2. Дiяльнiсть по застосуванню норм права має державно-владний характер. Такою є дiяльнiсть суду при здiйсненнi правосуддя або слiдчого при розслiдуваннi кримiнальної справи.
3. Змiст правозастовчої дiяльностi полягає у виданнi на пiдставi норм права iндивiдуальних правових приписiв (актiв). Цi акти вiдносяться до визначених життєвих випадкiв та адресованi конкретним особам. Наприклад, рiшення виконкому про видачу окремому громадянину ордера на квартиру, вирок суду вiдносно особи, яка скоїла злочин.
4. Застосування норм права здiйснюється у суворо встановленому законом порядку. Особливо важливе значення такий порядок має при застосуваннi норм кримiнального та цивiльного права, забезпечуючи послiдовне проведення законності, глибокий та всебiчний розгляд обставин конкретної юридичної справи.
Випадки, коли виникає необхiднiсть у застосуваннi норм права.
1. Норма права застосовується компетентними органами тодi, коли передбаченi юридичнi права та обов’язки не можуть виникнути у конкретних осiб та реалiзуватися без їх державно-владної дiяльностi. Для виникнення та реалiзацiї цих прав та обов’язкiв у кожному окремому випадку необхiдно видання компетентним органом владного рiшення вiдносно конкретної особи. Наприклад, для того щоб реалiзувати право на працевлаштування, необхiдно офiцiйне рiшення адмiнiстрацiї пiдприємства, органiзацiї про прийняття на роботу, тобто видання наказу керiвником установи про реалiзацiю вказаних прав.
2. Правозастосовча дiяльнiсть компетентних органiв необхiдна у тому випадку, коли iснують певнi перешкоди для використання суб’єктивних юридичних прав громадянами або органiзацiями. Наприклад, громадянин придбав на законнiй пiдставi будинок, а iншi особи створюють перешкоди для реалiзацiї ним права володiння придбаним будинком. У такому випадку громадянин звертається в адмiнiстративний орган або суд, якi приймають рiшення, що поновлює порушенi права власника будинку.
3. Необхiднiсть у застосуваннi норм права виникає i тодi, коли юридичнi обов’язки не виконуються добровiльно. Наприклад, одна органiзацiя зобов’язалась за договором поставляти iншiй органiзацiї певну продукцiю, але не виконала свої зобов’язання. У цьому випадку компетентний орган (арбiтраж, суд) виносить владне рiшення, на пiдставi якого у примусовому порядку забезпечується виконання органiзацiєю своїх зобов’язань за договором.
4. Правозастосовча дiяльнiсть завжди необхiдна, якщо вчинене правопорушення i потрiбно визначити вiдповiдну мiру юридичного стягнення правопорушнику. Так, при вчиненнi вiйськовослужбовцем дисциплiнарного проступку стягнення визначає лише командир (начальник), застосовуючи вiдповiдну норму Дисциплiнарного статуту. Коли ж вчинюється злочин, мiру покарання визначає тiльки суд, на пiдставi норм кримiнального права.
Правозастосовча дiяльнiсть є досить складним процесом, який складається iз ряду поступових дiй - стадiй.
1. Встановлення фактичних обставин справи.
Застосування юридичних норм направлене на забезпечення їх реалiзацiї вiдносно до конкретного випадку, який складається з певних фактiв. Цi факти i утворюють фактичну основу застосування норм права. Саме тому особи, якi застосовують правовi норми, повиннi у першу чергу вiдiбрати та чiтко видiлити тi факти, якi необхiднi для вiрного вирiшення юридичної справи; потiм провести ретельний аналiз та оцiнку вказаних фактiв.
Встановлення фактичних обставин справи повинно бути обгрунтованим та законним. Вiд цього залежить вiрнiсть застосування норм права. Обгрунтованiсть та повнота встановлення обставин справи досягається шляхом глибокого та всебiчного дослiдження фактiв, з’ясування їх iстинностi та об’єктивної вiрогiдностi. Щоб встановити об’єктивну iстину по справi факти аналiзуються у їх взаємозв’язку та причиннiй залежностi.
Важливо також мати на увазi, що правозастосовчi органи дослiджують не абсолютно усi факти, характернi для певного випадку, а лише тi, якi безпосередньо стосуються вирiшення юридичної справи. Фактичнi обставини встановлюються у вiдношеннi з тою нормою права, яка до них застосовується. Так, при з’ясуваннi обставин конкретної кримiнальної справи у першу чергу повиннi бути встановленi наступнi факти: хто вчинив злочин, коли i де вiн був вчинений, яким чином, якi мотиви вчинення злочину. Факти, що мають юридичне значення, встановлюються за допомогою показань свiдкiв, результатiв огляду мiсця пригоди, експертизи, дослiдження документiв, предметiв та iнших даних. Цi данi встановлюються у передбаченому законом порядку i називаються юридичними доказами.
2. Вибiр та аналiз норми права, що пiдлягає застосуванню до фактичних обставин, якi дослiджуються.
Пiсля встановлення юридичного значення обставин справи починається друга стадiя застосування норм права. На цiй стадiї правозастосовчий орган перш за все вирiшує питання, на пiдставi якої норми повинна вирiшуватися справа, що розглядається. Обрати норму означає надати правову квалiфiкацiю (оцiнку) фактичним обставинам справи.
Далi необхiдно встановити дiйснiсть (вiрогiднiсть) її тексту з точки зору законностi, перевiрити, чи не має у текстi помилок, чи не змiнена дана норма. При цьому слiд користуватися текстом опублiкованим у офiцiйному виданнi, останньою його редакцiєю з усiма змiнами та доповненнями на день застосування норми права. Також правозастосовчий орган повинен визначити, чи не протирiчить обрана норма закону i iншим нормативним актам. Норма права може бути застосована лише тодi, коли вона вiдповiдає приписам актiв вищих органiв.
Аналiз обраної правової норми включає ретельну перевiрку її дiї у часi, просторi та по колу осiб. Це означає, що правозастосовчий орган повинен достеменно з’ясувати:
- чи чинна норма в той момент, коли на її пiдставi потрiбно вирiшити конкретну справу;
- чи чинна вона на тiй територiї, де ця справа повинна бути вирiшена;
- чи поширюється чиннiсть цiєї норми на осiб, вiдносно яких вона повинна застосовуватись.
Iнколи при виборi та аналiзi норми виявляється, що даний випадок регулюється кiлькома нормами, якi не узгоджуються або навiть суперечать одна однiй за своїм змiстом. У такому випадку має мiсце колiзiя правових норм. Щоб з’ясувати яким чином вирiшуються колiзiї мiж правовими нормами, яку саме норму компетентний орган повинен застосувати до обставин справи, iснують наступнi правила вирiшення колiзiй у правозастосовчiй дiяльностi:
1) якщо iснує колiзiя мiж нормами, виданими рiзними органами, застосовується норма вищогооргана;
2) при протирiччi мiж нормами, прийнятими одним i тим органом, але в рiзний час, застосовується норма, яка прийнята пiзнiше;
3) у випадку колiзiї мiж загальною та спецiальною нормою застосовується остання.
Завданням компетентного органу на цiй стадiї є усвiдомлення (тлумачення) застосованої норми, а також усунення прогалин у правi шляхом застосування права по аналогiї.
3. Винесення рiшення компетентним органом та доведення цього рiшення до зацiкавлених осiб та органiзацiй.
Це завершальна та головна стадiя процесу застосування норми права. Встановлення фактичних обставин, а також вибiр та аналiз правової норми готують видання компетентним органом iндивiдуального правового акта (наприклад, вирок суду, наказ посадової особи). Перед винесенням конкретного рiшення необхiдно впевнитися, що обставини справи дослiдженi вiрно i достатньо повно, що застосована норма права вiдноситься саме до цього випадку. На пiдставi такого переконання компетентний орган виносить владне рiшення, пiсля чого оголошує його зацiкавленим особам та органiзацiям.
Дiяльнiсть компетентних органiв закiнчується виданням акта застосування норми права. Вiн фiксує прийняте рiшення, надає йому офiцiйного значення та владний характер.
Акт застосування норми права - це офiцiйний правовий документ, який мiстить iндивiдуальний державно-владний припис компетентного органу, що виноситься ним внаслiдок вирiшення конкретної юридичної справи.
Головнi ознаки, що характеризують акти застосування норми права.
1) Акт застосування норми права має владний характер та охороняється примусовою силою держави. Конкретнi приписи, що мiстяться у ньому, мають обов’язкове значення для усiх, до кого вони вiдносяться, та у необхiдних випадках можуть бути реалiзованi примусовим шляхом.
2) Акт застосування - це iндивiдуальний правовий акт. Вiн має вiдношення до певно визначених осiб. Правозастосовчий акт має силу лише для певного випадку i на подiбнi випадки не розповсюджується. Цим вiн відрізняється вiд нормативно-правових актiв, якi мiстять правовi норми, що мають загальний характер. Норми права регулюють багато однотипових випадкiв та розповсюджуються на усiх осiб, якi знаходяться у сферi їх дiї (конкретно не визначених). Вони розрахованi на неодноразове застосування. Iндивiдуальнi правовi акти не мiстять правових норм. Вони лише конкретизують загальнi приписи стосовно окремих осiб або органiзацiй та мають разове значення. Внаслiдок цього акти застосування норм права до джерел права не вiдносяться. У збiрники законодавства вони не включаються.
3) Правозастосовчi акти повиннi бути законними, повиннi виноситися у суворiй вiдповiдностi до закону, спиратися на певнi норми права.
4) Акти застосування норм права видаються у встановленiй законом формi i мають точне найменування. Закон передбачає суворо визначений порядок видання та оформлення iндивiдуальних правових актiв. Кожен правозастосовчий акт має суворо визначенi найменування: вирок, наказ, постанова, розпорядження.
Класифiкацiя актiв застосування норм права відбувається за рiзними пiдставами. В залежностi вiд суб’єктiв, якi застосовують норми права, iндивiдуальнi правовi норми подiляються на наступнi види: