Смекни!
smekni.com

Устаткування будівельних машин (стр. 4 из 4)

Недоліком гідравлічних систем керування є: різке ввімкнення механізмів; нпкористання спеціальних сортів оливи; можливість витікання оливи у разі несправності в системі.

За принципом дії розрізняють насосні та безнасосні системи, за схемою дії - ручні, напівавтоматичні та автоматичні.

Насосні системи гідравлічного керування найбільш широко використану ються для зміни положення робочого органа (ковша скрепера, відвала). Привід насоса в цих системах - переважно від вала відбирання потужності. Виконавчим органом насосної системи керування є гідроциліндр, який діє на механізм машини завдяки переміщенню потоку робочої рідини.

Безнасосні системи гідравлічного керування використовують для керування або всіма, або окремими механізмами, які потребують найбільшої чутливості та плавності (керування гальмами лебідки). Основна перевага безнасосної системи полягає у простоті її будови, чутливості, плавності та надійності ввімкнення.

Пневматичні системи керування відзначаються м'яким ввімкненням механізмів і застосовуються як самостійно, так і в комплексі з гідравлічними системами.

Основними елементами пневматичної системи керування є повітряний компресор, оливоводовіддільник, ресивер, регулятор тиску, перепускні та запобіжні клапани, фільтри, розподільний колектор і виконавчі циліндри. Плавність ввімкнення та гальмування механізмів машини забезпечуються кранами диференціальної або прямої дії.

Недолік пневматичної системи - необхідність старанного догляду в зимових умовах через можливе утворення конденсату та замерзання його в трубопроводах. Канатно-блокові системи керування робочим органом мають окремі моделі причіпних і начіпних машин - переважно бульдозерів, розпушувачів, іноді скреперів. До складу системи входять лебідка, редукувальна ланка та канати з блоками. Керованих частин у робочому органі може бути одна або кілька, у зв'язку з чим потрібен один або кілька канатів, а лебідка повинна мати відповідну кількість барабанів. Незважаючи на простоту конструкції, канатно-блокова система дуже громіздка і має низький ККД. Редукторні системи керування в основному застосовують у самохідних дорожніх машинах. У цих системах керування привід може бути від основного двигуна, індивідуальних електродвигунів або від ручного штурвала. Основними параметрами редукторної системи керування є потужність, що передається системою на робочий орган машини, передавальне число, ККД системи та швидкість руху робочого органа при дії на нього системи керування.

7. Ходове устаткування

Ходове устаткування призначене для передавання тиску та зовнішніх навантажень на грунт і для пересування машини. У будівельних машинах загального призначення використовують гусеничне, пневмоколісне та колісно-рейкове устаткування.

Кожен вид устаткування складається в основному з рушія (пристрою, що надає машині рух і передає на грунт її силу тяжіння) та підвіски (комплекту деталей, які з'єднують рушій з рамою машини). Швидкохідні машини обладнують пружною підвіскою, а тихохідні - жорстким підвісним пристроєм.

Гусеничне ходове устаткування мають машини, що пересуваються по бездоріжжю або ґрунтовими дорогами, а також в умовах, коли потрібно забезпечити велике тягове зусилля та підвищену прохідність на слабких грунтах.

Це устаткування універсальне, оскільки його можна застосувати для машин практично будь-якої маси. Швидкість пересування гусеничних машин масою 10... 20 т становить 6... 8 км/год, а масою 2... З тис. т - 0,2... 0,3 км/год. Відповідно кути підйому, який потрібно подолати, дорівнюють 22...25 і 5...7°. Тиск на грунт машин малої потужності - 0,045...0,11, великої потужності -0,25...0,35 МПа.

За характером передавання тиску на грунт розрізняють малоопорні (м'які) та багатоопорні (жорсткі) гусениці.

Гусеничний хід з малоопорною гусеницею має підресорні котки або опорні колеса на осях, закріплених в опорній рамі машини. Відношення кількості ланок гусеничної стрічки (траків), що опираються на ґрунт, до кількості опорних коліс дорівнює 2 і більше, що забезпечує прогин стрічки в шарнірах. Тиск на ґрунт у разі малоопорного гусеничного ходу нерівномірний.

Гусеничний хід багатоопорного типу передбачає кріплення гусеничних рам до опорної рами машини. Від гусеничних рам навантаження передається на кожну ланку гусениці через ряд опорних котків невеликого діаметра, закріплених під рамою гусениці. Інколи котки об'єднують у балансирні системи. Відношення кількості ланок, які опираються на ґрунт, до кількості котків, які опираються на ці ланки, становить менш як 2, що обумовлює жорсткість гусеничної стрічки і майже рівномірний тиск на ґрунт. Нескінченні гусеничні стрічки складаються з шарнірно пов'язаних між собою ланок або з шарнірного тягового ланцюга, до якого прикріплені на болтах об'ємні ланки.

Коефіцієнт зчеплення гусеничного рушія з ґрунтом досягає 1 (іноді 1,2) і порівняно мало змінюється зі зволоженням поверхні фунту.

Недоліками гусеничного ходового устаткування є відносно велика маса, складність будови, швидке зношення (2.. .3 тис. год роботи) та низька швидкість.

Пневмоколісне ходове устаткування широко застосовують у будівельних машинах, від яких потрібні значна швидкість пересування, висока маневреність і мобільність.

До складу пневмоколісного устаткування входять: рушій, який перетворює обертовий

рух ведучих коліс у поступальний рух машини; підтримувальний елемент, що передає вертикальні навантаження на поверхню кочення; напрямний елемент, який забезпечує можливість зміни напрямку руху машини; пружна підвіска, що обумовлює плавність ходу машини.

Колісний рушій легший від гусеничного (на 25...35 %), має більший ресурс (30...40 тис. км), дає змогу машині переміщуватися на високих швидкостях і забезпечує високий ККД.

Для підвищення прохідності машин застосовують шини з регульованим тиском - від наднизького (0,05...0,08 МПа) для переміщення по слабких грунтах до високого, коли машина переходить на стійкі грунти.

Трансмісії пневмоколісних машин виконують за трьома принциповими схемами: з механічним передаванням руху ведучим жорстко з'єднаним колесам, з передаванням руху ведучим колесам через диференціал; з передаванням руху індивідуально кожному ведучому колесу (мотор-колеса).

Недоліками пневмоколісного ходового устаткування є великий тиск на ґрунт при звичайних шинах та низький коефіцієнт зчеплення коліс із грунтом. Ці недоліки значно знижуються, якщо застосовувати шини великого діаметра та розширеного профілю.

Колісно-рейкове ходове устаткування використовують у будівельних машинах, які на об'єкті працюють тривалий час, і в машинах, для яких застосування іншого виду ходового устаткування ускладнене або неможливе. Таке ходове устаткування мають баштові, козлові та залізничні крани, а також бетоноукладачі та деякі інші машини.

Привід до ведучих коліс у цих машинах здійснюють зубчастим вінцем, прикріпленим до обода маточини. Допустиме навантаження на одне сталеве колесо - 200...270 кН. [4].


Перелік використаної літератури

1. Костів Б. Ф. Експлуатація автомобільного транспорту: Підручник. - Львів: Світ, 2004. – 496 с.; іл

2. Лауш П.В. Техническое обслуживание и ремонт машин. – К.: Высшая школа, 1989. – 350с.

3. С.К. Полянський. Будівельно-дорожні та вантажопідіймальні машини. – К.: Техніка, 2001. – 624с.