• трансформація виробничих зон на зони з сервісною орієнтацією, що підкреслює зростаючу роль сектора послуг в економіці країн.
До експортно-виробничих зон належать територіальні угруповання, де зарубіжні фірми виробляють продукцію на експорт, отримують прибуток за рахунок спеціальних стимулів та привілеїв. Вперше зона такого типу з'явилась у 1959 р. в аеропорту Шенон. У наступні роки цей тип СЕЗ дістав найбільшого поширення в країнах, що розвиваються, особливо в Азії. Ці країни нещодавно пройшли етап індустріалізації, їхні зусилля спрямовані на інтеграцію до світової економіки, тому експортно-виробничі зони найбільшою мірою відповідають цілям їхньої економічної політики.
Зони зовнішньої торгівлі, - це частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевезення вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо виготовлення, сортування, пакетування товарів тощо.
Дана форма вільних економічних зон еволюціонована з територій "вільних гаваней", "порто-франко".
Під "вільною гаванню" розуміють територію порту разом з водним басейном, набережною і певними прилеглими ділянками землі з розташованою на них виробничою інфраструктурою. Територія вільної гавані не входить до митної території даної країни, тому в межах такої гавані допускається вільне ввезення і вивезення іноземних товарів без сплати митних платежів. При цьому дозволяється складування і зберігання таких товарів на митних складах без обмежування, а також дозволено обробку, переупаковку та інші операції з даними товарами.
Водночас, при вивезенні товарів із вільної гавані на митну територію даної країни або на будь-яку іншу митну територію, на них нараховуються і сплачуються мито та інші митні платежі на загальних підставах. Аналогічний режим поширюється і на зони порто-франко. Вони також виділяються із загальної митної території, і в їх межах дозволяється вільне безмитне ввезення і вивезення іноземних товарів. На відміну від вільної гавані, для районів порто-франко дозволяється тільки вільне безмитне ввезення або вивезення іноземних товарів державою будь-якого регіону світу. Правовий стан і кордони району порто-франко визначаються законодавчим актом країни, влада якої розповсюджена на даний район, або міжнародною угодою. Прикладом даного правового режиму можна вважати функціонування території порто-франко "Одеса" на початку XIX століття. На сьогоднішній день існують тільки пропозиції щодо відновлення даного режиму на території Одеси.
Оскільки створення зовнішньоторговельних зон пов'язане з незначними капітальними витратами, засновниками таких зон, як правило, є місцеві органи влади або консорціуми зацікавлених господарських товариств. Прибуток від їх діяльності спрямовується до місцевого бюджету. Наприклад, у США зараз діють близько 200 зовнішньоторговельних зон. Вони поділяються на зони загального призначення та субзони.
Зони нагального призначення перебувають поза юрисдикцією митної служби країни. Місця їх розташування тяжіють до транспортних центрів та вузлів, портів, аеропортів. Крім складування, сортування, упаковки та перевалки вантажів, що є основою діяльності таких зон, у них допускається здійснення операцій з незначної доробки товарів іноземного походження з метою передпродажної підготовки та подальшого експорту.
Товари, які експортуються із зони до інших держав, не обкладаються митом, внутрішніми податками і, крім того, вони не входять до переліку товарів, що підлягають під нетарифні методи обмеження. Від обкладення митом звільняється імпорт продукції, віднесеної до таких галузей промисловості, як будівництво суден, виробництво промислового та конторського обладнання, нафтопродуктів, автомобілів тощо.
Спеціалізовані зони дозволяється створювати в основному великим компаніям, якщо діяльність останніх виходить за межі зони загального призначення. Це приватні зони, які мають на меті розвиток економічного потенціалу та налагодження імпортозамінних виробництв.
Зони вільної торгівлі можуть створюватись не тільки на території однієї країни, але й на митних територіях декількох країн. Так відповідно до ст. XXIV ГАТТ зона вільної торгівлі - це група двох або декількох Митних територій, в яких відмінено мито та інші обмеження при регулюванні торгівлі практично на всіх складових територіях зони стосовно до товарів із цих територій.
Якщо товар, що імпортується на територію зони вільної торгівлі за преференційною ставкою мита, реекспортується на територію іншої держави, остання повинна справити мито, що дорівнює різниці між сплаченим митом і митом, яке було б сплачено, якби товар був ввезений безпосередньо з її території. Таким чином, правовий режим митного оподаткування поширюється тільки на рух товарів. Так, наприклад, у рамках Європейської асоціації вільної торгівлі створена зона вільної торгівлі промисловими товарами, при тому, що режим зони вільної торгівлі не поширюється навіть на сільгосппродукцію.
У ряді зон вільної торгівлі у складі митної території можуть створюватись митні округи, які мають міжнародне значення. Прикладом, даного виду зон можуть бути безмитні зони.
Безмитні тони, як правило, створюються для зручності транзитного руху, що надається державам, які не мають виходів до моря тобто транзитний рух складає основу їх створення.
Так, у травні 1987p. ЕАВТ і ЕСС підписано дві конвенції - про спрощення формальностей у торгівлі товарами і про єдину процедуру транзиту. Конвенція про єдину процедуру транзиту передбачала введення єдиного адміністративного документа, дія якого поширюється на митну територію 18 західноєвропейських держав-членів ЕАВТ і ЕЄС.
До другої групи вільних економічних зон відносять комплексні виробничі зони, під якими розуміють частину території країни, де запроваджується спеціальний режими економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій до пріоритетних галузей економіки, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Якщо перша група вільних економічних зон практично вирішує проблеми обслуговування зовнішньої торгівлі, то даний вид зон зорієнтований на процес виробництва. Тому комплексні виробничі зони функціонують або у формі експортних виробничих зон, де розвивається, насамперед, експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції, або у формі імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв.
За останні десятиліття даний вид зон став важливим фактором піднесення відсталої економіки до рівня індустріальних держав, оскільки використовували механізм переходу від імпортозаміщення до стимулювання власного експортного виробництва. їхньою особливістю є впровадження програм прямого іноземного інвестування до промисловості і сфери послуг. Складовою частиною цих програм є державна політика заохочення експортного виробництва на принципах валютної самоокупності.
Поняття вільної зони експортного виробництва стосується спеціального промислового району, що адміністративно знаходиться за межами митних кордонів країни і орієнтований на експортне виробництво. Варіантом зон можуть бути й окремі іноземні підприємства на території іншої держави, які користуються пільговим режимом оподаткування, обслуговуючи переважно зовнішній ринок. Наприклад, у прикордонних районах Мексики працюють промислові фірми США, що поставляють продукцію на американський ринок, використовуючи місцеву робочу силу. При цьому дешева робоча сила використовується як чинник конкурентоспроможності товарів, а економія отримується не стільки за рахунок низької кваліфікації, скільки за рахунок обмеження соціального захисту працюючих, скасування гарантованого мінімуму заробітної плати і максимальної тривалості робочого дня, несплати податків на соціальне страхування тощо.
До зон вільного іноземного інвестування належать: зони підприємництва, банківсько-страхові зони, туристично-рекреаційні зони. Як правило, у функціонуванні таких зон пільгове митне регулювання незначне, тому що головну роль відіграють фінансові і валютні важелі.
Зонами підприємництва переважного розвитку сфери послуг можна вважати ті, в регіональній структурі яких переважають підприємства сфери послуг. Такими компаніями можуть бути фірми з проведення лізингових та франчайзингових операцій; найрізноманітніші соціальні служби.
Таким чином, визначальним критерієм класифікації зон підприємництва на зони розвитку виробництва, торгівлі та надання послуг можна вважати переважність певного виду діяльності над іншими.
На основі дослідження сутності зон підприємництва та їхніх видів можна зробити такі висновки:
1. Зони підприємництва є ефективним засобом відродження проблемних територій та депресивних виробництв.
2. Зони підприємництва створюються з метою активізації підприємницької діяльності та стабілізації соціально-економічного розвитку.
3. Зони підприємництва можна розглядати як особливий елемент проведення, реалізації міської та регіональної політики зайнятості.
4. Зони підприємництва стають дійовим механізмом залучення приватного капіталу до депресивних районів та виробництва.
5. Зони даного типу стають генератором розвитку малого та середнього бізнесу, механізмом подолання зростання бюджетного дефіцит}'.
Науково-технологічні парки. За останні десять - п'ятнадцять років серед різних типів соціальний економічних зон виділились науково-технологічні парки. Процес їх значного поширення відрізняється високим ступенем синхронності існування в різних країнах за наявності помітних національних рис. Центром таких угруповань є університет або великий науково-дослідний інститут з певною інфраструктурою, що забезпечує процес прискореної передачі нових технологій до виробництва.