4. Асоціація дипломованих бухгалтерів, заснована в 1904 р. к Лондонське товариство бухгалтерів. Воно дає змогу своїм студентам проходити підготовку для роботи як у державному секторі, так і у комерційних організаціях згідно із «Законом про діяльність компаній» представники чотирьох вищезазначених організацій можуть призначатися аудиторами в компанії з обмеженою відповідальністю.
5. Інститут бухгалтерів і менеджерів, який забезпечує підготовку спеціалістів для комерційних організацій де й працює більша частина його членів.
6. Інститут державних фінансів і бухгалтерської справи, що працює в державному секторі.
У цій країні історично склалося так, що професійні організації котрі створилися раніше, постійно вступали в боротьбу проти тих структур, які з’являлися пізніше. Наприклад журнал інституту «дипломованих бухгалтерів Англії та Уельсу» у свій час писав, що Лондонське товариство бухгалтерів «своїми діями соромить професію бухгалтера. Але згодом бухгалтерські організації почали співпрацювати і координувати власну діяльність. Зокрема з 1976 до 1990 р. Комітет бухгалтерських рад зумів сформувати «Правила стандартної бухгалтерської практики».
Бухгалтерське законодавство у Великобританії має давню історію. Ще в 1844 р. з’явився перший закон про діяльність компаній, який передбачив проведення аудиторської перевірки бухгалтерського звіту. Але в 1856 р. ця вимога втратила свою юридичну силу, оскільки уряд вважав, що бухгалтерські вимоги повинні бути об’єктом не закону, а узгодженості між зацікавленими особами. І лише в 1990 р. проведення аудиторської перевірки поданого бухгалтерського звіту знову стало обов’язковим. Закони про бухгалтерську справу передусім прийняті в 1948-1967 р. суттєво розширили обсяги інформації, яка повинна включатися в бухгалтерські звітні документи. Поряд із цим залишилось багато питань бухгалтерської оцінки на розгляд самих компаній і спеціалістів.
Комітет бухгалтерських рад сформував ряд стандартів, щодо різних напрямків бухгалтерської справи. Ці стандарти раніше випускали окремі професійні організації під власну відповідальність. При цьому організації вимагали від аудиторів, щоб вони вказували у звітах, чи дотримуються стандартів перевірених ними компаній.
«Закон про діяльні сит компаній» 1989 р. запровадив нові нормативні вимоги для великих компаній. Він вимагав, щоб документація відповідала або пояснювала причини відхилень від них у коментарях до бухгалтерських звітних документів.
Усі без винятку компанії Великобританії повинні подавати свою щорічну бухгалтерську звітність на аудиторську перевірку професійно підготовленими аудиторами.
Із 1948 р. уряд визнає право на проведення таких перевірок за членами чотирьох професійних організацій інституту дипломованих бухгалтерів Англій та Уельсу, інституту дипломованих бухгалтерів Ірландії, Асоціації дипломованих бухгалтерів.
Облік основного капіталу ведуть за початковою вартістю, але поряд із цим різні активи, щр належать до однієї категорії, можуть відображатися у різних базах для визначення їхньої вартості. Дозволяється проводити капіталізацію залучених коштів на період освоєння основного капіталу.
Для проведення переоцінок не має законодавчо визначених норм які встановлюють періодичність їх проведення та базу переоцінки. Проект подання інформації, виданий з 1990 р. передбачає що переоцінка основного капіталу має проводитися за методом вартості чистої реалізації, але на практиці компаній частіше застосовують відновну вартість. Амортизація основного капіталу має здійснюватися систематично протягом очікуваного терміну служби активу. Бухгалтерські стандарти встановлюють спеціальний комплекс правил з обліку інвестицій у нерухомості, за якими передбачається, що за інвестиціями в нерухомість амортизація не проводиться, за винятком випадків оренди терміном менше 20 років. Замість амортизації щорічно має проводитися переоцінка таких активів. Позитивна чи негативна, різниця від переоцінки має надходити безпосередньо у фонд переоцінки, за винятком випадків, коли негативна різниця перевищує залишки у фонді переоцінки тоді це перевищення має відображатись у звіті про прибутки і збитки. Введення такого набору правил лише для одного типу операцій з основним капіталом виглядає дещо непослідовно. Але такий прагматичний підхід стає дедалі популярнішим, як серед компаній, котрі займаються нерухомістю, так і інвестиційних аналітиків.
Бухгалтерські стандарти вказують, що готові вироби мають оцінюватися за нижчими показниками значень собівартості й чистої вартості реалізації. «Закон про діяльність компаній» дає змогу використовувати всі методи оцінки фінансових потоків, але включає можливість використання методу «останнім надійшов – першим використаний» і базового запасу.
Стандарт «Бухгалтерський облік і звітність орендних угод» вказує як необхідно трактувати всі питання, пов’язані з бухгалтерією оренди.
Фінансову оренду орендатор має врахувати як актив і пасив для виплати орендних платежів для покриття орендного зобов’язання не поширюється на весь період дії орендної угоди, термін якої встановлюють за стартовими нормами. Орендодавець повинен показувати засоби отримані від орендатора як фінансові активи. І навпаки, при короткотерміновій оренді орендодавець враховує надані ним в оренду засоби як основний капітал, на який поширюються норми амортизації, а платежі оплачені за нього надходять відповідно на рахунки прибутків і збитків орендодавця й орендатора.
Бухгалтерські стандарти встановлюють також правила для такої заплутаної сфери обліку як пенсійне зобов’язання. Положення цього стандарту полягає у тому, що будь-які пенсійні зобов’язання, встановлені законодавством чи взяті компанією добровільно, мають обліковуватися. Бухгалтерська мета при цьому раціональний розподіл очікуваних витрат за цим зобов’язанням на період роботи працівників. У великих британських компаніях пенсійні схеми побудовані найчастіше на основі «допомоги певного обсягу» внески на утримання якої перераховуються в окремий пенсійний фонд.
У результаті впливу директив ЄС зовнішній вигляд і зміст бухгалтерських документів, що діють у Великобританії, суттєво змінився але через неоднозначне тлумачення деяких облікових принципів бухгалтерська практика реально залишається однією з найконсервативніших у Європі.
До бюджетних відносин причетні прем’єр – міністр, міністерства, казначейство, парламент. Казначейство як головний урядовий орган з фінансових питань відає управлінням і регулюванням податків. Казначейство також розробляє і здійснює загальну економічну стратегію.
Йому підпорядковуються Управління внутрішніх доходів та Управління мита й акцизів. Управління внутрішніх доходів має контори головного податкового інспектора в Лондоні, а також 700 контор по всій країні.
Бюджетний рік у Великобританії починається 1 квітня поточного року і закінчується 31 березня наступного року.
При розроблені проекту бюджету кабінет враховує 18 ключових положень, 11 з яких за останні роки не змінювалися. До основних положень належить: зростання валового національного продукту, рівень безробіття, ціни на акції, норми процентних ставок, ціна на основні продукти, зокрема на нафту, рівень податкових ставок.
Починаючи з 2000/2001 – го бюджетного року3 розпис доходів і видатків здійснюється згідно з національними рахунками на основі європейської системи рахунків 1995 р.
Вперше за 1999/2000-й бюджетний рік бюджет був зведений з профіцитом у 3,5 млрд. фунтів стерлінгів, тоді як 1998/1999 бюджетний рік завершився з дефіцитом у 3 млрд. фунтів стерлінгів.
Бюджет планується із залишків коштів на кінець бюджетного року, враховуються надходження поточного року і планується залишок на кінець звітного року. Планування здійснюється на п’ятирічний період у цінах поточного року з відповідним щорічним коригуванням. За такий досить тривалий період часу п’ять років – можливі помилки в прогнозних розрахунках, але останні п’ять років середня абсолютна помилка не перевищувала 1 % валового національного продукту або плюс чи мінус 9 млрд. фунтів стерлінгів.
Великобританія є батьківщиною науки про оподаткування. І сьогодні залишаються актуальними праці А. Сміта та Д. Рікардо. Сучасна система оподаткування формувалася ще в XIX_т.., але суттєвих змін зазнала в 1965, 1973 рр. та в середині 90-х років. Податки в унітарній державі поділяються на загальнодержавні й місцеві. Загальнодержавні податки становлять 90 % усіх додаткових надходжень. Місцевий податок практично один – муніципальний, але місцеві органи влади можуть вводити додаткові збори на конкретні місцеві потреби. Основні з них:
Податок на доходи. Вперше був застосований у 1799 р. як тимчасовий захід з метою фінансування військових потреб у війні проти Наполеона, а з 1842 р. закріпився на постійній основі. У Великобританії застосовується медулярна форма стягування податку, яка передбачає розмежовування доходу на частини (шедули) залежно від походження доходу. Таких шедул шість, і кожна з них має особливий механізм оподаткування.
А. Доходи від майна: від власності на землю, від будівель і споруд, квартирна плата від здавання в найм квартир.
В. Доходи від лісових масивів, які використовуються у комерційних цілях.
С. Доход від державних цінних паперів.
В. Доходи від комерційної діяльності:
- доходи від ділових операцій, наприклад прибуток власника магазину;
- доходи від приватної професійної діяльності – лікаря чи адвоката;
- отримані відсотки й аліменти, які підлягають оподаткуванню;
- доходи від цінних паперів, які розміщені за кордоном і які не ввійшли в шедулу Е;
- доходи від майна, розташованого за кордоном;
- усі інші доходи, наприклад, гонорар.