій.

2. Є цілий ряд економічних категорій, які використовуються як при митному, так і при нетарифному регулюванні.

3. Митні органи відіграють суттєву роль у системі нетарифного регулювання, оскільки вони виконують контролюючу функцію даних заходів, особливо це стосується митного оформлення і митного контролю.

Але ефект, отриманий державою від застосування тих чи інших інструментів, має досить значні відмінності. Аналіз впливу імпортних квот на добробут свідчить, що цей різновид протекціонізму нічим не кращий,, від застосування мита при ввезенні товарів, яке забезпечує такий самий обсяг імпорту, що надходить до країни.

З метою з'ясування переваг і недоліків застосування наведених інструментів нами здійснено порівняльний аналіз, доцільність якого обгрунтовано викладеним вище. Розглянемо конкретний приклад, а саме вплив квоти на імпорт телевізорів. Для цього побудуємо графік.

Припустимо, що країна, національна промисловість якої не монополізована, вирішила обмежити ввезення товарів, застосовуючи імпортну квоту з урахуванням того, що квота скорочує розмір імпорту порівняно із внутрішнім платоспроможним попитом на нього, який має місце за рівнем цін світового ринку. Після введення квоти величина імпорту визначається різницею Q\,-Q\, тобто дорівнює величині квоти. Відповідно пропозиція збільшиться на величину квоти.

Отже, неможливість задовольнити весь попит за ціною світового ринку призводить до підвищення рівня внутрішніх цін на товар, у даному випадку до 120 дол.

Механізм дії за імпортної квоти за умов вільної конкуренції.

Умовні позначення:

Крива D - внутрішній попит товару, S - пропозиція. У випадку вільної торгівлі пропозиція товару за світовою ціною із-за кордону не обмежена, - споживання - величина імпорту товарів.

За умов вільної конкуренції результати впливу імпортної квоти та митного тарифу на рівень добробуту ідентичні. Квота зумовила зростання вітчизняного виробництва з рівня О^до ОД ділянка b при цьому граничні витрати виробництва вітчизняних

товарів зросли до 120 дол., а за відсутності квоти цей товар можна було придбати за кордоном за ціною 100 дол. Споживачі також зазнають втрат - .

Як і v випадку з імпортним митом, величина скорочення надлишку споживання дорівнюватиме сумі сегментів a+b+c+d, де сегмент а - ефект перерозподілу, b - ефект захисту, с - ефект доходів, d - ефект споживання. Чисті національні втрати дорівнюватимуть сумі b і d).

Отже, доходимо висновку, що ефект перерозподілу має ті самі економічні наслідки, що й у разі застосування митного тарифу, - перерозподіл доходів від споживачів до національних виробників.

Відмінністю від застосування імпортної квоти порівняно із застосуванням імпортного тарифу є інтерпретація ефекту доходів с. У разі застосування імпортного мита ефект полягає у перерозподілі доходів від споживачів до Державного бюджету. У випадку ж імпортної квоти додаткові доходи отримують імпортні фірми, які в рамках квоти мають можливість купити товарів за низькою ціною Р і продати їх споживачам за більш високою внутрішньою ціною P_g. Незначну частину доходів від націнки на дозволений імпорт

отримує держава через систему розподілу квот на імпорт чи експорт у країні впровадження нетарифних методів регулювання.

Відмінність від застосування імпортного тарифу та імпортної квоти полягає не тільки в різному економічному змісті ефекту перерозподілу, але й у різній силі обмежувального впливу, які справляють на імпорт тариф та квота. Припустимо, що уряд розглядає два варіанти обмеження імпорту за допомогою тарифу чи квоти. Введення імпортного мита у розмірі 20 дол. підвищить внутрішню ціну товару до рівня Р.

Оскільки головне завдання квоти зберегти не ціни, а обсяги імпорту на певному рівні, то, внаслідок підвищення попиту внутрішня ціна на товар збільшиться до рівня Р" _t. Внутрішнє виробництво зросте до Q²_s а споживання становитиме Q²_d. При цьому величина імпорту залишиться незмінною в рамках квоти, тобто Q⁴ надаються можливості вітчизняній фірмі одержувати монопольні прибутки через встановлення високих цін. Тобто, квота, яка провокує монопольну ситуацію на внутрішньому ринку, призводить до встановлення надмірно високих цін, до зниження обсягів випуску продукції, що зумовлює більші національні втрати, ніж від митного тарифу.

Квота може спричинити більші витрати, ніж тариф і в тому разі, коли сприяє монополізації іноземних експортерів. Така ситуація мала місце внаслідок угоди про добровільне обмеження експорту, запропонованої Сполученими Штатами Америки азіатським та іншим іноземним імпортерам на початку 60-х років XX століття. Для послаблення протекціоністського тиску з боку парламентського лобі уряд США вирішив використати квоти і подібні до них інструменти торговельної політики спочатку щодо імпорту текстилю, а згодом сталевого прокату і низки інших товарів. Однак, щоб уникнути незручності від запровадження імпортного мита країною, що як і раніше претендувала на роль лідера в напрямі за вільну торгівлю, США примусили іноземних постачальників самостійно розподілити між собою єдину лімітовану квоту на експорт своєї продукції на американський внутрішній ринок. Результатом стало квотування американського імпорту, але виграш від підвищення цін на американському внутрішньому ринку мали лише імпортери. США, крім національних втрат, еквівалентних втратам від тарифу, понесли втрати до отримання виграшу від підвищення цін.

Отже, доходимо висновку, що кількісні обмеження за характером впливу на товарообіг принципово відрізняються від мита, податків та інших заходів протекціонізму, які обмежують ввезення товарів через механізм цін.

Підвищення митних платежів зумовлює підвищення цін на імпортні товари, знижується їхня конкурентоспроможність наданому ринку, і, як наслідок, скорочуються обсяги ввезення. Перевагою даних заходів є те, що вони не обмежують виробника в діях виходу на зовнішній ринок, не встановлюють прямих адміністративних обмежень, які визначають кількість і номенклатуру товарів, що дозволяються до ввезення чи вивезення, не обмежують коло країн, куди можна експортувати чи імпортувати товари. Кількісні обмеження, навпаки, завжди є формою державного регулювання, сприятливого для виходу підприємств на зовнішній ринок.