Цим високим вимогам повинна відповідати кожна конкретна правова норма, кожен закон чи будь-який правовий акт, тому що тільки за таких умов конституційний принцип верховенства права зможе утвердитися в демократичному суспільств і. При цьому ми під поняттям права розуміємо історично мінливу, об’єктивно обумовлену справедливу міру свободи і рівності, яка через офіційне вираження набуває загальнообов’язкової сили.
У свою чергу , це обумовлює серйозні вимоги стосовно правової системи, що діє в Україні.
Правова система України - це складне суспільне явище, яке має свої закономірності побудови і функціонування. Складність полягає в тому, що вона об єднує різні, однак органічно пов’язані між собою правові інституції:
Систему права як систему чинних у суспільстві правових норм, що охоплює й систему законодавства,
Систему правоохоронних органів у широкому розумінні цього слова, куди входять органи суду, прокуратури, внутрішніх справ, слідчий апарат інших державних органів , адвокатура, установи, що забезпечують виконання судових рішень та вироків тощо. Завдання полягає в тому, щоб система цих органів, їх повноваження, відносини між собою повністю були зорієнтовані на максимально ефективне здійснення права. На жаль, у реальному житті ця очевидна вимога виконується не завжди, на перший план у багатьох випадках виходять ті чи інші кон‘юктурні міркування.
В цілому, наприклад за визначенням авторів підручника з "Загальної теорії держави і права " під редакцією академіка Академії правових наук України , доктора юридичних наук України , професора В.В.Копейчикова (професорів Колодія, Лисенкова, Тихомирова, Пастухова), формування концепції правової держави та її реалізація передбачають:
Þ аналіз витоків теорії .правової держави та її філософської основи,
Þ дослідження зарубіжних концепцій правової держави, конституцій країн, що закріпили створення правової держави за мету свого розвитку,
Þ переоцінку економічної ролі держави в умовах ринкових відносин,
Þ перегляд взаємовідносин держави і суспільства, невтручання держави у вирішення тих питань, що належать до компетенції громадських формувань,
Þ вдосконалення національно-державних відносин, відповідність законів потребам суспільства і особи, принципам Права як синоніма Правди, Праведності,
Þ розробку процедур і механізмів щодо розв’язання конфліктів між різними суб’єктами,
Þ високу правову і політичну культуру членів суспільства.
Реалізація концепції правової держави вимагає чіткого визначення правового статусу особи, в якому мають значення не тільки закріплений за людиною фактичний обсяг прав і свобод, а й ті засади, принципи, на основі яких здійснюється користування цими правами і свободами. Виходячи з цих принципів може обмежуватись користування певними правами або, навпаки, забезпечуватись для цього широкий простір.
Принципи правового статусу особи мають універсальне значення. Вони визначають основні риси статусу всіх членів суспільства, поширюються на всі без винятку права, свободи та обов'язки особи, незалежно від того, у якій галузі законодавства вони зафіксовані.
Разом з тим необхідно мати на увазі, що практична реалізація цих положень правового статусу особи нині повною мірою ще не забезпечена. Це пояснюється труднощами перехідного періоду, становлення ринкової економіки, деякою політичною нестабільністю та іншими умовами об'єктивного і суб'єктивного характеру, які в даний час не дають можливості повною мірою забезпечити реалізацію проголошених прав і свобод людини і громадянина.
Аналіз норм Конституції України дозволяє виділити такі принципи правового статусу особи, що визначають конституційну концепцію прав і свобод людини:
права, свободи та обов'язки людини і громадянина реалізуються на засадах рівності. Це — головний принцип, який характеризує правовий статус особи і закріплений у статті 24 Конституції: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом».
За Конституцією України принцип рівності проявляється у трьох основних аспектах:
-рівність конституційних прав і свобод;
-рівність усіх перед законом і судом;
-рівність у правах чоловіка і жінки.
Рівність конституційних прав і свобод людини і громадянина означає, що ці права і свободи визнаються за всіма людьми рівною мірою. Не допускається дискримінація у користуванні правами і свободами за будь-якими ознаками, що можуть залежати від природних особливостей людини та її соціального статусу. Частина 2 статті 24 Конституції наводить широкий, але не вичерпний перелік таких особливостей. Рівність визнається і привілеї чи обмеження не допускаються за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.
Закріплення в Конституції рівності прав і свобод незалежно від такої незвичної для законодавства ознаки, як політичні, релігійні та інші переконання, зумовлено тим, що у недалекому минулому членство в КПРС фіксувалося в анкетах і фактично давало особі значні переваги при зайнятті тієї чи іншої посади порівняно з безпартійними.
Рівність усіх перед законом і судом закріплена у статті 129 Конституції як один з принципів судочинства. Цей принцип має пряме відношення до правового статусу особи в державі і означає, що приписи закону рівною мірою є обов'язковими для всіх, що суд рівною мірою доступний для всіх і при вирішенні судових справ повинен керуватись лише законом, а також не може брати до уваги будь-які особисті чи соціальні ознаки особи, яка звернулась за судовим захистом чи несе перед судом відповідальність за свої дії.
У минулому порушення цього принципу мали значне поширення, хоч і в. прихованій формі. Зокрема, мало місце обмеження щодо порушення кримінальної справи проти особи, котра входила до номенклатури.
Необхідність конституційного закріплення рівності прав і свобод чоловіка І жінки зумовлена тим, що проблема емансипації жінки, зрівняння Її у правах з чоловіком ще далеко не вирішена як у нашій країні, так і в цілому світі. Ще колишній СРСР ратифікував Конвенцію ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок», і в Україні щодо цього зроблено немало. Однак і досі рівні можливості реалізації прав жінок забезпечені не повною мірою. Жінки мало представлені на керівних посадах, їх мало серед депутатів, підприємців. В умовах зростаючого безробіття кандидатами на звільнення частіше стають саме жінки. Конституційна норма про рівність прав І свобод чоловіка І жінки якраз і націлена на те, щоб забезпечити правову основу захисту жінки від будь-яких форм дискримінації за ознакою статі. Конкретне вирішення цих питань має відбуватись у поточному законодавстві.
Рівність прав і свобод особи за Конституцією треба розуміти як, хоч і утопічну, але рівність можливостей, а не як фактичну рівність, що в житті реально недосяжна. У соціалістичній теорії конституційного права критично оцінювалося трактування рівності прав тільки як юридичне закріпленої рівності можливостей. Наголос робився на досягненні фактичної рівності, створенні деякого знівельованого суспільства. Однак кожна людина, внаслідок суб'єктивних і об'єктивних причин, по-різному реалізує свої можливості, по-різному розкриває свій творчий потенціал. Не всі люди мають однакові здібності до ініціативної, самостійної діяльності, яка забезпечує відповідний рівень життя.
Зрозуміло, що держава повинна використовувати правові засоби для скорочення різкого розриву у доходах громадян. З цією метою застосовується диференційована система оподаткування. Важливе значення в цьому плані має ефективна боротьба з кримінальними джерелами доходів, які на даному етапі досить поширені у житті суспільства, що посилює небезпечне розшарування громадян за рівнем доходів і матеріального достатку. Законодавство може передбачати і передбачає деякі особливі привілеї для тієї чи іншої категорії громадян. Але ці особливості зумовлені необхідністю надати допомогу тим, хто з різних причин неспроможний нарівні з іншими скористатися своїми правами І свободами (діти, пенсіонери, інваліди тощо). Деякі пільги і переваги, що надаються цим прошаркам населення (безкоштовний проїзд, різного роду допомога і субсидії), цілком природні, викликані особливими обставинами і ніякою мірою не порушують конституційного принципу рівності прав і свобод людини і громадянина.
Наступним конституційним принципом реалізації прав і свобод особи є їх гарантованість. Як загальна підстава реалізації правового статусу особи (її прав і свобод) цей принцип закріплено у цілому ряді статей Конституції України. Зокрема, у частині 2 статті 3 Конституції зазначено, що права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно з частиною 3 статті 10 Конституції гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови та мов національних меншин. Статтею 14 Конституції гарантується право власності на землю. Про гарантування державою певних прав і свобод згадується також у статтях 15, 22, 25, ЗО, ЗІ, 33, 34, 43, 46 та інших статтях Конституції України. У деяких з них зазначаються способи гарантування реалізації прав і свобод особи (статті 14, 22,24).
Суб'єктом, на якого, перш за все, покладається обов'язок гарантування, забезпечення реалізації прав і свобод, є держава. Такий висновок випливає зі змісту статей 3, 15, ЗО, 34, 46 та деяких інших статей Конституції. Таке гарантування здійснюється через всю систему державних органів законодавчої, виконавчої і судової влади. Важливою гарантією захисту конституційних прав і свобод має стати запровадження посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, на якого покладається здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини.