План
Історія автомобілебудування
Даймлер і Бенц — основоположники автомобілебудування
Технічна ініціатива — в руках Франції
Британія: від "Lanchester" до "Rolls-Royce"
Лідерство "Mercedes" серед гоночних автомобілів
Технічна думка — двигун спортивного автомобілебудування
Автомобіль не розкіш, а засіб пересування
Історія автомобілебудування
В кінці XIX століття розвиток автомобілебудування рухався повільно і нерівномірно: з сучасним його ріднив хіба що двигун внутрішнього згорання. Проте в 1914 році, з початком першої світової війни, — через всього 29 років з моменту появи першої моделі Бенца — фактично вже були закладені засадничі принципи сучасного автомобіля.
Це воістину великі автомобілі, бо без їхнього надихаючого прикладу нинішній прогрес був би неможливий.
Все починалося в 1885 р. з триколісного автомобіля Карла Бенца. На знімку — точна копія з музею "Daimler-Benz". Причому це не застиглий музейний експонат, а машина періоду зародження автомобілебудування, що діє. Управляти нею легше, ніж може здатися на перший погляд. На фотографії можна бачити відкритий колінчастий вал, величезний горизонтальний маховик, ремінну передачу і простенький диференціал.
Даймлер і Бенц — основоположники автомобілебудування
Галузь автомобілебудування була закладена в Германії, де в 1885 році Карл Бенц (Karl Benz) (1848-1929) сконструював свій триколісний "віз з бензиновим двигуном". Тоді ж Готліб Даймлер (Gottlieb Daimler) (1834–1900) побудував велосипед з мотором, а рік потому — "віз" на моторній тязі.
Задовго до них вже були створені механізми, що наводилися в рух двигуном внутрішнього згорання, але Бенц був першим, хто запропонував покупцеві придатний для експлуатації прообраз сучасного автомобіля, а Даймлер перший запустив у виробництво функціональний автомобільний двигун.
Задовго до них вже були створені механізми, що наводилися в рух двигуном внутрішнього згорання, але Бенц був першим, хто запропонував покупцеві придатний для експлуатації прообраз сучасного автомобіля, а Даймлер перший запустив у виробництво функціональний автомобільний двигун.
Триколісне творіння Карла Бенца (1886 рік) стало першим в світі автомобілем, запущеним в промислове виробництво. Його двигун робочим об'ємом 1,7 літром розташовувався в своєму розпорядженні горизонтально. Ззаду виступав величезних розмірів маховик. На зорі автомобілебудування цим "монстром" управляли, як правило, за допомогою Т-подібного керма.
У триколісному автомобілі Бенца (1885 рік) використовувався двигун з водяним охолоджуванням. Він розташовувався горизонтально разом з величезним горизонтальним маховиком і відкритим коленвалом. Двигун наводив в рух задні колеса, за допомогою ременя і ланцюгів за допомогою простого диференціала. Найбільшим досягненням конструкторської думки можна було вважати наявність електричного запалення і впускного клапана з механічним приводом. У початковому варіанті робочий об'єм двигуна складав 985 куб.см, величина недостатня навіть для розгону машини. Тому, коли машина була запущена у виробництво, на ній встановили потужніший мотор робочим об'ємом 1,7 літром, а також двоступінчату коробку передач. Потужність двигуна рік від року зростала: від 0,75 л.с. до 2,5 л.с. Це було вистачає для їзди (досить небезпечною) з максимальною швидкістю 19 км/год. Проте Бенц продовжував пошук, і швидке його дітище успішно виступило у відомих тоді гонках London-to-Brighton Run, володіючи середньою швидкістю 13 км/год. Промислове (у сучасному розумінні цього слова) виробництво автомобіля почалося в 1890 році.
Три роки опісля "Benz" випустив перші чотириколісні автомобілі. Створені на основі триколісної конструкції, на той час вони здавалися відверто старомодними. Проте, не дивлячись на тихий хід і примітивність, вони відрізнялися простотою, доступністю в технічному обслуговуванні і ремонті і довговічністю. Пізніше з'явилася двоциліндрова модифікація, але, за наполяганням Бенца, первинні технічні рішення в основному залишалися незмінними.
Модернізація першого чотириколісного "Benz" (1892 р.) продовжувалася до 1901 року. Не дивлячись на невибагливість конструкції, таких машин було випущено більше 2300 штук. На знімку — модель "Viktoria" 1893 роки.
У 1909 році фірма зіткнулася із скрутою. Не дивлячись на волю Бенца, була набрана група французьких інженерів, що спроектували досконалішу модель автомобіля. Її спробували упровадити у виробництво в 1903 році, але все кінчилося невдачею, що змусило Карла Бенца забути про свої амбіції: він запропонував сучасний чотирициліндровий рядний двигун, що відповідає вимогам нового шасі. Після запуску у виробництво "гібридної" моделі справи компанії повільно пішли в гору.
Перша модель Готліба Даймлера 1886 років — спроба використання кінного екіпажа як силовий агрегат. Основні механічні деталі ще дуже примітивні, а одноциліндровий двигун — прообраз сучасних автомобільних двигунів.
На відміну від Бенца, Даймлер не рвався вперед. Виявляючи велику цікавість до стаціонарних двигунів, він разом зі своїм соратником Вільгельмом Майбахом (Wilhelm Maybach) (1846–1929) в 1889 році створив свій перший функціональний автомобіль "Daimler", запустивши його у виробництво в 1895 році. Одночасно компанія широко ліцензувала свої двигуни, тим самим закладаючи фундамент для випуску таких небачених раніше моделей, як французькі "Panhard" і "Peugeot". Через рік (у 1889-м) з'явився гоночний автомобіль потужністю 24 к.с., який, завдяки закладеним в нього технічним новинкам, зокрема чотирициліндрового двигуна, розвивав швидкість більше 80,5 км/год. "Daimler-Benz" був громіздким і таїв в собі певні небезпеки. Згодом співвласник фірми, австрійський банкір Еміль Еллінек (Emil Ellinek), заявив про необхідність виробництва легшого по вазі і слухняного в управлінні автомобіля. Він зайнявся ретельним вивченням ринку, і незабаром знайшлося що багато бажають мати такий автомобіль.
У результаті народилася широко відома нині модель, названа на честь його дочки, Мерседес. Вона вийшла в світ в самому кінці 1900 років і стала, на думку істориків, прототипом сучасного автомобіля.
На фотографії — перший "Mercedes" (грудень 1890 р.) — прообраз сучасного автомобіля з простим кузовом, що призначався для участі в автомобільних гонках. Замість нього міг бути встановлений чотиримісний кузов. На знімку добре видно важіль перемикання передач.
Модель "Mercedes" 35 к.с. з'єднала в собі: перемикання передач, стільниковий радіатор і запалення від магніту низької напруги — від колишніх моделей Даймлера — і технічні новини — низько розташовану легку штамповану раму і механічний привід впускних клапанів (хоча від цієї новинки згодом довелося відмовитися). Комбінація цих технічних рішень дала життя автомобілю, який відрізнявся від своїх попередників надійнішою експлуатацією і був незвичайно слухняний волі водія. Різко підвищилася ефективність гальм, і надійність управління новою моделлю незабаром увійшла до приказки.
З того часу всі моделі "Daimler" стали називатися "Меrcedes".
На фотографії — одна з моделей фірми "Daimler" — "Mercedes-Simplex" 1904 роки. На ній встановлений чотирициліндровий двигун робочим об'ємом 5,3 літром з бічними клапанами. Навіть сьогодні модель не виглядає старомодною.
Технічна ініціатива — в руках Франції
Поки в Германії Бенц переживав кризу, а Даймлер, не дивлячись ні на що, прагнув до вдосконалення своїх моделей, Франція прийняла естафету технічної ініціативи. Найсильнішою була фірма "Panhard et Levassor", яка спочатку спеціалізувалася на випуску стрічкових пив і деревообробних верстатів. У 1890 році вона приступила до виробництва двоциліндрового V-видного двигуна "Daimler" і тоді ж представила публіці два екіпажі, в кожному з яких замість гужової тяги використовувався двигун " Daimler", встановлений в середині кузова.
Наступного року з'явився ще один автомобіль з вертикальним двигуном, але розташованим вже спереду. Така конструкція підвищувала стійкість автомобіля, як і сам характер управління (з поворотними куркульками і трапецією), проте інші технічні рішення все ще зберігалися від кінних екіпажів.
В автомобіля були і недоліки: зчеплення було грубим механізмом, хоча в коробці передач використовувалися невідомі раніше ковзаючі шестерні. Головна передача була ланцюговою, причому диференціал був найпростішої конструкції.
Не дивлячись на консервативні технічні рішення, в 1891 році "Panhard" заклав основу конструкції легкого автомобіля, якою судилося стати майже універсальною на шістдесят подальших років: розташований спереду двигун і задні провідні колеса. "Система Panhard" в своєму першому втіленні була тяжкокеруючим автомобілем, порівняно з невибагливим "тихоходом" "Benz". Зате у нього був потенціал для безконечного вдосконалення.
Процес модернізації проходив в наступній послідовності: спочатку з'явилися бічні ланцюги і диференціал з конічними шестернями, потім — конусне зчеплення, схоже на те, що використовувалося на токарних верстатах. Потім, в 1898 році, з'явилося управління за допомогою рульового колеса, яке наводить в дію систему важелів, тяги і шарнірів, передавальну рух від рульового механізму до керованих коліс. Конструктори поступово навчилися підбирати нахил шворні поворотної цапфи в подовжній площині, роблячи машину слухняною рулюю. Таким з'являється перед нами витвір сучасного автомобіля.
На знімку — широко відомий ветеран, "Panhard" 1903 роки, що багато разів брав участь в пробігах London-to-Brighton Run. Робочий об'єм циліндрів машини складав 1653 куб.см, максимальна швидкість — приблизно 52 км/год, оскільки двигун розвивав потужність всього 7 к.с.
Майже в той же самий час граф Де Діон (Comte Albert de Dion) (1856–1946) об'єднує зусилля з інженером Жоржем Бутоном (Georges Bouton) (1847–1938). Результатом такого тандему з'явилася фірма "De Dion-Bouton". Почавши з конструювання парових машин, "De Dion-Bouton" в 1885 році сконструювала скромний на вигляд двигун потужністю 0,5 л.с., чим внесла істотний вклад до створення легкового автомобіля: це був перший швидкохідний автомобільний двигун, що працює в режимі 1500 про./мин., але здатний працювати і на 3000 про./мин., при цьому не розвалюючись на частини. Для порівняння: двигун "Daimler" міг похвалитися лише 700–900 про./хв. Цей полегшений силовий агрегат відразу поставив бензиновий двигун попереду газових і парових прародителів, обійшовши їх по своїх технічних і швидкісних характеристиках: конструкцією кривошипного механізму, продуманістю механічної частини і, головне, переривником запалення (для запобігання довільному зростанню числа зворотів). Такий двигун був встановлений на триколісному автомобілі Де Діона 1895 років, причому його потужність постійно зростала: від 0,75 к.с. до значніших 2,75 к.с.