Сучасне використання державними структурами коштів, зібраних з платників податків, незадовільне. Бажано, щоб кожен мав право перераховувати податок не "в казну", а конкретному вищому закладу освіти, де навчатимуться його діти.
Неефективним є також розподіл коштів у бюджеті. Згадаймо, що за скрутних часів уряд Японії вирішив інвестувати більшу частину ресурсів в охорону здоров'я та освіту. Обґрунтування було таким: нинішнє покоління не знає шляхів вирішення існуючих проблем, але освічене і здорове наступне покоління зможе вирішити їх і вивести країну на шлях прискореного розвитку. Як показує японський досвід, інвестиції в освіту себе виправдали. Та все ж подолання кризи у фінансуванні навчальних закладів значно полегшиться у разі створення сприятливої законодавчої атмосфери, яка б допомагала системі освіти не лише виживати, а й розвиватися.
Існуючий сьогодні рівень податків для приватних навчальних закладів неприпустимо високий, а після сплати усіх вимог вони можуть використовувати для навчального процесу ледь третину студентських коштів. Введення додаткового податку на нерухомість повністю зробить неможливою діяльність більшості приватних закладів. Державні органи повинні однаково лояльно ставитися до навчальних закладів усіх форм власності, адже вони спільно виконують важливу справу - навчають молодь, створюють інтелектуальну та трудову еліту України.
У цьому плані ухвалення Верховною Радою України закону про неприбуткову і благодійницьку діяльність є важливою передумовою подолання кризи фінансування освіти та прискорення її розвитку. Подібні закони давно демонструють свою виключну ефективність у багатьох країнах світу (США, Франція та ін.). Створюючи сприятливу атмосферу для діяльності освіти, вони одночасно максимально стимулюють бізнесменів і весь приватний сектор економіки до витрат на освіту.
Потребує докорінного перегляду і питання місця науки у вищій школі. Як свідчить зарубіжний і вітчизняний досвід, характерний для України спрощений метод переходу коштів з централізованого державного бюджету до бюджетів окремих навчальних закладів є нераціональним і провокує стагнацію закладів та їх персоналу, нівелює прагнення до самоудосконалення і підвищення ефективності праці. Проте відомо, що змагання як таке може стати імпульсом до інновацій, раціональних і швидких змін у діяльності вищих шкіл.
Анотація