Митна служба України (стр. 6 из 11)

Здійснюючи регулювання митної справи Кабінет Міністрів України видає постанови й розпорядження, якими затверджує різні правила. Прикладом таких постанов першої групи є постанови Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. №940 «Про затвердження Положення про Державну митну службу України» [17], від 9 лютого 1993 р. №97 «Про затвердження Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах» [18], від 16 червня 2003 р. №900 «Про затвердження Положення про спеціальні звання працівників і курсантів навчальних закладів митної служби» [19] та інші, пов’язані із здійсненням митними органами своїх повноважень. До другої групи таких урядових актів належить, наприклад, постанова КМ України від 17 грудня 2003 р. №1958 «Про митний контроль та митне оформлення природного газу, нафти, нафтопродуктів, етилену і аміаку, що переміщуються через митний кордон України трубопровідним транспортом» [20], постанова КМ України від 24 грудня 2003 р. №1989 «Питання пропуску через державний кордон автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними» [21], Постанова КМ України від 25 грудня 2002 р. №1952 «Про затвердження переліку платних послуг, що можуть надаватися митними органами» [22], постанова КМ України від 12 грудня 2002 р. «Про порядок ведення спеціальної митної статистики» [23] тощо.

Суттєвий вплив на управління митною справою має Президент України, який з листопада 1996 р. курирує Держмитслужбу України. Укази Президента України мають вирішальне значення при визначенні структури, штатного розпису, чисельності, а також призначенні на посади вищого керівництва митної інфраструктури. Наприклад, Указ Президента «Про державну Митну службу України» визначає організаційну структуру митної системи, основні завдання Держмитслужби такі, як захист економічних інтересів, контроль за додержанням умов законодавства, удосконалення митного контролю, митного оформлення і т.д. [12]. Також діяльність митної служби регулюють такі укази Президента як: «Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності митної служби України» [13], «Про введення до складу Представництва України при Європейських Співтовариствах (Європейському Союзі) представника Держмитслужби України» [15], «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства та додатків І, II, III, V, VI, VII, VIII до неї» від 23 травня 2000 р. [16]. Як правило, глава держави своїми указами затверджує нормативні акти, що мають для митних органів статусний характер, визначають їх повноваження тощо.

Значне місце в регулюванні питань митної справи посідають накази Держмитслужби України, положення, правила, інструкції, у деяких випадках – методичні рекомендації, вказівки, розпорядження, інформаційні листи, які вона видає. Такими актами врегульовано порядок ведення обліку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах; порядок транзиту зовнішньоторговельних вантажів залізничним транспортом; порядок декларування іноземної валюти тощо. Наприклад, накази: «Про затвердження Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України» від 17 листопада 2005 р. [24], «Про місця прибуття автотранспорту» від 21 листопада 2005 р. [25], «Про затвердження Порядку здійснення контролю за доставкою в митниці призначення переміщуваних через митний кордон України товарів окремих видів» від 13 жовтня 2005 р. [26], наказ Державної митної служби України від 29.01.08 «Про створення нових митниць і зміну зон діяльності деяких митниць» [27]. Саме норми відомчих актів складають переважну більшість норм, які безпосередньо регулюють діяльність митної служби України.

Також важливе місце посідають спільні накази Держмитслужби та інших державних органів, якими регулюються важливі аспекти їх взаємодії та розмежування функцій, зокрема: спільний наказ Держмитслужби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 1 червня 2005 р. «Про затвердження Порядку дій у разі виявлення органами (підрозділами) Державної прикордонної служби України порушень законодавства й порушення справ, провадження в яких віднесено до компетенції митних органів» [28], спільний наказ Держмитслужби та Державної податкової адміністрації України «Про затвердження Порядку взаємодії митних і податкових органів при здійсненні державного контролю за експортом окремих видів товарів суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності» від 12 липня 2004 р. [29], з урахуванням спільного Наказу Державної митної служби України та Державної податкової адміністрації України №289/221 від 06.04.2007 р. тощо. Специфіка таких нормативних актів полягає в тому, що вони, по-перше, приймаються з метою виконання власних завдань та функцій, сприяння реалізації завдань та функцій інших органів виконавчої влади, спрощення механізму реалізації зацікавленими особами своїх прав та законних інтересів або ж для забезпечення виконання зобов’язань України за міжнародними договорами; по-друге, мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших органів виконавчої влади, органів господарського управління й контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не належать до сфери управління митних органів; по-третє, визначають принципи, форми та напрямки взаємодії митних органів з іншими органами виконавчої влади, а також їх права і обов’язки.

2.3 Нормотворча діяльність митних органів

Нині гостро відчувається потреба в розробці механізму ефективного застосування закону та його дії на соціальні процеси, на демократизацію українського суспільства. Одним із важливих правових засобів механізму реалізації закону виступає нормотворча діяльність, що здійснюється державними органами, зокрема митною службою.

Дослідженню нормотворчості в митній службі приділяли увагу у своїх працях такі вчені, як В.М. Гаращук, Є.В. Додін, В.Т. Комзюк, С.В. Ківалов, Б.А. Кормич, В.Б. Кухаренко, О.С. Круглов, М.В. Кокорев, А.В. Мазур, В.Я. Настюк, В.Є. Новіков, Д.В. Приймаченко, М.Г. Шульга та інші.

Нормотворча діяльність митної служби України – це форма і зміст організації діяльності відповідної системи. Вона полягає не тільки в заповненні прогалин правового регулювання, що виникають у результаті недостатньої реалізації правотворчої спроможності. Така діяльність ґрунтується насамперед на свідомому створенні правомочним органом можливості більш детального регулювання діяльності у певній сфері. Нормотворча діяльність має забезпечити:

a) юридичне закріплення існуючих у галузі діяльності й відносин та їх правове регулювання;

б) формування нових видів діяльності й відносин, відсутніх у поточний момент, але бажаних чи необхідних з погляду виконання перспективних завдань;

в) ліквідацію «розривів» у діяльності або ситуації та відносин, що віджили та гальмують розвиток нових, прогресивних тенденцій.

Такі завдання досягаються роботою в двох основних напрямках:

а) адміністративно-правова організація зовнішньої діяльності, яка передбачає юридичне закріплення цілей, завдань, компетенції, функцій, організаційної структури всіх ланок даної системи;

б) адміністративно-правова організація внутрішньої діяльності в системі, управління кожною ланкою з нормативним визначенням форм, методів та прийомів найбільш ефективної діяльності системи.

Усю нормативну базу, якою керується митна служба, можна умовно поділити на зовнішню, яка створюється формально за межами системи митної служби (Конституція, закони та постанови Верховної Ради, укази і розпорядження Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України), але до створення якої митна служба часто має пряме відношення, безпосередньо розробляючи або беручи участь у розробці проектів тих чи інших нормативних актів, і внутрішню, тобто відомчу, нормативно-правову базу, якій належить значне місце.