Зміст
| Вступ.............................................................................................………. | 3 | |
| 1. | Поняття норми права..........................................................………... | 4 |
| 2. | Внутрішня структура правової норми................................………... | 13 |
| 3. | Види правових норм............................................................……….. | 21 |
| 4. | Форми викладу правових норм у статтях нормативно-правових актів.......................................................................…………………. | 29 |
| Висновки......................................................................................………. | 31 | |
| Список використаної літератури...............................................……….. | 32 | |
Метою даної роботи є визначення ролі правових норм в суспільному житті людини і їх класифікація, аналіз їх співвідношення і взаємодії з іншими соціальними нормами, їх функціонування в умовах різних політичних режимів, форми викладу їх у статтях нормативно-правових актів. В цьому дослідженні здійснена спроба порівняння точок зору різних авторів по вищеперерахованих питаннях. З метою найбільш детального і докладного висвітлення основних аспектів представленої теми, об’єктивного анализу проблем, які вона включає, робота розділена на чотири розділи.
1. Поняття норми права
Соціальні норми
На деякому етапі розвитку суспільства виникає потреба впорядкування існуючих в ньому відносин. Не можна уявити людське суспільство без регулювання поведінки людей за допомогою визначених зразків, моделей, масштабів. З них і складаються в результаті багаторазового повторення норми, на які в подальшому орієнтується суспільство.
Норма [1]- це загальне правило поведінки, що діє неперервно в часі у відношенні невизначеного кола осіб і безмежної кількості випадків. З процесом суспільного регулювання поведінки людей пов’язане формування і розвиток соціальних норм.
Соціальні норми - соціально-вольові, такі, що історично склались чи ціленапрямлено встановлені масштаби поведінки, які регулюють поведінку людей в суспільстві[2].
Соціальні норми утворюють єдину систему, і в своїй системі вони забезпечують всесторонній і глибокий вплив на життя суспільства, на всі його сфери. Ці норми розраховані на те, щоб направляти поведінку людей в майбутньому, тобто в наперед незафіксованих випадках. Оскільки соціальні норми діють в системі, то вони можуть поділятись за різноманітними факторами. Головним є поділ цих норм за сферами регулюючих відносин. Таким чином, виділяються: норми-звичаї, норми моралі, норми права і корпоративні норми.
Норми-звичаї - це природні правила поведінки людей, що історично склалися і в результаті багаторазового повторення ввійшли в звичку. Звичай опирається на силу звички і існує в силу наявності фактичних відносин. Тут права і обов’язки співпадають - це є головною відмінністю його від інших соціальних норм. В цьому виражається його регулятивна особливість.
Норми моралі - це принципи, в яких виражені: відносини чи погляди на гуманізм, справедливість, гідність людини і життя. Норми моралі за своїм походженням не пов’язані з державною владою, вони існують усно і реалізуються на основі внутрішніх переконань людини, на основі внутрішньої суспільної думки. В нормах моралі нема вказівки на вид можливої чи обов’язкової поведінки, оскільки, як я вже відмітив, вони не пов’язані з державою.
Корпоративні норми - це загальні правила поведінки громадських організацій. Ці норми, як правило, формалізовані, тобто містяться в статутах цих громадських організацій.
За регулятивними особливостями близькі до норм права - в них вимальовуються права і обов’язки членів цих об’єднань. Корпоративні норми забезпечуються способами, що передбачені даною громадською організацією. Виділяючи разновиди соціальних норм необхідно вказати на особливе місце норм права в цій системі. Норми права виступають в якості основних пунктів зосередження, визначають риси всієї системи і характер взаємовідносин між її частинами.
Юридичні правові норми
Норма права - це формально визначене правило поведінки (безпосередньо чи в поєднанні з іншими нормами права), що виходить від держави і надає учасникам суспільних відносин даного виду суб’єктивні юридичні права і накладає на них суб’єктивні юридичні обов’язки[3].
Бабаєв В.К.[4] дещо по-іншому дав поняття норм права. На його думку юридична норма - це загальнообов’язкове веління, виражене у вигляді державного владного розпорядження і яке регулює суспільні відносини.
А ось Голлунский С.А.[5] вважає, що норма права це не всяке розпорядження, що має юридичний характер, а тільки таке розпорядження, яке представляє собою загальне правило, розраховане на багаторазове його застосування.
Пиголкин А.С.[6] в своїй роботі правову норму визначив, як правило поведінки, яке є вимогою, велінням, зверненим до суб’єктів права, узгоджувати свою поведінку з вказівками норми під загрозою невигідних наслідків при порушенні цих вказівок. В нормі формулюється правило поведінки, через норму деяка ідея перетворюється в суспільні відносини. Процес формування і прийняття норми проходить через державу і її органи.
Юридична норма є елементом позитивного права. “Право, як вважає Бабаев В.К.[7], - складається з нормативних установок (які є елементом права). Юридична норма це також нормативна установка, але певним чином оформлена, тобто виражена в законодавстві’’.
Далеко не всі нормативні установки є юридичними нормами. Каркунов Н.М.[8], розглядаючи право в загальносоціальному змісті і юридичному змісті запропонував його поділ на природнє і позитивне. Довгий час в радянській юридичній літературі вважалось, що позитивне право розглядалось, як «заблуждение умов», що веде до порушення правопорядку[9].
З цієї точки зору правом є лише позитивне право, тобто тільки те, що виражене в законодавстві[10].
Природнє право - це право, яке належить людині від народження (право на життя і т.д.). Позитивне право - це та частина соціальних норм, яка виражена в офіційних документах, що виходять від держави і гарантованих державою. I позитивне право не відхиляє природнього права, з точки зору сучасної науки. Спостерігається деякий зв’язок між ними. Як було зазначено вище, цей зв’язок добре показав Бабаев В.К.
Норма права — це правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою, елементарна частина права, що відноситься до нього як частина до цілого (або як одиничне до загального). Було обгрунтовано, що норма права — це і не форма, і не зміст всього права, а саме його частина. Вона володіє змістом і формою і в системоутворюючих процесах з іншими нормами складає зміст права в цілому.
Нормі права, як частині системи в тій чи іншій мірі притаманні суттєві ознаки, притаманні праву, тому їй можна дати визначення, ідентичне за своїм значенням визначенню права в цілому.
Норма права — це загальнообов’язкове, встановлене чи санкціоноване і таке, що захищається державою правило поведінки, що виражає обумовлену матеріальними умовами життя суспільства волю і інтереси народу, що активно впливає на суспільні відносини в цілях їх впорядкування.
Будь-яке державно-організоване суспільство не може обійтись без норм права. Але це одиничний феномен права, тому повне наукове визначення поняття передбачає з’ясування притаманних нормі права специфічних ознак (властивостей).
По-перше, норма права представляє собою відхилення від ознак індивідуалізації і вказує лише на ті характерні риси поведінки, які є суттєвими, тобто розглядають поведінку як вид суспільних відносин. Ці ознаки, включені в текст норми, стають правилами поведінки, обов’язковими до реалізації. Наприклад, в процесі купівлі-продажу суттєвим є не те, скільки разів «прицінювався» покупець, вибираючи ту чи іншу річ, скільки часу він на це затратив. Для права важливо встановити ознаки: коли можна визнати договір купівлі-продажу укладеним, коли право власності на річ переходить від продавця до покупця. Або інший приклад: у випадку скоєння вбивства, коли закон особливо чутливий до обставин цього тяжкого злочину, закон відкидає все індивідуальне, що не має відношення до характеристики даної дії як такої. Отже, норми права містять вказівки на суттєві признаки поведінки, властиві кожному з невизначеного числа конкретних індивідуальних відносин (вчинків), які держава має намір піддати правовому регулюванню.
По-друге, норма права є владним розпорядженням незалежно від того, який його характер: заборона чи дозвіл. Припис в будь-якому випадку знаходиться під охороною держави; оскільки віно нею встановлений, то передбачені і міри примусу в випадках його порушення.
По-третє, норма права являє собою певний метод впливу на відносини, що врегульовуються. В приведених вище прикладах методи регулювання виникаючих відносин цілком несхожі, як і самі відносини, бо використовуються різні способи надання їм визначеності, впорядкованості. В цей метод включаються: обставини, при яких застосовується норма; коло учасників, регулюємих цією нормою відносин; взаємні права і обов’язки; санкції за неконання обов’язків.
По-четверте, норма права — загальнообов’язкове правило поведінки. Воно має значення не для окремого індивида, а для всіх людей, що входять до складу даної категорії (суспільства в цілому), як можливих (чи реальних) учасників конкретного виду суспільних відносин. Норма права звичайно не вказує персоніфікованих виконавців розпорядження. Iншими словами, вона розрахована на невизначене коло уповноважених і зобов’язаних осіб. Це відбувається тому, що норма права як абстрактна модель поведінки передбачає її неодноразову дію, а відповідно, і «захопити» в поле свого притягання вона може потенційно кожного члена суспільства.